Постанова

від 14.03.2019 по справі 826/25599/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2019 року

Київ

справа №826/25599/15

адміністративне провадження №К/9901/27591/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року (колегія у складі суддів: Є.О. Сорочко, Г.В. Земляна, М.В. Межевич) у справі №826/25599/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Перша Українська Сервісна Компанія доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Перша Українська сервісна Компанія звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 22 червня 2015 року №0003172208 та №0003182208.

Позов мотивований реальністю виконання господарських операцій зі спірним контрагентом, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року в задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем первинні документи на підтвердження формування валових витрат та податкового кредиту звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року у даній справі скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та прийнято нове рішення, яким задоволено позов.

Задовольняючи позов та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з його контрагентом підтверджується первинними документами.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення апеляційного суду залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у Солом'янському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ПУСК щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ ТД СИСТЕМА за період з 01.09.2014 по 30.09.2014 та з постачальниками і покупцями за період з 01.01.2015 по 31.01.2015, за результатами якої складено акт перевірки від 28.05.2015 №2911/26-58-22-08/36304995 про порушення позивачем: пункту 185.1 статті 185, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 794312,00 грн.; пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік на суму 295568,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним віднесенням до складу податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних товарів/послуг по відносинам із ТОВ ТД Система , у зв'язку із не доведенням реальності господарських операцій у вересні 2014 року та січні 2015 року.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 22.06.2015:

- №0003172208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 992890,00 грн., в тому числі за основним платежем - 794312,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 198578,00 грн.;

- №0003182208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 524141,00 грн., в тому числі за основним платежем - 419313,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 104828,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у перевіряємий період перебував у господарських правовідносинах з ТОВ ТД Система (постачальник) на підставі договору поставки від 08 січня 2014 року №24, відповідно до якого постачальник, у відповідності до умов цього договору, зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю обладнання, а покупець зобов'язується приймати такий товар та оплачувати.

Відповідно до пункту 2 договору поставки, асортимент товару та ціна кожної одиниці товару, що підлягає поставці протягом дії договору, визначається сторонами виходячи з повного асортименту товару, що пропонується постачальником, та згідно діючих на момент подання заявки цін.

Асортимент та кількість товару в кожній партії товару, що поставляється протягом дії цього договору, визначається згідно заявки покупця на поставку товару та остаточно визначається в рахунку-фактурі, виставленому постачальником. Виставлення рахунку-фактури постачальником є підтвердженням прийняття ним заявки покупця.

Згідно пункту 3 договору поставки, базис поставки приймається DDP, якщо інший базис поставки не зазначений сторонами у відповідній заявці.

Місцем поставки за цим договором є: місто Київ, Залізничне шосе, 47, якщо інше місце поставки не зазначене сторонами у відповідній заявці.

Оплата ціни партії товару проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 3-х (трьох) днів з дати поставки товару постачальником на підставі відповідного рахунку-фактури (пункт 4.1 договору).

Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів та робіт дійшов обґрунтованого висновку, що реальність господарських операцій позивача за наведеними договорами підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, витягом з журналу реєстрації довіреностей, штатним розписом, договорами оренди приміщень.

Судом апеляційної інстанції об'єктивно взято до уваги, що адреса пункту розвантаження товару, яка зазначена у товарно-транспортних накладних відповідає адресі орендованих складських приміщень та юридичній адресі позивача (м. Київ, бульв. Івана Лепсе, 4). На момент укладення договору про поставку від 08.01.2014 №24 адресою позивача було зазначено - м. Київ, Залізничне шосе, 47. Однак, в подальшому сторонами було укладено додаткову угоду №, якою, зокрема вказано адресу - м. Київ, бульв. Івана Лепсе, 4. Дати складення товарно-транспортних накладних узгоджуються з часом орендування позивачем приміщень на бульв. Івана Лепсе, 4, зокрема у вересні 2014 року та січні 2015 року.

Цілком обґрунтовано апеляційний суд звернув увагу на неможливість ставити під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, посилаючись на ненадання під час перевірки рахунків-фактур, які в свою чергу, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа (оскільки ними не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а носить лише інформаційний характер. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, який передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги. Факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений накладною постачальника або актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг).А також, посилаючись на відсутність сертифікатів якості як необхідних документів для підтвердження товарності угод.

Враховуючи зокрема те, що спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України.

Проте, наведені місцевим судом обставини, з огляду на правила формування податкового кредиту та складу витрат, регламентовані положеннями Податкового кодексу України не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України встановлено, що фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку), визначається у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшов правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судом апеляційної інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат на підставі податкових накладних виданих контрагентом.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, зазначена відповідачем у касаційній скарзі інформація про те, що СУФР ДПІ у Печерському районі здійснюється досудове розслідування кримінального провадження внесеного до ЄРДР №42015100060000267 від 03.11.2015 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України стосовно відповідного контрагента , в тому числі і по взаємовідносинам з ТОВ Пуск , вперше повідомляється в суді касаційної інстанції, в основу висновків акта перевірки та спірних податкових повідомлень-рішень не була покладена.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2013 року - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

........................

В.П.Юрченко І.А.Васильєва С.С.Пасічник Судді Верховного Суду