Постанова

від 27.01.2007 по справі 11/402-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

11/402-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2007 року                                                           Справа №11/402-06

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Бондаренка В.П.,  судді Лакізи В.В., судді Токара М.В.

при секретарі Саутенко К.О.

за участю представників:

позивача - Удовенко Є.Ф. (дов. б/н від 24.01.2007 р.), Скринник О.М. (дов. в матеріалах  справи)

відповідача - Головченко В.О. (дов. в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача вх. № 4488Х/1-10 на рішення господарського суду Харківської області від 20.11.06 по справі № 11/402-06

за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю “Медичний центр”МАН” , м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Трансбудмаш”, м. Харків

про  стягнення 128800 грн., -

встановила:

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. по справі        № 11/402-06 (суддя Черленяк М.І.) відмовлено в задоволенні позовних вимог позивача  про стягнення  з відповідача  76800, 00 грн. вартості ремонтних робіт, 32000,00 грн. сплаченої орендної плати та 20000,00 грн. моральної (немайнової) шкоди.

Позивач не погодився з вказаним рішенням та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення господарського суду Харківської області від 20.11.06 по справі № 11/402-06 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача, мотивуючи тим, що оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права.  

          Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про те, що рішення господарського суду Харківської області від 20.11.06 по справі № 11/402-06 є законним та обгрунтованим, в зв”язку з чим відповідач просить суд залишити вказане рішення без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши  представників позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив витребувати у відповідача грошові кошти у сумі 80000,00 грн., з яких: вартість ремонтних робіт у сумі 48000,00 грн.; сплачена орендна плата у сумі 32000,00 грн.  позивач також просив суд  покласти судові витрати у сумі 918,00 грн. на відповідача.    В обґрунтування позовних вимог позивач посилався  на те, що під час дії договору оренди, укладеного між сторонами 01.12.2004 року позивач поніс витрати на ремонт приміщення у сумі 48000,00 грн. та сплатив орендну плату на загальну суму 32000,00 грн. Рішенням господарського суду від 17.04.2006 року об'єкт оренди був витребуваний у позивача, в зв'язку з нікчемністю договору оренди. Оскільки, позивач поніс збитки під час дії договору у сумі позову то, на його думку, вони підлягають поверненню.

      З матеріалів справи також вбачається, що позивач неодноразово змінював та уточнював позовні вимоги. Заявою про уточнення позовних вимог від 06.10.2006 року позивач просив стягнути додатково до раніш заявленої суми також 20000,00 грн. моральної (немайнової) шкоди.

      Заявою про уточнення позовних вимог від 26.10.2006 року позивач збільшив вимоги в частині суми вартості ремонтних робіт до 76800,00 грн. та просив стягнути вказану суму, а також  раніше   заявлені вимоги про стягнення 32000,00 грн. сплаченої орендної плати та 20000,00 грн. моральної (немайнової) шкоди.

Заяви про уточнення позовних вимог  були прийняті  до розгляду господарським судом.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови  в задоволенні позовних вимог позивача , виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на наявність між сторонами договірних відносин щодо оренди нежитлового виробничого приміщення площею 600 кв. м. по вул. Набережна Чапаєва, 2 в м. Харкові, які на його думку, виникли на підставі договору найму б/н від 06 липня 2004 року. Позивачем надана засвідчена копія такого договору. Представник відповідача пояснив в судовому засіданні, що примірник такого договору відсутній у відповідача та, оскільки в ньому маються виправлення та договір нотаріально не посвідчений, відповідач вважає цей договір, як проект договору.

Досліджуючи вказаний договір суд першої інстанції дійшов висновку про нікчемність вказаного договору. Як вбачається із умов договору найму б/н від 06 липня 2004 року, його предметом є нежитлове виробниче приміщення площею 600 кв. м. по вул. Набережна Чапаєва, 2 в м. Харкові, яке передане відповідачем позивачеві в оренду, договір укладено з 06.07.2004 року по 05.07.2009 року.Умовами договору встановлено, що вступ наймача у користування майном настає одночасно з підписанням сторонами цього договору та акта приймання-передачі (п. 2.1. договору). Судом першої інстанції встановлено, що  вказаний договір нотаріально не посвідчувався. Акт приймання-передачі на виконання п. 2.1. договору, сторони суду не надали.

Відповідно до частини 2 статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Статтею 794 вказаного Кодексу встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Судом першої інстанції встановлено, що договір найму № б\н від 06.07.2004 року нотаріально не посвідчувався та державна реєстрація договору не здійснювалася. Вказаний висновок суду першої інстанції не було спростовано позивачем при розгляді апеляційної скарги.  

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином,  судова колегія вважає, що в рішенні господарського суду Харківської області від 20.11.06 по справі № 11/402-06  правомірно зазначнно, проте що  договір найму № б/н від 06.07.2004 року є нікчемним.

З матеріалів справи також вбачається, що 01 грудня 2004 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Трансбудмаш" (наймодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю медичний центр "МАН" (наймач) був укладений інший договір найму № 14, відповідно до умов якого наймодавець передав наймачу в користування нежитлове виробниче приміщення площею 600 кв. м. по вул. Набережна Чапаєва, 2 в м. Харкові. Відповідно до п. 6.1. договору строк його дії встановлено на три роки до 31.12.2007 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.04.2006 року  по справі 11/136-06 договір найму № 14 від 01.12.2004 року визнаний нікчемним та зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю медичний центр "МАН" повернути приміщення товариству з обмеженою відповідальністю "Завод Трансбудмаш", як майно, яким останнє володіє без достатніх правових підстав.

 Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07 червня 2006 року рішення господарського суду Харківської області від 17.04.2006 року  по справі 11/136-06 залишене без змін.

Таким чином між сторонами фактично не існувало орендних правовідносин, в зв'язку з чим правові підстави для застосування до спірних відносин правових норм глави 58 Розділу 3 Книги 5 Цивільного кодексу України відсутні, оскільки орендні відносини виникають на підставі договору найму, укладення якого передбачено ст. 759 Цивільного кодексу України. Із нікчемного правочину не виникають права та обов'язки, у тому числі право наймача вимагати та обов'язок наймодавця повернути наймачеві вартість поліпшень речі, яка є предметом договору найму.

Враховуючи викладене, суд першої інстанці  правомірно зазначив що, спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах про стягнення вартості ремонтних робіт у сумі 76800,00 грн. на підставі 776 Цивільного кодексу України, обраний позивачем помилково,  захист прав позивача  не може бути здійснено із застосуванням ст. 776 Цивільного кодексу України, а також інших норм, що регулюють орендні та зобов'язальні відносини.

Позивач в обґрунтування позовних вимог крім вказаної норми також посилається на інші статті Цивільного кодексу України, зокрема 22, 23, 94, 509, 628, 629, 636, 638, 1167, 1212 та статті 193, 216, 218, 219 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України в редакції  від 16.01.2003 року збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення в сфері господарювання.

Підставою для стягнення збитків відповідно до вказаних норм Цивільного та Господарського кодексів, є наявність у діях відповідача складу цивільно-правового правопорушення у вигляді збитків, зокрема, що відповідач діяв протиправно, наявність майнової шкоди та причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та шкодою, а також вина відповідача.

Судова колегія вважає, що розглядаючи питання про доведеність позивачем наявності в діях відповідача складу цивільно-правового правопорушення у вигляді збитків у сумі позову, суд  першої інстанції дійшов правомірного висновку, що в діях відповідача відсутній склад цивільно-правового правопорушення.

Укладаючи договори оренди, в порушення приписів законодавства, обидві сторони діяли поза межами правових вимог, що повинні дотримуватися при укладенні договору оренди. Як наслідок укладені між сторонами договори є нікчемними. В зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що якщо позивач і поніс збитки, то в цьому є тільки протиправна поведінка відповідача та його вина. Проте заявляючи позов, позивач не врахував цієї обставини та не довів, що ступінь протиправної поведінки відповідача відповідає розміру шкоди.

Крім того, позивач не спростував висновок суду про те, що він витратив грошові кошти виключно для пристосування приміщення для своєї виробничої діяльності. Без здійснення таких заходів по пристосуванню приміщення, позивач повинен був усвідомлювати, що не міг би здійснювати свою діяльність в приміщенні (без встановлення електричної мережі, приборів води, газу, електрики, тощо).

Позивач також не надав суду доказів обгрунтування  прямого причинного зв'язку між збитками, які він заявив до стягнення та діями (чи бездіяльністю) відповідача, які б спричинили вказані збитки.

Враховуючи викладене, суд першої інстанці  правомірно зазначив що,  позовні вимоги про  стягнення вартості ремонтних робіт у сумі 76800,00 грн. є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.

Обгрунтовуючи позовні  вимоги про стягнення 32000, 00 грн. сплаченої орендної плати, позивач вказував на те, що така орендна плата сплачувалася  за договором.Однак, як вже зазначалось  угоди, укладені між позивачем та відповідачем є нікчемними.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до  ч. 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, надані послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи те, що позивач здійснював користування приміщенням отримував від цього користування корисні властивості та дохід, суд першої інстанції правомірно зазначив, що сплачена орендна плата по нікчемній угоді не підлягає поверненню, оскільки це не передбачено статтею 216 Цивільного кодексу України. Вказаною нормою  встановлено відшкодування тільки того, що одержано при користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, однак в  даній справі, послуга по користуванню майном уже спожита позивачем і не може бути повернена. Таким чином суд першої інстанції правомірно вказав,що підстави для повернення  позивачу оплати за  надання послуги по користуванню приміщенням  відсутні,  тому позовні вимоги в цій частині  задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода для юридичної особи полягає зокрема у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 з наступними змінами та доповненнями "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням та вини останнього в її заподіянні.

Проте позивач заявляючи вимогу про стягнення моральної (немайнової) шкоди  не надав жодного доказу в підтвердження наявності в діях відповідача підстав  цивільно-правової відповідальності для  відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Таким чином суд першої інстанції правомірно  дійшов висновку, що позов про стягнення моральної (немайнової) шкоди є необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Слід також зазначимти, що за результатами розгляду справи, суд суд першої інстанції  відповідно норм Господарського процесуального кодексу України поклав судові витрати на позивача.

          На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 20.11.06 по справі № 11/402-06 прийняте у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України судова колегія, -

постановила:          

          Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

          Рішення господарського суду Харківської області від 20.11.06 по справі № 11/402-06  залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                  Бондаренко В.П.

                               суддя                                                     Лакіза В.В.

                              суддя                                                      Токар М.В.