Ухвала

від 11.04.2016 по справі 2а-9288/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" квітня 2016 р. м. Київ К/800/2289/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2012

у справі №2а-9288/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спар -центр

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень - рішень , -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.09.2012 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2012 постанову Окружного адміністративного суду від 18.09.2012 скасовано. Прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва №0004362203, №0004372203 від 07.06.2012.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань правильності обчислення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю АТ Лугметпроект (код ЄДРПОУ 37384521) за період з 01.05.2011 по 31.05.2011, за результатами якої складено акт № 314/22-3/36148976 від 29.05.2012.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість за травень 2011 року на суму 229172 грн., та завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість за травень 2011 року на суму 854161 грн.

З акта перевірки вбачається, що порушення цих норм закону полягали в неправомірному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання послуг у ТОВ АТ Лугметпроект , оскільки реальність зазначених господарських операцій не підтверджена.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0004372203 від 07.06.2012, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 854161,00 грн.;

- № 0004362203 від 07.06.2012, яким визначено до сплати грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 229173,00 грн., у тому числі за основним платежем 229172,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявність податкових накладних є обов?язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. У позивача відсутні належні докази, які б достовірно свідчили про фактичне існування господарських операцій з придбання послуг у ТОВ АТ Лугметпроект .

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що право позивача на формування податкового кредиту за господарськими операції з придбання послуг у ТОВ АТ Лугметпроект підтверджується податковими накладними, виданими платником ПДВ, платіжними дорученнями про переказ коштів за виконані роботи, актами приймання-передачі послуг.

Судова колегія вважає за правильне погодитись з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Тобто, відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції: наявність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень як платника, так і контрагента, які б свідчили про наявність товарного характеру операцій, унеможливлюють висновок щодо реальності придбанням товарів (робіт, послуг), фактичного та обґрунтованого понесення позивачем витрат з їх придбання.

Судом першої інстанції в зазначеному аспекті оцінено документи, надані платником податків на підтвердження свого права на податковий кредит. Зокрема, досліджено умови договору №2371 від 01.04.2011 про надання послуг, а саме клінігових послуг (комплексне прибирання), мерчандайзингових послуг (передпродажна підготовка товарів), демонтаж обладнання, обслуговування холодильного обладнання, та зроблено висновок, що фактичне виконання договорів не підтверджено достатніми доказами - первинними документами. Позивачем надано до перевірки первинні документи бухгалтерського обліку, які є формально складеними та не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ АТ Лугметпроект , акти приймання-передачі не містять достатньої інформації про зміст, перелік, місце надання та результати наданих послуг.

Крім того, контрагент позивача за юридичною адресою не знаходився та не мав можливостей для надання передбачених договором послуг, так як не мав необхідних трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої господарської діяльності.

Відсутність у контрагента позивача ТОВ АТ Лугметпроект необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності через відсутність трудових та матеріальних ресурсів, основних фондів, виробничої бази, складських приміщень, транспортних засобів, а також ненадання доказів укладення угод на виконання, передбачених договором робіт, іншими суб?єктами господарювання, суд першої інстанцій правильно оцінив як свідчення відсутності реального характеру операцій, оцінивши ці обставини відповідно до правил оцінки доказів, встановлених нормами статті 86 КАС України, та дійшов правильного висновку про неправомірність віднесення позивачем в податковому обліку з податку на додану вартість сум ПДВ до податкового кредиту.

Таке правозастосування судами першої та апеляційної інстанцій відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства Ангара до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Таким чином, за встановлених судом першої інстанції обставин щодо відсутності факту підтвердження господарських операцій позивача достатніми первинними бухгалтерськими документами, формування податкового кредиту не може бути визнано обґрунтованим.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2012 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.09.2012 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун