Постанова

від 20.04.2016 по справі 826/25599/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

20 квітня 2016 року           08:40                               справа №826/25599/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Перша Українська Сервісна Компанія”

доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Перша Українська Сервісна Компанія” (далі по тексту – позивач, ТОВ “ПУСК”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Солом'янському районі), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року №0003172208 та №0003182208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року відкрито провадження у справі №826/25599/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 25 січня 2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі від 22 червня 2015 №0003172208 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України ТОВ “ПУСК” збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 992 890,00 грн., в тому числі за основним платежем – 794 312,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 198 578,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі від 22 червня 2015 року №0003182208 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ “ПУСК” збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 524 141,00 грн., в тому числі за основним платежем – 419 313,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 104 828,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 28 травня 2015 року №2911/26-58-22-08/36304995 “Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ “ПУСК” (код ЄДРПОУ 36304995) щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ “ТД” Система” (код ЄДРПОУ 30264156) за період з 01 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року та з постачальниками та покупцями за період з 01 січня 2015 року по 31 січня 2015 року” (далі по тексту – акт перевірки).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 794 312,00 грн., у тому числі за вересень 2014 року в сумі 465 903,00 грн. та січень 2015 року в сумі 328 409,00 грн.; пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік на суму 295 568,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним віднесенням до складу податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних товарів/послуг по відносинам із ТОВ “ПУСК” та ТОВ “ТД” Система”, у зв'язку із не доведенням реальності господарських операцій.

Позивач вважає протиправними податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції підтверджені первинними документами та податковими накладними, а ТОВ “ПУСК” дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ “ПУСК” з його контрагентом – ТОВ “ТД” Система”; мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

На підставі наявних у справі доказів суд встановив, що між ТОВ “ПУСК” (покупець) та ТОВ “ТД” Система” (постачальник) укладено договір поставки від 08 січня 2014 року №24, відповідно до якого постачальник, у відповідності до умов цього договору, зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю обладнання, а покупець зобов'язується приймати такий товар та оплачувати.

Відповідно до пункту 2 договору поставки від 08 січня 2014 року №24, асортимент товару та ціна кожної одиниці товару, що підлягає поставці протягом дії договору, визначається сторонами виходячи з повного асортименту товару, що пропонується постачальником, та згідно діючих на момент подання заявки цін.

Асортимент та кількість товару в кожній партії товару, що поставляється протягом дії цього договору, визначається згідно заявки покупця на поставку товару та остаточно визначається в рахунку-фактурі, виставленому постачальником. Виставлення рахунку-фактури постачальником є підтвердженням прийняття ним заявки покупця.

Згідно пункту 3 договору поставки від 08 січня 2014 року №24, базис поставки приймається DDP, якщо інший базис поставки не зазначений сторонами у відповідній заявці.

Місцем поставки за цим договором є: місто Київ, Залізничне шосе, 47, якщо інше місце поставки не зазначене сторонами у відповідній заявці.

Повноваження осіб на приймання товару мають бути підтверджені довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Перевірку товару на відповідність вимогам щодо якості, кількості, асортименту, упаковки поставленого товару здійснює покупець. У випадку виявлення покупцем при прийомі-передачі товару недоліків щодо якості, кількості, асортименту, упаковки поставленого товару, всі виявлені недоліки мають бути зазначені в акті прийому-передачі.

Оплата ціни партії товару проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 3-х (трьох) днів з дати поставки товару постачальником на підставі відповідного рахунку-фактури (пункт 4.1 договору).

ТОВ “ТД” Система” виписало позивачу видаткові накладні від 03 вересня 2014 року №С0000049378, від 08 вересня 2014 року №С0000049392, від 11 вересня 2014 року №С0000049395, від 11 вересня 2014 року №С0000049396, від 23 вересня 2014 року №С0000049447, від 24 вересня 2014 року №С0000049458, від 30 вересня 2014 року №С0000049481, від 08 січня 2015 року №С0000049778, від 08 січня 2015 року №С0000049779, від 08 січня 2015 року №С0000049780, від 12 січня 2015 року №С0000049781, від 12 січня 2015 року №С0000049782, від 13 січня 2015 року №С0000049783, від 13 січня 2015 року №С0000049784, від 13 січня 2015 року №С0000049785, від 16 січня 2015 року №С0000049801, від 19 січня 2015 року №С0000049804, податкову накладну №33 на загальну суму 3,60 грн., в тому числі податок на додану вартість 0,60 грн., податкову накладну №32 на загальну суму 7 048,80 грн., в тому числі податок на додану вартість 1 174,80 грн., податкову накладну №49 на загальну суму 1 187,76 грн., в тому числі податок на додану вартість 197,96 грн., податкову накладну №39 на загальну суму 676,22 грн., в тому числі податок на додану вартість 112,70 грн., податкову накладну №90 на загальну суму 34 332,73 грн., в тому числі податок на додану вартість 5 722,12 грн., податкову накладну №97 на загальну суму 10 668,43 грн., в тому числі податок на додану вартість 1 778,07 грн., податкову накладну №120 на загальну суму 56 066,10 грн., в тому числі податок на додану вартість 9 344,35 грн., податкову накладну №2 на загальну суму 575 547,52 грн., в тому числі податок на додану вартість 95 924,59 грн., податкову накладну №3 на загальну суму 572 527,30 грн., в тому числі податок на додану вартість 95 421,22 грн., податкову накладну №4 на загальну суму 340 304,83 грн., в тому числі податок на додану вартість 56 717,17 грн., податкову накладну №1 на загальну суму 23 822,64 грн., в тому числі податок на додану вартість 3 970,44 грн., податкову накладну №5 на загальну суму 925 423,56 грн., в тому числі податок на додану вартість 154 237,26 грн., податкову накладну №6 на загальну суму 115 612,31 грн., в тому числі податок на додану вартість 19 268,72 грн., податкову накладну №7 на загальну суму 21 625,52 грн., в тому числі податок на додану вартість 8 604,25 грн., податкову накладну №33 на загальну суму 3,60 грн., в тому числі податок на додану вартість 0,60 грн., податкову накладну №8 на загальну суму 34 032,37 грн., в тому числі податок на додану вартість 5 672,07 грн., податкову накладну №23 на загальну суму 22 903,20 грн., в тому числі податок на додану вартість 3 817,20 грн., податкову накладну №25 на загальну суму 8 097,60 грн., в тому числі податок на додану вартість 1 349,60 грн.

Оплата за надані послуги підтверджується копіями платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи.

Перевезення товару підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними.

На обґрунтування ділової доцільності взаємовідносин із ТОВ “ТД” Система” та підтвердження реальності господарських операцій позивачем вказано на договори із третіми особами.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд враховує наявність в матеріалах справи первинних документів по відносинам із постачальниками, однак звертає увагу, що формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем робіт та послуг з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Разом з тим, позивачем не надано доказів направлення контрагенту відповідних заявок, згідно пункту 2 договору поставки від 08 січня 2014 року №24, згідно якого, асортимент та кількість товару в кожній партії товару, що поставляється протягом дії цього договору, визначається згідно заявки покупця на поставку товару та остаточно визначається в рахунку-фактурі, виставленому постачальником, а відтак, відсутність відповідної узгодженості між покупцем та постачальником виключає можливість надання заявлених до поставки товарів.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази виставлення рахунків-фактур, які є підтвердженням прийняття постачальником заявки покупця, згідно пункту 2 договору.

Так, зі змісту видаткових та податкових накладних вбачається, що позивачу поставлялось обладнання для ремонту та технічного обслуговування електричного устаткування, однак матеріали справи не містять інформації про такий товар, зокрема характеристики, сертифікати відповідності вказаної продукції нормам та стандартам.

Також, позивачем не надано суду довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно договору поставки від 08 січня 2014 року №24, умовами поставки визначено базис DDР Інкотермс 2010, за умовами якого постачальник зобов'язаний залучити перевізника та інформувати покупця про передачу товару до перевезення із зазначенням ймовірних строків поставки, а покупець зобов'язаний надати у 2-денний термін відповідь щодо погодження зазначених строків. Позивачем, у свою чергу, таких документів суду не надано.

Крім того, за умовами договору поставки від 08 січня 2014 року №24 місцем поставки зазначено місто Київ, Залізничне шосе,47, що не узгоджується з місцем поставки зазначеним в товарно-транспортних накладних.

До того ж, у товарно-транспортних накладних не зазначено номер договору та довіреності, на підставі якої діє водій-перевізник, відсутні такі обов'язкові реквізити як маса та номенклатура товару, що транспортується, тобто неможливо встановити, що, власне, перевозилося, а також не вказані супровідні документи на товар.

Таким чином, за відсутності ряду необхідних реквізитів у наданих товарно-транспортних накладних, неможливо підтвердити їх відношення до господарських операцій позивача із ТОВ “ТД” Система”.

Суд також зазначає про відсутність в матеріалах справи доказів оприбуткування та зберігання придбаного товару на складі.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ “ТД” Система” носять реальний характер, а отриманий товар використаний в межах господарської діяльності позивача.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

В частині висновків акта перевірки щодо неправомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом встановлено, що позивач відображав суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “ТД” Система” у зв'язку з отриманням товару.

Суд звертає увагу, що наявність у позивач податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відпорних сум податку на додану вартість по сумнівним господарським операціям.

Як зазначено вище при розгляді питання правомірності формування витрат, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача послуг/товарів, отриманих від ТОВ “ТД” Система”, що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.

З огляду на зазначене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість є обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Солом'янському районі доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Перша Українська Сервісна Компанія” задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю “Перша Українська Сервісна Компанія” відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                           В.А. Кузьменко