Постанова

від 27.03.2018 по справі 810/2559/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

27.03.2018 К/9901/18518/18 810/2559/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву Генеральної прокуратури України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року, постановленої у справі за позовом Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Оптторгсервіс плюс , Товариства з обмеженою відповідальністю Реверс ЛТД , за участю Прокуратури Київської області про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином,

У С Т А Н О В И В :

21 вересня 2010 року Іванківська міжрайонна державна податкова інспекція Київської області звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Оптторгсервіс плюс (відповідач №1), Товариства з обмеженою відповідальністю Ріверс ЛТД (відповідач №2) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверс-ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптторгсервіс плюс" вартості отриманого за договором від 01 липня 2009 року №01/07, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптторгсервіс плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріверс-ЛТД" на загальну суму 480 369 157,20 грн. та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптторгсервіс плюс" на користь Державного бюджету вартості отриманого за договором від 01 липня 2009 року №01/07, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптторгсервіс плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріверс-ЛТД" на загальну суму 480 369 157,20 грн.

01 грудня 2011 року постановою Київський окружний адміністративний суд у задоволенні позовних вимог відмовив.

25 жовтня 2012 року постановою Київський апеляційний адміністративний суд скасовав постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року, прийняв нову постанову, якою адміністративний позов задовольнив.

15 квітня 2014 року ухвалою Вищий адміністративний суд України скасував постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року та постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року, а справу №810/2559/14 направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

17 липня 2014 року постановою Київський окружний адміністративний суд у задоволені позову відмовив.

12 листопада 2014 року постановою Київський апеляційний адміністративний суд скасував постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2014 року, прийняв нову постанову, якою адміністративний позов задовольнив.

24 листопада 2015 року ухвалою Вищий адміністративний суд України постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року скасував, справу направив до Київського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

17 грудня 2015 року постановою Київський окружний адміністративний суд у задоволені позову відмовив.

19 квітня 2016 року ухвалою Київський апеляційний адміністративний суд апеляційні скарги Прокуратури Київської області та Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишив без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року залишив без змін.

У травні 2016 року Першим заступником прокурора Київської області до Вищого адміністративного суду України подано касаційну скаргу на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, в якій він просить скасувати дані судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Оптторгсервіс плюс та Товариства з обмеженою відповідальністю Реверс ЛТД про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.

17 травня 2016 року ухвалою Вищий адміністративний суд України касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області залишив без руху з мотивів відсутності в матеріалах скарги документу про сплату судового збору за її подання, надав строк до 17 червня 2016 року для усунення вказаного недоліку.

11 травня 2016 року згідно платіжного доручення №817 Прокуратура Київської області перерахувала на адресу Управління державної казначейської служби України у Печерському районі, код банку отримувача 38004897, кошти у сумі 2040,00 (дві тисячі сорок) грн. із призначенням платежу *;101;02909996;0901010;2800; судовий збір за подання касаційної скарги у справі №810/2559/14 за статтею 4 Закону України Про судовий збір .

29 червня 2016 року ухвалою Вищий адміністративний суд України касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області повернув скаржнику з мотивів неповної сплати належного розміру судового збору за подання касаційної скарги.

22 липня 2016 року заступник Генерального прокурора України до Верховного Суду України подав заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року у справі №810/2559/14, з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій заступник Генерального прокурора України просив скасувати зазначене судове рішення та передати справу до Вищого адміністративного суду України для вирішення питання про прийняття касацйної скарги.

В якості підстав для перегляду судового рішення за пунктами 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заявник посилається на випадки неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України норм статей 108, 214 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 4 Закону України Про судовий збір від 8 липня 2011 року №3674-VI та на підтвердження своєї позиції надає копії ухвал цього суду від 22 вересня 2015 року (справи №К/800/40969/15 і №К/800/40971/15), від 22 червня 2016 року (справа №К/800/16672/16), від 7 жовтня 2015 року (справа №П/800/331/15), від 12 квітня 2016 року (справа №К/800/2434/16).

В підтверження підстав пункту 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України надає копії постанов Верховного Суду України від 2 березня 2016 року (справа №826-19216-15) та від 30 березня 2016 року (справа №814/2114/14).

15 вересня 2016 року ухвалою Верховний Суд України відкрив провадження у справі за заявою Генеральної прокуратури України про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції.

15 січня 2018 року заяву разом з матеріалами справи №810/2559/14 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв'язку з набранням чинності Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII.

12 лютого 2018 року Верховний Суд ухвалою прийняв справу №810/2559/14 до свого провадження.

Відповідно до пункту першого частини першої Розділу 7 Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

З урахуванням наведеного, розгляд заяви здійснюється Верховним Судом за правилами глави третьої Розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII, без повідомлення та виклику учасників справи.

Щодо заявленого неоднакового правозастосування Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір від 8 липня 2011 року №3674-VI в редакції, чинній на час подання касаційної скарги Генеральної прокуратури України, за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору, яка підлягає сплаті, становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

З матеріалів касаційної скарги (зокрема з долученої копії позовної заяви із вхідним штемпелем суду першої інстанції) встановлено, що позов подано 21 вересня 2010 року.

Ставка судового збору, яка підлягала сплаті за подання цього позову до суду, визначена Декретом Кабінету Міністрів України Про державне мито від 21 січня 1993 року N7-93, і відповідно до пункту а) частини першої статті 3 цього Декрету (в редакції, чинній на час подання позову) становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи, що предметом позову у даній справі є майнова вимога на суму 480 369 157,20 грн, то сума судового збору, яка підлягала сплаті при його поданні становить 1700 грн, а сума судового збору при поданні касаційної скарги становить відповідно 2040 грн (120% від 1700 грн).

Отже, заявником касаційної інстанції правильно розраховано суму судового збору у розмірі 2040 (дві тисячі сорок) грн, в той час як Вищий адміністративний суд України припустився помилкового тлумачення положень статті 4 Закону України Про судовий збір від 8 липня 2011 року №3674-VI, а також не застосував положення статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України Про державне мито від 21 січня 1993 року N7-93, які підлягали застосуванню при визначенні розміру судового збору на дату подання позову у даній справі.

Такий висновок міститься також у постановах Верховного Суду України від 2 березня 2016 року (справа №826-19216-15) та від 30 березня 2016 року (справа №814/2114/14), в яких Верховний Суд України виходив з того, що базою для обчислення судового збору за подання касаційної скарги є розмір ставки, за якою розраховано та сплачено судовий збір при зверненні до суду із позовом, і цей розмір не підлягає перерахунку у зв'язку із внесенням змін до законодавства, яке регулює розмір відповідних ставок судового збору.

Аналіз судових рішень Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2015 року (справи №К/800/40969/15 і №К/800/40971/15), від 22 червня 2016 року (справа №К/800/16672/16), від 7 жовтня 2015 року (справа №П/800/331/15), від 12 квітня 2016 року (справа №К/800/2434/16), від 29 червня 2016 року (справа К/800/13684/16) свідчить про неоднаковий підхід цього суду до вирішення питання визначення розміру ставки судового збору за подання касаційної скарги, а також про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Висновки суду касаційної інстанції, що грунтувались на неправильному застосуванні норм матеріального права, в свою чергу спричинили порушення цим судом також і норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали від 29 червня 2016 року про повернення касаційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись статтями 235-242, 243, 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Заяву Генеральної прокуратури України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року скасувати, справу №810/2559/14 передати на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Р.Ф.Ханова

І.А.Гончарова

І.Я.Олендер