Рішення

від 16.05.2016 по справі 5/51

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

10 травня 2016 року справа № 5028/5/51/2012

Позивач: Заступник Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері,

14030, м. Чернігів, вул. Шевченка, 57 в інтересах держави

В особі 1: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова

14031, м. Чернігів, вул. Любченка, 19

В особі 2: Військової частини НОМЕР_1

16700, Чернігівська обл., м. Ічня-2, вул. 40 років Перемоги,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Державна інспекція сільського господарства в Чернігівській області

14000, м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 41-а

Відповідач 1: Ічнянська міська рада

16703, Чернігівська обл., м. Ічня, вул. Вокзальна, 1

Відповідач 2: Фізична особа підприємець Однолько Микола Вікторович

АДРЕСА_1

Предмет спору:про визнання недійсним рішення, договору купівлі-продажу земельної ділянки та акту на право користування земельною ділянкою

Суддя В.М. Репех

Представники сторін:

від КЕВ м. Чернігова: Голован О.Г.-представник, дов. від 05.01.2016 року № 17;

від Військової частини НОМЕР_1 : не з"явився

від Ічнянської міської ради: не з"явився

від ФОП Однолько М.В.: Прокоф"єв Б.І.-представник, дов. нот. Посвідчена від 27.11.2012 року

в судовому засіданні прийняв участь прокурор військової прокуратури Чернігівського гарнізону Центрального регіону України, лейтенант юстиції Косенко М.А.

від третьої осіби: не з"явився

В судовому засіданні 10.05.2016р., на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2015 року та рішення господарського суду Чернігівської області від 18 грудня 2012 року у справі № 5028/5/51/2012, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.

Згідно розподілу справ за допомогою автоматизованої системи документообігу господарських судів справу передано на розгляд судді Репех В.М.

СУТЬ СПОРУ:

Заступником Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі позивачів: квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова та військової частини НОМЕР_1 подано позов до Ічнянської міської ради та фізичної особи-підприємця Однолько Миколи Вікторовича про визнання недійсним:

- рішення Ічнянської міської ради від 27.09.2000 №315 Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності, яким приватному підприємцю Однолько Миколі Вікторовичу продано у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 31,3кв.м. розташовану в смт. Дружба, Ічнянського району під торговий кіоск;

- договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 09.02.2001 з моменту його укладення;

- Державного акту на право власності на землю серії ЧН №050348 від 27.03.2002, виданого приватному підприємцю Однолько Миколі Вікторовичу.

Військова частина НОМЕР_1 належним чином була повідомлена про час та місце проведення розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 1670200079271,1670200079590, але в судове засідання не з"явилась, причини неявки суду не повідомила.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна інспекція сільського господарства в Чернігівській області належним чином була повідомлена про час та місце проведення розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 1400031249416,1400031666289, але в судове засідання не з"явилась, причини неявки суду не повідомила.

До початку судового засідання від Ічнянської міської ради надійшла заява (від 25.04.2016 року № 03-05/404) про розгляд справи за відсутності повноважного представника.

Військова прокуратура Чернігівського гарнізону Центрального гарнізону України надала письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог в яких зазначає наступне. Правові засади і порядок використання земель оборони визначено Законом України "Про використання земель оборони".

Згідно статті 2 цього Закону військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 5 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

При цьому, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 1, 2 ст. 141 Земельного кодексу України).

Відповідно до наказу Міністра оборони України від 31.05.2005 року № 280, директиви Міністра оборони від 20.04.2005 року № Д-322/1/11, наказу начальника Головного квартирно - експлуатаційного управління Збройних Сил України від 16.01.2006 року № 7, наказу начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів від 01.02.2008 року № 34, земельна ділянка, яка утримується військовою частиною НОМЕР_1 , в смт. Дружба Ічнянського району і відноситься до категорії земель оборони взята на баланс та обслуговування КЕВ м. Чернігів.

За приписами статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Згідно статті 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004р. землі оборони є землями державної власності та не можуть передаватися до земель комунальної власності.

Крім того, в межах повноважень щодо розпорядження землями державної власності, 31 січня 2007 року Кабінет Міністрів України видав доручення № 4889/3/1-07, яким Міністерству оборони України зупинив операції з реалізації та передачі земель оборони (у тому числі під об`єктами нерухомості), окрім безоплатної передачі у комунальну власність земельних ділянок під об`єктами житлового та соціально-культурного призначення.

Розпорядженням від 24.12.2007 р. №1231-р Кабінет Міністрів України зупинив прийняття, зокрема, міністерствами, як суб`єктами управління об`єктами державної власності, рішень про відчуження об`єктів державної власності, передачу їх у комунальну власність та вчинення будь-яких інших дій, які можуть призвести до відчуження об`єктів державної власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2008 р. №313 «Про заходи щодо удосконалення управління об`єктами державної власності» визначено, що передача нерухомого військового майна у комунальну власність (крім об`єктів житлового фонду соціальної та інженерної інфраструктури

військових містечок) можлива за рішенням центральних органів виконавчої влади виключно на підставі окремих актів Кабінету Міністрів України.

Пунктом 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, визначено, що за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування, землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно із Земельним кодексом України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України (п.45). Перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України - командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, командуючими військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження Міністру оборони України (п.48).

Міністром оборони України (до доручення КМУ №4889/3/1-07 від 31.01.2007 р.) зупинено операції з реалізації та передачі земель оборони (у т.ч. під об`єктами нерухомості), крім безоплатної передачі у комунальну власність земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного та житлового призначення разом з цими об`єктами, до прийняття окремого рішення.

Пунктом 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, визначено, що за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування, землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно із Земельним кодексом України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України (п.45). Перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України - командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, командуючими військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження міністру оборони України (п.48).

09.02.2001р. на підставі рішення виконавчого комітету Ічнянської міської ради № 315 від 27.09.2000 року між Ічнянською міською радою та приватним підприємцем Однолько Миколою Вікторовичем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення згідно з умовами п. 1.1 якого, продавець передає за оплату, а покупець приймає у власність і оплачує земельну ділянку з усіма обтяженнями та сервітутами за адресою: смт. Дружба, вул. Стадіонна загальною площею 31, 3 кв. м. згідно плану земельної ділянки. Земельна ділянка, щодо якої прийнято рішення № 315 від 27.09.2000р. та яка належна приватному підприємцю Однольку М.В. на підставі державного акту на право власності на землю серії ЧН № 050348 накладається та входить до загальної площі земельної ділянки, яка перебуває в користуванні військової частини А-1479 згідно державного акту ІІ-ЧН № 001705, що підтверджено висновками судової експертизи № 2829/2830/14-41 від 31.07.2014р., № 3068/14-24 від 17.03.2015р.. У зв`язку з чим військова прокуратура Чернігівського гарнізону в інтересах держави в особі позивачів: квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова та військової частини НОМЕР_1 у 2012 році подано позов до Ічнянської міської ради та фізичної особи-підприємця Однолько М.В. про визнання недійсним:

- рішення Ічнянської міської ради від 27.09.2000 №315 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності», яким приватному підприємцю Однольку М.В. продано у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 31,3кв.м. розташовану в смт. Дружба, Ічнянського району під торговий кіоск;

- договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 09.02.2001 з моменту його укладення;

- державного акту на право власності на землю серії ЧН №050348 від 27.03.2002, виданого приватному підприємцю Однольку М.В.

Оскільки відсутній нерозривний зв`язок між припиненням у однієї особи та виникненням у іншої права на земельну ділянку, при відсутності згоди Збройних Сил України на передачу землі, будь-які вчинені щодо такої передачі на дату їх вчинення дії є протиправними і незаконними.

Аналогічна позиція викладена у постанові від 11 листопада 2015 року по справі № 911/4093/14 ВГСУ

Аналогічні письмові пояснення щодо суті заявлених позовних вимог надав і квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігова в яких викладена така сама позиція.

Відповідач в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовної заяви зокрема посилаючись і на те, що відповідно Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності встановлюється три роки. Так, відповідач пропустив строк позовної давності без поважних причин. Позивач отримавши ще в 2002 році Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою міг самостійно виявити, що даний державний акт виданий на меншу земельну ділянку ніж державний акт виданий в 1977 році.

Спірною земельною ділянкою ФОП Однолько М.В. користується з 1998 року, як тільки купив збірно-розбірний металевий кіоск, що підтверджується договором купівлі-продажу кіоску від 13.03.1998 року.

17.03.1998 року на підставі рішення виконкому Ічнянської міської ради № 35 ФОП Однольку М.В. було надано згоду на відкриття торгової точки по вул. Стадіонній смт. Дружба тобто на спірній земельній ділянці. Також був укладений договір оренди земельної ділянки.

На даній земельній ділянці ФОП Однолько М.В. постійно розширював свій власний бізнес.

Також, в 2000 році було прийнято рішення про купівлю даної земельної ділянки.

09.02.2001 року було укладено відповідний договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, який був посвідчений нотаріально. Пізніше було видано акт про право приватної власності на землю. Крім цього було виготовлено технічну документацію на земельну ділянку.

24.11.2005 року Рішенням Ічнянської міської ради було затверджено проект відведення додаткової земельної ділянки та надання її в оренду. Дана земельна ділянка примикає до купленої земельної ділянки.

30.11.2005 року було укладено відповідний договір оренди земельної ділянки, при цьому всі дії та рішення проводились Ічнянською міською радою та її виконавчим комітетом, так, як дана земельна ділянка була комунальною власністю.

На власній та орендованій земельній ділянці було побудовано торгівельний павільйон, який був прийнятий експлуатаційною комісією, що підтверджується рішенням виконкому Ічнянської міської ради № 102 від 16.03.2006 року та актом технічної приймальної комісії від 16.03.2006 року.

Пізніше 05.04.2006 року на нерухомий об2єкт було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно та виготовлений технічний паспорт на будівлю.

Таким чином, ФОП Однолько М.В. є законним добросовісним набувачем і власником, як спірної так і орендованої земельної ділянки.

При виготовлені матеріалів на постійне користування землею військовій частині користувач землі землевпорядна служба району не узгодила меж землекористувачів з Ічнянською міською радою.

Районна рада не вникаючи в деталі видала міністерству оборони України державний акт від 02.10.2000 року, куди включила всі земельні ділянки, в тому числі і ту, що знаходиться за периметром військової частини.

На землях, що перебувають у користуванні міністерства оборони України згідно акту від 2000 року розміщенні окремі приватні будівлі, дошкільний навчальний заклад, школа, торгівельні заклади, які забезпечують смт. Дружба, в тому числі і військовослужбовців, предметами першої необхідності.

В 2007 році при проведенні інвентаризації земельних ділянок, розташованих в межах населених пунктів, що відносяться до Ічнянської міської ради, останньою встановлено, що до міської ради відноситься територія в межах вул. Хвойна, а територія вул. Стадіонна смт. Дружба повністю включена до державного акту військової частини НОМЕР_1 з розміщеними вже на той час приватними садибами.

Позивачами належним чином не обґрунтовано та не доведено за допомогою належним та допустимих доказів ні обставин наявності суспільного інтересу на припинення права ОСОБА_1 володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, а ні порушень прав держави чи територіальної громади, чи військової частини, чи безпосередньо КЕВ м. Чернігова внаслідок виникнення у ОСОБА_1 такого права, адже позовна заява не містить конкретних доводів та не зазначають доказів того, в чому полягає шкода, завдана спірним рішенням Ічнянської міської ради, договором купівлі продажу та державним актом на право приватної власності на землю.

У Цивільному Кодексі позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).

Відповідно до статті 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК).

Аналогічні норми містилися в Цивільному Кодексі 1963 року, під час дії якого виникли спірні правовідносини та продовжили існувати після введення в дію Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 50 ЗУ "Про власність" на вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна позовна давність.

Про це ж говориться і в ст. 71 ЦК України (1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст. 80 ЦК України (1963 року) закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.Визначення початку відліку позовної давності наведеного у статті 261 ЦК, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб`єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Закону України "Про прокуратуру" передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог військової частини, яка згідно правовстановлюючого документу є власником спірної земельної ділянки, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів дізналася військова частина, а не прокурор.

Окрему увагу слід звернути про неможливість застосування до правовідносин які виникли, приписів п. 4. ст. 268 ЦК України виходячи з наступного.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-УІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.

Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-УІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із ч. 1,3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов`язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте положення пункту 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Дія Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-УІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки цей Закон прийнято після спливу позовної давності.

Дана правова позиція викладена в постановах Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі №6-178цс15, від 16.09.2015 року у справі № 6-68цс15, постановах судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 30.09.2015 року по справі № 3-374гс15, від 13 квітня 2016 року по справі № 3-224гс16 тощо.

Таким чином відповідач пропустив строк позовної давності без поважних причин.

Так, позивач отримавши ще в 2002 році державний акт на право постійного користування земельною ділянкою міг самостійно виявити, що даний державний акт виданий на меншу земельну ділянку ніж державний акт виданий в 1977 році.

Державний акт 2000 року отриманий позивачем добровільно і ніякі перевірки непотрібні для виявлення очевидних порушень, якщо так мали місце на думку позивача.

Посилання прокуратури на таку поважну причину пропуску строку, як не проведення перевірки є абсолютно безпідставним. У військової частини є безліч контролюючих органів, це і КРУ, і прокуратура, і вищестоящі військові органи та посадові особи. І жодним чином вони не були позбавлені права виявити, як вони вважають, це порушене їх право.

В матеріалах справи міститься Наказ начальника КЕВ м. Чернігів № 133 від 20 жовтня 2006 року відповідально до якого ще в 2006 році було поставлено на облік земельну ділянку по Ічнянському гарнізону площею 682,6 га.

Більше того, в 2009 році уже розглядалася дана справа за позовом прокуратури до тих же осіб з того ж предмету спору. За наслідками розгляду справу залишено без розгляду за заявою прокуратури, про що було винесено ухвалу суду 07.07.2009 року.

В позовній заяві прокуратури 2009 року як на підставу своїм вимог та факту виявлення порушення було здійснено посилання на клопотання Управління з контролю за використанням та охороною земель у Чернігівській області № 28.05-08 від 24.03.2008 року, яке адресоване Міському голові Ічнянської міської ради та в якому нібито було зафіксовано факт порушення вимог чинного земельного законодавства Однольком М.В. Дане клопотання було приєднано до позовної заяви підписаної військовим прокурором Чернігівського гарнізону підполковником юстиції Курилом П.М.

Аналогічне клопотання було приєднано і до позовної заяви по даній справі (п. 5 Додатків до позовної заяви).

Таким чином, навіть припускаючи що позивачі дізналися про своє порушене право в 2009 році, що є абсолютним абсурдом і не відповідає дійсності то вже пропущено строк позовної давності, оскільки з новим позовом, після залишення попередньої позовної заяви 07.07.2009 році. Позивач звернувся 22.10.2012 року (згідно штампу на позовній заяві).

Слід відмітити і про відсутність позовній правової підстави з посиланням на конкретну норму матеріального права, на підставі якої позивач просить визнати недійсним як договір кугіівлі-продажу земельної ділянки так і державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Статтею. З ЦК України якою визначені загальні засади цивільного законодавства.

Зокрема, одними із засад є:

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

6) справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема в законах, які за своїм змістом мають бути наповнені передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим (зокрема обмеження свободи та рівності особи). Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Справедливість розглядають як властивість права, виражену зокрема в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Так, в даному випадку ми можемо мати дві різні ситуації.

У разі задоволення позову, будуть завдані значні збитки ФОП Однолько М.В., який 16 років вкладував кошти у свій бізнес, розвивав його, придбав земельну ділянку, іншу земельну ділянку взяв в оренду, побудував торговий павільйон, який він буде змушений знести. Даний торгівельний павільйон є джерелом його заробітку та відповідно існування. Це при тому, що жодної вини яка б виражалася чи в умислі чи в необережності у ФОП Однолько М.В, відсутня, оскільки ним було повністю дотримано вимог чинного законодавства, щодо придбання та оформлення спірної земельної ділянки. При цьому, буде повернута земельна ділянка військовій частині, яка їй абсолютно непотрібна, і знаходиться за її периметром, це підтверджується фактично ти, що жодного разу командир військової частини не був присутній в судовому засіданні, не давав жодних пояснень, не подава ні апеляційної ні касаційної скарги.

Військова прокуратура Чернігівського гарнізону Центрального гарнізону України надала наказ Генерального прокурора України від 22.08.2014 року № 76гн про перетворення у структурі органів прокуратури України Військову прокуратуру Чернігівського гарнізону Центрального регіону України.

Справа розглядається на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважного представника прокуратури, позивача, відповідача 2, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Ічнянської міської ради № 315 від 27.09.2000 вирішено продати у власність ПП Однолько М.В. земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 31, 3 кв.м., яка розташована в смт Дружба Ічнянського району, під торговий кіоск на затверджених у п. 2, 3 цього рішення умовах договору купівлі-продажу.

09.02.2001 на підставі рішення виконавчого комітету Ічнянської міської ради №315 від 27.09.2000 між Ічнянською міською радою та приватним підприємцем Однолько Миколою Вікторовичем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення згідно з умовами п. 1.1 якого, продавець передає за оплату, а покупець приймає у власність і оплачує земельну ділянку з усіма обтяженнями та сервітутами за адресою: смт Дружба, вул. Стадіонна загальною площею 31, 3 кв. м. згідно плану земельної ділянки. Згідно з пунктом 6.1 договору, обов`язок продавця передати земельну ділянку покупцю вважається виконаним, і право власності на земельну ділянку переходить до покупця після повної сплати вартості даної земельної ділянки, одержання покупцем державного акта на право власності на землю (реєстрація договору у місцевій раді) та після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі на місцевості.

27.03.2002 відповідачу-2 видано акт серії ЧН №050348 на право власності на землю.

Земельна ділянка, щодо якої прийнято рішення №315 від 27.09.2000 та яка належна приватному підприємцю Однольку М.В. на підставі державного акта на право власності на землю серії ЧН № 050348 накладається та входить до загальної площі земельної ділянки, яка перебуває в користуванні військової частини А-1479 згідно державного акта ІІ-ЧН № 001705, що підтверджено, зокрема, висновком судової експертизи.

В 2007 році, при проведенні інвентаризації земельних ділянок, розташованих в межах населених пунктів, що відносяться до Ічнянської міської ради, відповідачем-1 встановлено, що до міської ради відноситься територія в межах вул. Хвойна, а територія вул. Стадіонна смт. Дружба повністю включена до державного акта військової частини А 1479, з розміщеними вже на той час приватними садибами громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду у даній справі є вимога Заступника Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері про визнання недійсним рішення Ічнянської міської ради №315 від 27.09.2000; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 09.02.2001 з моменту його укладання; визнання недійсним акта на право власності на землю серії ЧН № 050348 від 27 березня 2002 року виданого приватному підприємцю Однолько М.В., як такого, що порушує права і законні інтереси Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова та військової частини НОМЕР_1 , оскільки позбавляють останніх права постійного користування земельною ділянкою площею 33, 1 кв.м.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Отже, скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі в оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 року у справі № 21-405а14.

Також, відповідачем 2 було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема за змістом п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI) не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Разом із тим ч. ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України визначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 30.09.2015 року у справі № 910/4626/14.

Як вбачається з матеріалів справи рішення Ічнянської міської ради № 315 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" було прийнято 27.09.2000 року, договір купівлі продажу земельної ділянки укладено 09.02.2001 року, а держаний акт на право власності на землю виданий 27.03.2002 року.

01.06.2009 року Господарським судом Чернігівської області було порушено провадження у справі № 6/102а за позовом Військового прокурора Чернігівського гарнізону в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 (третя особа на стороні позивача: Управління з контролю за використанням та охороною земель в Чернігівській області)до відповідача Виконавчого комітету Ічнянської міської ради (третя особа на стороні відповідача: приватний підприємець Однолько Микола Вікторович) про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ічнянської міської ради № 315 від 27.09.2000 року, договору купівлі продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 09.02.2001 року з моменту його укладення та акт на право власності на землю серії ЧН № 050348 від 24.03.2002 року виданий приватному підприємцю Однолько М.В., як такі, що порушують права і законні інтереси військової частини НОМЕР_1 , оскільки позбавляють останню права постійного користування земельною ділянкою площею 33,1 кв.м.

07.07.2009 року ухвалою господарського суду Чернігівської області провадження у справі припинено.

Отже з огляду на вищевикладене вбачається, що прокурор дізнався про порушення права користування земельною ділянкою Військової частини НОМЕР_1 ще в 2009 році і 27.05.2009 року звернувся до господарського суду Чернігівської області з відповідним позовом.

Повторно Заступник Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся з позовом до суду 02.11.2012 року в інтересах держави в особі позивачів: квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова та військової частини НОМЕР_1 до Ічнянської міської ради та фізичної особи-підприємця Однолько Миколи Вікторовича про визнання недійсним рішення Ічнянської міської ради від 27.09.2000 №315 Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності, яким приватному підприємцю Однолько Миколі Вікторовичу продано у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 31,3кв.м. розташовану в смт. Дружба, Ічнянського району під торговий кіоск; договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 09.02.2001 з моменту його укладення; Державного акту на право власності на землю серії ЧН №050348 від 27.03.2002, виданого приватному підприємцю Однолько Миколі Вікторовичу.

Так, Заступник Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до суду з позовом після спливу позовної давності. З матеріалів справи не вбачається поважних причин пропущення позовної давності.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд,

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю

Суддя В.М.Репех

Повний текст рішення підписано 16.05.2016 року

Суддя В.М.Репех