Постанова

від 03.04.2007 по справі 6/397-06-10903а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

6/397-06-10903А

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"03" квітня 2007 р. Справа № 6/397-06-10903А

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

  Судді-доповідача:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:   Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,

при секретарі   -  Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача  – Файчак С.М.,                                                                                   

відповідача – ПП „Гросс Меркурі” -  не з'явився,

відповідача –ПП „Гічерз” -  не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу ДПІ у Малиновському районі м. Одеси

на постанову господарського суду Одеської області від 15.01.2007 р.

у справі   №6/397-06-10903А    

за позовом  ДПІ у Малиновському районі м. Одеси    

до ПП „Гросс Меркурі”, м. Одеса та ПП „Гічерз”, м. Київ   

про  визнання договору підряду не дійсним в частині,

    В С Т А Н О В И Л А:    

17.10.2006 р. (вх. №13244) ДПІ у Малиновському районі м. Одеси у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до ПП „Гросс Меркурі” та ПП „Гічерз” про визнання недійсним договору підряду, укладеного 01.08.2003р. між ПП „Гросс Меркурі” та ПП „Гічерз”, у частині його виконання, а саме, на суму 3639539,58 грн.; зобовязання  ПП „Гічерз”  повернути ПП „Гросс Меркурі”, отримані по договору підряду кошти у сумі 3639539,58 грн.; стягнення з ПП „Гросс Меркурі” в доход держави коштів, отриманих по угоді в розмірі 3639539,58 грн.. Крім того, на підставі ст. 117 КАС України, позивач просив суд вжити    відповідні заходи щодо забезпечення адміністративного позову шляхом накладання арешту на активи та розрахункові рахунки ПП „Гросс Меркурі” та ПП „Гічерз” (а.с. 2-6, т.1). Свої вимоги вона мотивувала наступним.

У серпні місяці 2003 року між ПП "Гросс Меркурі" та ПП "Гічерз" укладено договір підряду. Відповідно до даного договору, ПП "Гросс Меркурі" (замовник) поручає, а ПП "Гічерз" (підрядник) виконує ремонтно-будівні роботи у строк з 01.08.2003р. по 31.12.2003р.. На виконання умов даної угоди, ПП „Гічерз”, відповідно до податкових накладних № 296 від 31.08.03 р., № 297 від 31.08.03р., № 312 від 30.09.03р., № 374 від 31.10.03р., здійснило виконання підрядних робіт за замовленням ПП "Гросс Меркурі" на загальну суму 5204092,29 грн., в тому числі податок на додану вартість на загальну суму 870813,05 грн.. Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168 від 03.04.97р. (із змінами та доповненнями), податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Договір підряду був виконаний сторонами, про що свідчать печатки та підписи посадових осіб сторін по договору на податкових накладних, що свідчить про передачу та отримання вищевказаних робіт. Факт передачі вищевказаних підрядних робіт від ПП "Гічерз" до ПП „Гросс Меркурі” відповідно відображено в Актах приймання виконаних робіт: від 30.08.2003р. на загальну суму –16952,40 грн., від 31.08.2003р. на загальну суму - 150495,60 грн., від 31.08.2003р. на загальну суму - 73101,60 грн., від 31.08.2003р. на загальну суму - 24594,00 грн., від 31.08.2003р. на загальну суму - 224049,60 грн., від 31.08.2003р. на загальну суму - 10523,60 грн., від 31.08.2003р. на загальну суму - 729170,36 грн., від 30.08.2003р. на загальну суму - 4044,00 грн., від 30.09.2003р. на загальну суму - 104625,46 грн., від 30.09.2003р. на загальну суму - 52118,40 грн., від 30.09.2003р. на загальну суму - 10402,80 грн., від 30.09.2003р. на загальну суму - 118992,20 грн., від 30.09.2003р. на загальну суму - 1250,40 грн., від 30.09.2003р. на загальну суму –42998,80 грн., від 31.10.2003р. на загальну суму - 377905,20 грн., від 31.10.2003р. на загальну суму - 370094,00 грн., від 31.10.2003р. на загальну суму –124588,80 грн., від 30.10.2003р. на загальну суму - 829528,80 грн., від 30.10.2003р. на загальну суму –329732,40 грн., від 30.10.2003р. на загальну суму - 72202,80 грн., від 31.10.2003р. на загальну суму - 429291,60 грн., від 31.10.2003р. на загальну суму - 236680,74 грн., від 31.10.2003р. на загальну суму - 20274,96 грн., від 31.10.2003р. на загальну суму –80465,30 грн., від 30.10.2003р. на загальну суму - 60690,00 грн., а всього на суму 4494773,82 грн.. При цьому, ПП „Гросс Меркурі” провело оплату за підрядні роботи, про що свідчать виписки установи банку ОФ АТ „ВАБАНК” від 01.09.03р. на суму 400000,00 грн., від 09.09.03р. на суму 149800,00 грн., від 04.09.03р. на суму 489930,00 грн., від 08.09.03р. на суму 1229970,00 грн., від 10.09.03р. на суму 187572,58 грн., від 11.09.03р. на суму 87125,00 грн., від 12.09.03р. на суму 29990,00 грн., від 15.09.03р. на суму 95000,00 грн., від 16.09.03р. на суму 294000,00 грн., від 22.09.03р. на суму 232090,00 грн., від 23.09.03р. на суму 297840,00 грн., від 25.09.03р. на суму 31150,00 грн., від 26.09.03р. на суму 80160,00 грн., від 30.09.03р. на суму 34912,00 грн., а всього на суму 3639539,58 грн.. Таким чином, чітко вбачається, що умови договору підряду від 01.08.2003 р. було виконано обома сторонами на  3639539,58 грн.. ДПІ у Малиновському районі м. Одеси вважає, що вищевказана угода була укладена з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства. Постановою районного суду Святошинського району м. Києва від 03.12.2003 р. по справі №2-2712-1/03 за позовом Дмитрука О.Ю. до ПП „Гічерз” про визнання установчих документів ПП "Гічерз" та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, фінансово-господарських документів недійсними, визнано недійсними установчі документи   ПП "Гічерз", а саме, свідоцтво про державну реєстрацію в Святошинській райдержадміністрації м. Києва від 07.07.2003р., статут, установчий договір та свідоцтво платника податку на додану вартість і фінансово-господарські документи від імені ПП „Гічерз”.  Враховуючі ці обставини, позивач вважав, що всі угоди, які були укладені від імені ПП "Гічерз" з моменту його державної реєстрації, укладались від імені не встановлених осіб, які не мали жодного відношення до фінансово - господарської діяльності ПП "Гічерз". В обґрунтування своїх вимог позивач послався на  Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. № 02-5/ІІІ "Про деякі питання практики вирішення справ, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (із змінами, внесеними Роз'ясненням ВГСУ від 26.04.2002р. № 04-5/491),  Постанову Пленуму ВГСУ від 25.07.2002 р. №1056 ''Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки",  Закон України „Про систему оподаткування” №1251-Х11 від 25.06.1991р. (із змінами та доповненнями),  Закон України „Про податок на додану вартість” (із змінами та доповненнями), Постанову Пленуму Верховного Суду №3 від 28.04.1978р. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” (із змінами та доповненнями), ст.ст. 42,173,174,207,208 ГК України та ст. 49 ЦК України (1963 р.).

 11.01.2007 р. до справи судом залучено відзив ПП "Гросс Меркурі" на позов (а.с. 10-11, т.3), в якому воно просило відмовити у його задоволенні та зазначило, що виконати зобов'язання про надання копій первинних документів, по договору № б/н від 01.08.2003 р. не представляється можливим, оскільки всі документи вилучені. Рішення Святошинського р. суду м. Києва про визнання недійсним установчих документів ПП „ГІЧЕРЗ” та свідоцтва платника податку на додану вартість прийнято 03 грудня 2003 року (с.9), а акт про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість складено ДПІ у Святошинському р-ні м. Києва 28 листопада 2003 року (с.20) - за 6 днів до винесення рішення суду, на акті немає, крім того, дати затвердження акту начальником ДПІ; невірно вказана стаття, згідно з якою свідоцтво анулюється - п.9.6. ст. 9 Закону вказує на порядок реєстрації свідоцтва, а ні анулювання, таким чином, він є недійсним, бо виданий з порушенням закону. Крім того, відповідно до Положення про реєстр платників ПДВ, датою виключення платника податку із реєстру та анулювання свідоцтва платника ПДВ є дата прийняття судом рішення про скасування державної реєстрації. В цій частині рішення суду не виконане і строк позовної давності його виконання вже стік, що потребує додаткового звернення до суду позивача. У відповідності зі ст. 49 ЦК України, п.6 Пленуму ВСУ, Постанова № 3 від 28.04.1978 р., з доповненнями „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, недійсною визнається угода, яка здійснена з метою заздалегідь протиправною інтересам держави та суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від належності умислу і конкретної суперечки інтересам держави і суспільства. Однак, зі сторони ПП „Гросс Меркурі” не було ніяких протиправних дій та умислу, які б перечили інтересам держави та суспільства. По спірній угоді ПП „Гросс Меркурі” перерахувало гроші за виконану роботу, згідно угоди. Роботи виконувались на об'єкті „реконструкція магістралі автомобільної дороги Одеса-Київ”, про що свідчать акти виконаних робіт та державний акт прийому магістралі. Рішення суду, на яке посилається позивач, про недійсність установчих документів ПП „Гічерз” не тягне за собою недійсність усіх угод, підписаних ПП „Гічерз” з дати його реєстрації, так як юридичним наслідком скасування повинно бути призначення ліквідаційної процедури, згідно з якою повинні бути вирішені питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі, і держави. Крім того, рішення було прийняте судом загальної юрисдикції, яке є виводом суду, у зв'язку з чим підлягає оцінюванню господарським судом на загальних засновках. У відповідності із дозорним листом ВАСУ від 02.02.2000 р. № 01-8/48 (п.7.4.5), Закону „Про податок на додану вартість”, передбачена підстава не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого податку - відсутність податкової накладної. Таким чином, якщо у підприємства є податкова накладна, яка відповідає вимогам діючого законодавства, підприємство має усі підстави для збереження кредиту. Строк позовної давності, відповідно п.2 ст. 99 КАСУ, один рік. Таким чином, позивач пропустив строк звернення до суду.

Постановою господарського суду Одеської області від 15.01.2007 р. (суддя Демешин О.А.) у задоволенні позову відмовлено (а.с. 42-43, т.3). Таке рішення суд обґрунтував тим, що 01.08.2003р. між ПП „Гросс Меркурі” та ПП „Гічерз” було укладено договір підряду, відповідно до якого відповідач-2 зобов`язався  виконати ремонтно-будівельні роботи, відповідно до узгоджених обсягів, на загальну суму 5300000 грн.. Згідно доданих до матеріалів справи копій актів приймання виконаних підрядних робіт, ПП „Гічерз” були виконані, а ПП „Гросс Меркурі” - прийняті  роботи на загальну суму 4494773,82 грн.. Як вбачається з виписок ОФ АТ “ВАБАНК”, відповідач-1 за виконані роботи сплатив відповідачу-2 грошові кошти на загальну суму 3639539,58 грн.. Позовні вимоги ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ґрунтуються на ст. 49 ЦК УРСР в редакції 1963 року.       Однак, суд вирішив, що на момент звернення з позовом  та  на час вирішення спору правові підстави для застосування ст. 49 ЦК УРСР відсутні, приймаючи до уваги, що з  01.01.04 р. ЦК УРСР втратив чинність. Цивільний Кодекс України в редакцій від 16.01.2003 р., що набрав чинності з 01.01.04 р., не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Цим Кодексом  скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.  Місцевий суд зазначив, що, обґрунтовуючи позов, позивач послався на протиправність умислу лише у ПП „Гічерз” на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, проте, наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням Святошинського райсуду м. Києва від 03.12.2003р. про визнання недійсними установчих документів ПП „Гічерз”, оскільки предметом по справі №2-2712-1/03 була відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час здійснення підприємницької діяльності ПП „Гічерз” та ПП „Гросс Меркурі”. Сам факт визнання недійсними установчих документів не спричинив недійсності спірного договору. Позовні вимоги не ґрунтуються на доказах щодо наявності умислу на укладення договору з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, оскільки матеріали справи свідчать про здійснення розрахунків між сторонами у повному обсязі, а сам по собі договір підряду не є таким, що суперечить інтересам суспільства та держави.   Крім того, ч.2 ст. 99 КАС України, встановлено, що для звернення до суду з адміністративним позовом встановлено річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення вказаного строку, відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України, є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. ПП „Гросс Меркурі” в запереченнях на позов зазначено на пропуск позивачем річного строку на звернення до суду з  адміністративним позовом. З матеріалів справи (п.1.17. Акту ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 21.12.2004р. №483/23-0115/31225652 „Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП „Гросс Меркурі” за період з 01.04.03р. по 01.10.04р.”) вбачається, що про наявність рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.12.2003р., яким визнано недійсними установчі документи ПП „Гічерз” і яке стало підставою для подання адміністративного позову про визнання недійсним договору підряду від 01.08.2003р., позивачу стало відомо щонайменше 21.12.2004р., тобто на дату складення вищевказаного Акту. За таких обставин, позивач мав звернутись до суду з позовом в строк до 21.12.2005р.. Адміністративний позов від 29.09.2006р. №23199/10-104 до господарського суду Одеської області було подано 17.10.2006р. (вх. №13244). Тобто, на думку суду, встановлений ч.2 ст. 99 КАСУ, строк на звернення до суду позивачем було пропущено. Клопотань щодо поновлення цього строку з поважних причин ДПІ у Малиновському районі м. Одеси не надавала.   

Не погоджуючись із вищезазначеною судовою постановою, позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити, з тих же підстав, що були викладені ним у своєму позові, а також, враховуючи те, що, у порушення вимог ст. 86 КАС України, судом першої інстанції всебічно і повно не з'ясовані всі фактичні обставини справи, висновки суду ґрунтуються на невірному застосуванні норм чинного законодавства. З 1 січня 2004 року публічно-правові санкції визнання недійсною угоди, укладеної з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а саме, стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою - із сфери цивільно-правового регулювання перенесені у сферу господарсько-правового регулювання. Стаття 208 ГК України за предметом регулювання та встановленими наслідками співпадає зі ст. 49 ЦК УРСР. Разом з тим, її застосування судом при вирішенні спору можливе в разі посилання позивача як на матеріально-правову підставу позовних вимог, в частині стягнення з відповідачів відповідних грошових сум.  При розгляді даної справи судом не встановлені факти ненадання ПП "Гічерз" податкової звітності та несплати податків, підтверджені листом №9171/7/15-132 від 26.10.2006 р. ДПІ у Святошинському районі м. Києва, який був наданий суду представником позивача під час розгляду справи. В оскаржуваній постанові суд також зазначив, що предметом спору по справі є визнання недійсним договору. Відносини щодо його укладення виникли та закінчились в момент його укладення, тобто 01.08.2003 р., що, на думку скаржника, прямо суперечить дійсності та не відповідає матеріалам справи - акти виконаних робіт (останній від 31.10.2003 р.), виписки установи банку (остання від 30.09.2003 р.).  

06.03.2007 р. ПП „Гросс Меркурі” надало суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а постанову –без змін, з тих же підстав, що були викладені ним у відзиві на позов.

        Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05.03.2007р. розгляд справи було призначено на 03.04.2007 р., про що учасники процесу повідомлялись належним чином.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили, тобто не скористались своїм правом на участь в апеляційному провадженні, і судова колегія, враховуючи думку позивача (скаржника), прийняла рішення про розгляд справи за їх відсутністю.

 За клопотанням представника позивача фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.        

 Представник скаржника (позивача) в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав  скаргу і просив її задовольнити на  викладених у ній підставах.

 У судовому засіданні,  відповідно ч.3 ст. 160  КАС України, оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової ухвали.

 Заслухавши усні пояснення представника скаржника, ознайомившись з доводами  апеляційної скарги та запереченнями на неї,  дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у них докази,  відповідність викладеним  в постанові висновкам  цим обставинам і доказам, а також, перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

           Як свідчать матеріали справи, позивач просив суд:

- визнати недійсним договір підряду, укладений 01.08.2003р. між ПП „Гросс Меркурі” та ПП „Гічерз” (далі – Договір), у частині його виконання, а саме, на суму 3639539,58 грн.;

- зобов'язати  ПП „Гічерз” повернути ПП „Гросс Меркурі”, отримані за Договором кошти у сумі 3639539,58 грн.;

- стягнути з ПП „Гросс Меркурі” в доход держави, отримані за Договором  кошти в розмірі 3639539,58 грн..

           Свої вимоги він мотивував  тим, що цей Договір  було укладено з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства. В обґрунтування своєї позиції позивач послався на  постанову районного суду Святошинського району м. Києва від 03.12.2003 р. по справі №2-2712-1/03 за позовом Дмитрука О.Ю. до ПП „Гічерз” про визнання установчих документів ПП "Гічерз" та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, фінансово-господарських документів недійсними, якою визнано недійсними установчі документи ПП "Гічерз", а саме, свідоцтво про державну реєстрацію в Святошинській райдержадміністрації м. Києва від 07.07.2003р., статут, установчий договір та свідоцтво платника податку на додану вартість.  Вищевказаною постановою суду встановлено, що ПП "Гічерз" було зареєстровано на підставну особу - Дмитрука О.Ю., яка не мала ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності даного підприємства та не мала наміру і можливостей займатися підприємницькою діяльністю, з чого випливає, що останній не мав наміру сплачувати до бюджетів усіх рівнів податки, збори та інші обов'язкові платежі в установленому законодавством порядку.

            Відмовляючи в задоволенні позову,  місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що саме по собі визнання в судовому порядку недійсними установчих документів ПП "Гічерз", його свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання спірного Договору таким, що укладений з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, а умови спірного Договору, як це вбачається з його змісту та суті, не суперечать вимогам чинного законодавства та не посягають на інтереси держави та суспільства.

            Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

            Матеріали справи свідчать і цю обставину встановив та дослідив місцевий суд, що на момент укладення спірного Договору ПП "Гічерз"  перебувало в Єдиному державному реєстрі та мало свідоцтво платника податку на додану вартість.

         З матеріалів справи також вбачається і цю обставину визнає позивач, що умови Договору були виконані обома сторонами, а тому доводи позивача, що ПП "Гічерз" не мало можливостей займатися підприємницькою діяльністю, є хибними і не відповідають фактичним обставинам.

            Відповідно до вимог ст. 49 ЦК УРСР, який втратив чинність з 01.01.2004 р., якщо угода укладена з метою, суперечною інтересам держави й суспільства, то вона є недійсною.

           При наявності умислу на укладення такої угоди в обох сторін - у разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною - з другої стягується в доход держави все одержане нею і все належне неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише в однієї зі сторін, все одержане нею за угодою повинне бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

           При  цьому, наявність у сторін або однієї з них умислу на укладання угоди саме з  метою заздалегідь суперечною інтересам держави і суспільства повинна довести особа, яка звертається з таким позовом.

           Слід зазначити, що Цивільний кодекс України, який набрав чинності 01.01.2004 р., серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР.

            В той же час, зазначені санкції за укладення  господарського зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004 р..

            Відповідно до ч.1 вищезазначеної статті ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням, хоча б одним з них, господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

           Положення ст.ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому, згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України, є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

         Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть, на підставі п.11 цієї статті, звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

       Згідно приписів вищезазначених статей ГК України, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

             Проте, санкції, встановлені ч.1 ст. 208 ГК України, не можуть застосовуватися лише при наявності  факту несплати податків однією зі сторін договору, оскільки в такому випадку  правопорушенням є несплата податків, а не вчинення Договору. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст. 208 ГК України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

           Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

           Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст. 238 ГК України, а тому ці  санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

            З матеріалів справи вбачається,  що, встановлений ст. 250 ГК України, строк для застосування адміністративно-господарських санкцій сплинув.

        Судова колегія також погоджується з висновком місцевого суду, що позивач пропустив без поважних причин,  встановлений ст. 99 КАС України,  річний строк звернення з цим позовом до суду, і, при цьому, клопотань щодо поновлення цього строку з поважних причин позивач  не заявляв, що, відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України, є самостійною підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, а такі наполягання зазначені ПП „Гросс Меркурі” у запереченнях на позов.

            Скаржник посилається у скарзі на те, що місцевий суд не з'ясував всі обставини справи та дійшов помилкового  висновку, що він (позивач) не довів наявність при укладанні Договору мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

              Проте, згідно ст. 72 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

              Враховуючи вищезазначені встановлені фактичні обставини та наявні у матеріалах справи докази, апеляційна інстанція  погоджується з висновком місцевого суду, що  позивач  не довів того, що спірний договір укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, а сам по собі факт визнання після укладення Договору установчих документів ПП "Гічерз" та його свідоцтва платника податку на додану вартість недійсними не є підставою для визнання цього Договору таким, що укладений з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, і, відповідно, для застосування санкцій, передбачених законодавством для такого виду угод.

          З викладеного вбачається, що позивач не довів обґрунтованість своїх позовних  вимог, в тому числі наявність у відповідачів умислу на укладення цього Договору  з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, пропустив строки для звернення до суду з цим позовом, строки для застосування вказаних ним санкцій сплинули, і, враховуючи ці обставини,  місцевий суд вмотивовано відмовив у задоволенні позову.

              Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.

           Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає, передбачених ст. 202 КАС України, правових підстав для скасування постанови місцевого суду та задоволення позову. Відповідно до приписів ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

  Керуючись ст.ст. 195,196,198,200-202,205,206,211 та 254 КАС  України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

            Постанову господарського суду Одеської області від 15.01.2007 р. у справі   №6/397-06-10903А –залишити без змін, а апеляційну скаргу ДПІ у Малиновському районі м. Одеси на зазначену постанову - без задоволення.    

            Ухвала, згідно ст. 254 КАС України, набуває законної сили з дня її оголошення і може, згідно ст. 211 КАС України, бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду  України.

Суддя-доповідач:                                                                  Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                   Бєляновський В. В.

                                                                                                           Шевченко В. В.