Постанова

від 12.04.2007 по справі 6/274

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/274

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                       ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "12" квітня 2007 р.                                                                   Справа № 6/274

Господарський суд Чернівецької області в складі головуючого Паскаря А. Д. при секретарі Байталюку В.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні

позов Селянсько-фермерського господарства “Росинка”

до Державної податкової інспекції у Глибоцькому районі

про визнання нечинними податкових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями

за участю представників:

від позивача –Мельник С.Г, представник;

від відповідача –Остафійчук О.Ю., довіреність від 09.02.2007 року,

В С Т А Н О В И В :

Селянсько-фермерське господарство “Росинка”, смт Глибока Чернівецької області, звернулось в господарський суд з позовом до Державної податкової інспекції у Глибоцькому районі про визнання нечинними податкових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями № 592320/0-3838 та № 602320/0-3839 від 30.04.2004 року.

Позов мотивується тим, що в порушення статті 111 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 05.02.1998 року, в квітні 2004 року комплексна планова документальна перевірка дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства посадовими особами ДПІ у Глибоцькому районі проводилася без попереднього повідомлення керівника господарства про проведення перевірки та не за місцем знаходження платника податку шляхом вилучення ряду документів господарства без складання акту передачі та підписання такого акту відповідальними особами. Акт перевірки відповідачем був складений 29.04.2004 року, податкові повідомлення-рішення датовані 30.04.2006 року, однак акт відмови представника господарства від підпису акту перевірки був складений лише 07.05.2006 року. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення належним чином позивачеві не були надіслані або вручені, що є порушенням пункту 4.6 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Внаслідок цього податковий борг узгоджений не був, а позивач був позбавлений права на оскарження податкових повідомлень. Про існування оскаржуваних податкових вимог позивачеві стало відомо лише 17.03.2006 року, тобто перед пред'явленням прокурором Глибоцького району позову в інтересах ДПІ у Глибоцькому районі до господарства про стягнення податкового боргу. Зазначає позивач також й те, що встановлений статтею 258 Цивільного кодексу України річний строк позовної давності для стягнення  штрафних санкцій закінчився.

Відповідач позов не визнає. Посилається на те, що планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання податкового та валютного законодавства  була проведена з врахуванням вимог п. 2 Указу Президента України № 817/98 від 23.07.1998 року “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності"  за період з 01.04.2002 р. по 31.12.2004 р. та відповідно до План-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарської діяльності ДПІ у Глибоцькому районі на II квартал 2004 року. Перевірка проводилася з 19.04.2004 р. по 29.04.2004 р. в приміщенні ДПІ у Глибоцькому районі згідно пред'явлених документів головним бухгалтером господарства Горобець Т.О. у зв'язку з тим, що в статуті СФГ “Росинка" відсутній запис про фактичну адресу. Про початок перевірки повідомлено СФГ “Росинка” відповідно до Порядку координації проведення планових виїзних перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами, затвердженого постановою КМУ від 29.01.1999 року № 112 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.10.2003 р. № 1625). Розписку отримала головний бухгалтер Горобець Т.О. 30.03.2004 року.

За результатами перевірки був складений акт від 29.04.2004 року № 50, яким були встановлені порушення вимог ст. 4 та  п.п. 7.4.5. п. 7.4. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 42,00 грн., невключення  до податкового кредиту ПДВ в сумі 42,00 грн.) та пунктів  2.12, 2.15 Положення “Про ведення касових операцій у Національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09.02.2001 р. № 72, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 р. за № 237/5428 із змінами і доповненнями, (здійснення виплат пов'язаних з оплатою праці при наявності податкового боргу не за рахунок коштів одержаних з установ банків в сумі 1725,88 грн. та несвоєчасне перераховування до бюджету суми прибуткового податку, у зв'язку з чим згідно ст. 16 Закону товариству нараховано пеню в розмірі 135,45 грн.).

30 квітня 2004 року на підставі зазначеного акту перевірки та відповідно до вимог  Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (далі –Закон № 2181-ІІІ) були підготовлені податкові повідомлення-рішення форми “Р” за № 592320/0-3838 та № 602320/0-3839, які відправлені 11.05.2004 р. рекомендованим листом за адресою проживання керівника СФГ “Росинка" Топало М.І.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Факти порушення позивачем податкового законодавства (в частині правильності обчислення, повноти і своєчасної сплати податку на додану вартість) та норм з регулювання обігу готівки, які регулюються  Указом Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року № 436/95, в редакції Указу Президента України від 11.05.1999 № 491/99 (далі –Указ № 436/95), підтверджуються актом  про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання позивачем податкового та валютного законодавства від 29.04.2004 № 50. Крім того, зазначені порушення Селянсько-фермерським господарством “Росинка” не оспорюються.

У відповідності до преамбули Закону № 2181-ІІІ цей закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Підпунктом 1.5 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ штрафна санкція (штраф)  визначена як плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.  

Згідно з підпунктом 1.9 тої же статті податкове повідомлення –письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Таким чином, правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що Закон № 2181-ІІІ стосується виключно питання оподаткування та до порушень фінансової дисципліни (норм з регулювання обігу готівки) ніякого відношення не має, у зв'язку з чим застосуванню не підлягає.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Між тим незаконне застосування  ДПІ у Глибоцькому районі до позивача норм Закону № 2181-ІІІ може призвести не тільки до погіршення майнового стану позивача, але і до суттєвого  порушення його охоронюваних законом майнових прав та інтересів.  Так, відповідно до  статей 8-10 Закону № 2181-ІІІ  несплата штрафу приводить до автоматичного виникнення податкової застави; відносно активів платника податків, за яким рахується податковий борг, може бути застосовано адміністративний арешт; активи, що перебувають в податковій заставі, можуть бути продані на публічних торгах.

Тобто, застосування вимог вказаного закону відносно порушення норм з регулювання обігу готівки, насамперед, суттєво порушує право власності СФГ “Росинка”, яке відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України визначається як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, заперечуючи проти позову, відповідач правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 30.04.2004 № 602320/0-3839 стосовно порушень позивачем  норм з регулювання обігу готівки не довів.

В судовому засіданні представник відповідача послався на те, що вказане податкове повідомлення-рішення  ДПІ було прийнято відповідно до діючого в квітні 2004 року Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2006 р. № 253 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.07.2001 р. за № 567/5758 (далі –Порядок).

Загальновідомо, що будь-які нормативно-правові акти розробляються на підставі делегування законодавцем своїх повноважень щодо уточнення та деталізації механізму виконання того чи іншого законодавчого акту. До таких нормативно-правових актів відносяться постанови, інструкції, положення, порядки, які в будь-якому разі не повинні суперечити букві та духу самого закону.

Оскільки Порядок розроблено відповідно до Закону № 2181-ІІІ та не повинен йому суперечити, згадане вище заперечення відповідача судом визнається безпідставним

Крім того, суперечливість  пункту 2.6 (абзац третій) Порядку пункту 1.9 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ, яким слід керуватися в першу чергу, не дає ніяких правових підстав зробити висновок про правомірність цього податкового повідомлення-рішення, оскільки Порядок може бути застосований  лише в частині, що не суперечить самому закону, відповідно до якого він розроблений, а допущене ДПІ порушення у разі посилання на Порядок не перестає бути порушенням.

Зокрема, якщо пунктом 1.9 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ визначено, що податкове повідомлення стосується лише суми податкового зобов'язання, визначеного контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом, то абзацом 3 пункту 2.6 Порядку під  податковим повідомленням мається на увазі також й рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо обов'язку платника податків сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій не тільки за порушення податкового законодавства, але й за порушення виявлених за результатами перевірок інших нормативно-правових актів.

Розділ 2 Порядку, що діє в даний час під новою назвою в редакції наказу ДПА України від 10.08.2005 р. № 328, доповнено новим пунктом 2.7, який передбачає, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій –це рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо виявленого порушення (крім порушення правил оподаткування), яке приймається відповідно до законодавчих актів, яким надано право податковим органам застосовувати штрафні (фінансові) санкції.

Право податкових органів застосовувати штрафні санкції відносно порушників норм з регулювання обігу готівки передбачено  Указом  № 436/95.

Таким чином, діючи у строгій відповідності з вимогами Закону № 2181-ІІІ, за фактом  виявлення порушення позивачем вимог Указу № 436/95 відповідач повинен був прийняти не податкове повідомлення-рішення, а рішення, на яке вимоги Закону № 2181-ІІІ не поширюються. Прийнявши податкове повідомлення-рішення, на яке поширюються вимоги Закону № 2181, відповідач суттєво обмежив та порушив права позивача розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, тобто захист фізичних та юридичних осіб від чиновницького свавілля. Отже, порушені права позивача підлягають безперечному захисту.

Щодо податкового повідомлення-рішення відносно ПДВ суд зазначає, що відсутність порушень, про які йдеться в акті перевірки, позивач не довів. Твердження позивача про те, що перевірка посадовими особами  ДПІ у Глибоцькому районі проводилася без попереднього повідомлення керівника господарства про її проведення, а податкові повідомлення-рішення, у тому числі про ПДВ, не були належним чином надіслані позивачеві, спростовуються розпискою головного бухгалтера Горобець Т.О. від 30.03.2004 року та повідомленням про вручення поштового відправлення № 7548, з якого вбачається, що податкові повідомлення-рішення, які відповідачем були надіслані 11.05.2004 року, позивачем були отримані 14.05.2004 року.

Разом з тим, відсутність належних доказів про ознайомлення уповноваженого на те представника позивача з актом перевірки до прийняття оскаржуваних рішень не є підставою для визнання рішення відносно ПДВ нечинним.

Отже, визнанню нечинним підлягає лише податкове повідомлення-рішення щодо порушення норм з регулювання обігу готівки, у зв'язку з чим судові витрати слід покласти на сторони порівну.

На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 94, 118, 160-163, 167, 185, 186, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Глибоцькому районі від 30.04.2004 року № 602320/0-3839.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Селянсько-фермерського господарства “Росинка” (смт Глибока Чернівецької області, вул. Радгоспна, 5, ідентифікаційний код 30916681) державне мито в сумі 42,50 грн.

4.          В решті позову відмовити.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-третьої, п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня її складання. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для її подання. Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, згідно з цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо заява про апеляційне оскарження була подана, але апеляційна скарга у  строк, встановлений цим Кодексом, не була подана, постанова набирає сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                           А. Паскарь