Ухвала

від 08.04.2016 по справі 233/3816/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 233/3816/15-к

Номер провадження 11-кп/775/329/2016

УХВАЛА

Іменем України

05 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі: ОСОБА_4 ,

за участю

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,.

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті Донецької області матеріали кримінального провадження № 12014050380001725 відносно ОСОБА_7 за його апеляційною скаргою на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2015 року, яким

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Костянтинівці Донецької області, громадянина України, який має вищу освіту, обіймає посаду виконуючого обов`язки директора ПП «Магіс», одружений, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,

визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, в установах та організаціях будь-якої форми власності строком на 1 рік, -

ВСТАНОВИЛА:

Відповідно до вироку Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2015 року, наказом від 01 жовтня 2010 року № 1-к ОСОБА_7 призначено на посаду генерального директора ТОВ «Стройдемонтаж», який відповідно до п.п. 2.1, 2.11, 3.1, 3.5, 3.6, посадової інструкції визначає, формує, планує, здійснює і координує всі види діяльності підприємства; вирішує всі питання в межах наданих йому прав , а саме: без доручення діє від імені підприємства, укладає трудові договори з працівниками, приймає рішення за поданням про прийняття на роботу.

Приблизно у вересні 2013 року до ОСОБА_7 з метою отримання документів про офіційне працевлаштування звернувся ОСОБА_8 , якого з останнім познайомив майстер виробничого навчання Костянтинівського професійного будівельного ліцею ОСОБА_9 та організував їх зустріч у мікрорайоні Нульовий в м. Костянтинівці, під час якої, ОСОБА_8 під диктовку ОСОБА_7 написав заяву про прийняття його на роботу на підприємство ТОВ «Стройдемонтаж», зазначивши в заяві дату, діючу на той час та одразу ж написав заяву про звільнення його з вказаного підприємства. Вказані заяви ОСОБА_8 передав ОСОБА_7 , який усвідомлював, що ОСОБА_8 жодного дня не буде працювати на підприємстві та виконувати роботу за спеціальністю каменщик, а довідка щодо офіційного працевлаштування необхідна йому лише для отримання державної одноразової виплати в Костянтинівському професійному будівельному ліцеї як дитині-сироті.

ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді директора ТОВ «Стройдемонтаж», будучи службовою особою, приблизно в період часу з 18 вересня 2013 року по 04 жовтня 2013 року, точного часу не встановлено, знаходячись за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, протиправно, склав та видав завідомо неправдиві офіційні документи - наказ № 1к від 18 вересня 2013 року «Про прийняття на постійну роботу до ТОВ «Стройдемонтаж» ОСОБА_8 за спеціальністю каменщик з 18 вересня 2013 року», довідку № 18/09 від 18 вересня 2013 року «Про офіційне прийняття ОСОБА_8 на постійну роботу з 18 вересня 2013 року на підприємство ТОВ «Стройдемонтаж» та засвідчив вказані неправдиві відомості своїм підписом, печаткою та штампом вказаного підприємства.

На вказаний вирок суду обвинуваченим ОСОБА_7 було подано апеляційну скаргу, в якій він просить вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2015 року скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що вказаний вирок винесений судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, є необґрунтованим, у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду, невірною оцінкою доказів. На його думку, судом дана невірна оцінка доказам по справі. Вважає, що суд неправильно послався у вироку, як на докази його провина, на змінені показання ОСОБА_8 , які є неправдивою інформацією, а не на ті покази, які той давав під час досудового слідства та у першому судовому засіданні. Він ніколи не залякував та не погрожував ОСОБА_10 , що той і підтвердив у суді. Також вважає, що суд неправильно поклав в основу вироку показання свідків, родичів ОСОБА_10 , які не були безпосередніми свідками подій, але критично поставився до його показів, показів його сестри ОСОБА_11 , батька ОСОБА_12 та майстра навчання, які є прямими свідками того, що ОСОБА_10 дійсно працював на його підприємстві. На його думку ОСОБА_10 змінив свої покази у зв`язку з погрозами і умовами змінити показання з боку співробітників прокуратури та органів внутрішніх справ, які обіцяли останньому не притягувати того до кримінальної відповідальності за фактом незаконного отримання грошової допомоги.

Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_6 в його інтересах, який підтримав доводи апеляційної скарги, просили скасувати вирок суду та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції, думку прокурора ОСОБА_5 , яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , вважаючи вирок першої інстанції законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

На думку колегії суддів, суд, встановивши фактичні обставини по справі, дійшов до правильного висновку про об`єм та доведеність провини обвинуваченого ОСОБА_7 , кваліфікації його дій, призначив йому законне та справедливе покарання.

Висновки суду підтверджені перевіреними в ході судового розгляду та наведеними у вироку доказами.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_7 під час розгляду судового розгляду в суді першої інстанції свою провину у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення не визнавав та пояснив, що на прохання дружини та її племінника ОСОБА_9 про працевлаштування ОСОБА_8 в двадцятих числах вересня 2013 року, маючи намір укладати контракт на виконання певних будівельних робіт, погодився працевлаштувати ОСОБА_8 , якому вирішив доручити виконання робіт в гаражі, що належить його батькові ОСОБА_12 . Зустрівся з ОСОБА_8 в мікрорайоні Нульовий в районі магазину «Нак», де він розповів останньому які документи необхідні для його працевлаштування каменщиком та запропонував наступного дня вийти на роботу, на що той погодився. Два дні, 16 та 17 вересня 2013 року, ОСОБА_10 відпрацював і виконав роботи в належному його батькові гаражі відштукатурив стіну та оглядову яму, після чого отримавши 18 вересня 2013 року документи про своє офіційне працевлаштування, більше на роботу не вийшов. Не заперечував, що довідку № 18/09 від 18 вересня 2013 року та наказ № 1к від 18 вересня 2013 року про офіційне працевлаштування ОСОБА_8 він склав особисто, підписав та завірив печаткою та штампом підприємства, та видав останньму. Відомості, зазначені у вказаних документах є достовірними. Даних про ОСОБА_8 як про прийнятого працівника до податкової інспекції, УПФУ в м. Костянтинівка він не подавав. 24 вересня 2013 року він звільнив ОСОБА_8 за прогул без нарахування заробітної плати.

--------------На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно послався у вироку на покази свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні 12 серпня 2015 року пояснив, що він закінчив Костянтинівський професійний будівельний ліцей. У вересні 2013 року йому зателефонувала викладач ліцею ОСОБА_13 та повідомила про необхідність написати заяву про виплату допомоги як дитині-сироті за умови офіційного працевлаштування. Його спроби працевлаштуватись офіційно виявились невдалими. Майстер ліцею ОСОБА_9 дав йому номер телефону ОСОБА_7 для того, щоб він зателефонував з приводу працевлаштування. Зателефонувавши ОСОБА_7 , вони зустрілись на мікрорайоні Нульовий, при цьому при зустрічі був присутній майстер ОСОБА_9 , який передав ОСОБА_7 його трудову книжку. Цього ж дня він написав заяву про прийняття його на роботу каменщиком. Обвинувачений ознайомив його із обсягом роботи, яку він мав виконувати у двох гаражах, розташованих біля Скляного заводу. Він відпрацював два дні, після чого не попередивши ОСОБА_7 , залишив роботу та поїхав на заробітки до м. Чернігів. Довідку про його працевлаштування та наказ він особисто не отримував; вказані документи були отримані майстром ОСОБА_9 . Грошова допомога була отримана ним шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку. Зазначив, що він не передавав ОСОБА_7 грошові кошти взамін на видачу ним довідки про офіційне працевлаштування.

В судовому засіданні 16 листопада 2015 року під час повторного допиту за клопотанням сторін кримінального провадження в порядку ч.13 ст. 352КПК України ОСОБА_8 пояснив, що ОСОБА_9 - майстер виробничого навчання учбового закладу, в якому він навчався домовився про його офіційне працевлаштування із ОСОБА_7 . При цьому про фактичне працевлаштування не йшлося, одразу була домовленість про те, що працювати буде не потрібно. Тільки одного разу в житті бачив та спілкувався із ОСОБА_7 в день написання ним заяви про прийняття на роботу, коли майстер виробничого навчання організував їх зустріч. Він сплатив 800 гривень чи то податки, чи то вартість довідки про офіційне працевлаштування, конкретизувати не зміг, оскільки не приділяв цьому уваги. Гроші передав майстру або ОСОБА_7 точно не пам`ятає, оскільки минуло багато часу. Цього ж дня ним була написана заява про звільнення без зазначення дати. Жодного дня не працював на підприємстві, очолюваному ОСОБА_7 , в тому числі і не виконував будь-яких робіт в гаражі. Згодом він поїхав на заробітки до Чернігівської області. Ніяких документів ОСОБА_7 йому особисто не видавав. Згодом майстер виробничого навчання ОСОБА_9 надав документи про його працевлаштування до учбового закладу, на підставі якої йому була нарахована допомога як дитині-сироті.

Зміну показань ОСОБА_8 пояснив тим, що він був введений в оману, оскільки ОСОБА_7 спілкувався з ним та лякав притягненням до кримінальної відповідальності у зв`язку з отриманням допомоги як дитині-сироті на підставі виданої ним довідки про працевлаштування, у зв`язку з чим він був змушений дати неправдиві показання.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про те, що показання в судовому засіданні 12 серпня 2015 року були дані ОСОБА_8 під тиском обвинуваченого ОСОБА_7 , який в судовому засіданні не заперечував про те, що розмовляв із свідком ОСОБА_8 та роз`яснював які проблеми у вигляді притягнення до кримінальної відповідальності останній матиме, у зв*язку з отриманням допомоги як дитина-сирота на підставі виданої ним довідки.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_10 дійсно працював на його підприємстві, спростовуються тим, що він не нарахував та не сплатив ОСОБА_8 заробітну плату; дані про нього, як про найманого працівника ТОВ «Стройдемонтаж» до Костянтинівської ОДПІ та Управління ПФУ в м. Костянтинівки не передавав. Крім того, ці доводи спростовуються показаннями свідка ОСОБА_14 , яка вказала, що ОСОБА_8 приїхав до Чернігівської області 17 вересня 2013 року і наступного ж дня вийшов на роботу.

Аналіз наведених доказів, в їх сукупності, свідчить про обґрунтованість висновків суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що знайшло своє повне підтвердження під час судового розгляду, оскільки суд у вироку надав всім доказам, на які послався в апеляційній скарзі захисник, наданий належний аналіз.

На думку колегії суддів, міра покарання призначена ОСОБА_7 у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, з урахуванням тяжкості злочину, конкретних обставин справи, даних про його особу, одружений, має вищу освіту, раніше не судимий.

Оскільки за вимогами ст. 65 КК України покарання повинно бути необхідним та достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів, колегія суддів вважає, що призначене покарання у вигляді штрафу з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, в установах та організаціях будь-якої форми власності - є саме таким.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції при призначенні покарання обґрунтовано прийняті до уваги обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії невеликої тяжкості, всі обставини, зазначені в апеляційній скарзі обвинуваченого, повно та обґрунтовано виклавши їх у вироку.

На думку колегії суддів, міра покарання обвинуваченому ОСОБА_7 призначена в межах санкцій, є необхідною та достатньою за скоєння інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено таких порушень КПК України, які б тяглі за собою скасування вироку та зміну міри покарання.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2015 року відносно ОСОБА_15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. На ухвалу може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді