Рішення

від 18.05.2016 по справі 915/1807/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Справа № 915/1807/13

Господарський суд Миколаївської області у складі судді ВасильєвоїЛ.І. при секретарі судового засідання Матвєєвій А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Прокурора Березанського району Миколаївської області /вул. Леніна, 41, смт. Березанка, 57400/

в інтересах держави

до відповідача-1 Березанської районної державної адміністрації/ вул. Леніна, 33, смт. Березанка, 57400/

до відповідача-2 Виробничо-комерційної фірми "Юна-Сервіс" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю/ вул. Щорса, 2, м. Одеса, 65076/

про визнання незаконним та скасування розпорядження та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 - прокурор

Від відповідача 1: представник не з'явився

Від відповідача 2: представник не з'явився

Суть спору: 01.10.2013 року прокурор Березанського району Миколаївської області звернувся до господарського суду Миколаївської області в інтересах держави з позовними вимогами до відповідачів про:

- визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 1349 від 16.11.2007 року;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,0418 га, розташованої по пр. Курортному, 7 в с. Коблево Березанського району Миколаївської області, кадастровий номер 4820982200:09:000:0457, укладеного між Березанською райдержадміністрацією та ТОВ ВКФ "Юна-Сервіс" 22.04.2008 року.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 28.11.2013 року у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2014 року рішення господарського суду Миколаївської області залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2014 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2014 року та рішення господарського суду Миколаївської області від 28.11.2013 року - скасовані, а справу направлено до господарського суду Миколаївської області на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи позивач надав заяву про зміну підстав позовної заяви, в якій зазначав, що спірне розпорядження №1349 від 16.11.2007 року прийнято без позитивного висновку державної землевпорядної експертизи, всупереч забороні статті 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", що є самостійною підставою для визнання незаконним та скасування зазначеного розпорядження в судовому порядку.

Також під час нового розгляду справи відповідач-2 подав заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначив, що із вказаним позовом позивач звернувся до суду у 2013 році, тобто після спливу майже 6 років після прийняття оскаржуваного розпорядження та майже 5 років після укладення оспорюваного договору (том 2 а.с.20).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.01.2015 року позов було задоволено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 року рішення господарського суду Миколаївської області від 16.01.2015 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2016 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 року та рішення господарського суду Миколаївської області від 16.01.2015 року - скасовані, а справу направлено до господарського суду Миколаївської області на новий розгляд.

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату господарського суду Миколаївської області за № 109 від 21.03.2016 року щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи для розгляду даної справи визначено суддю Васильєву Л.І.

Ухвалою господарського суду від 23.03.2016р. розгляд справи призначено на 17.05.2016р.

Всі учасники судового процесу належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи(т.3 а.с.128-130).

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує наступним : в ході проведення перевірки прокуратурою району було встановлено порушення відповідачем-1 вимог законодавства при передачі земельної ділянки у приватну власність відповідачу-2, оскільки розпорядження райдержадміністрації про відчуження у приватну власність земельної ділянки, яка розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря суперечить законодавству та було прийнято всупереч вимог земельного та водного кодексів України, а саме приписів ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України та ст.ст. 59, 84 Земельного кодексу України, а отже порушує цивільні права та інтереси держави.

Також ним зазначено, що на момент прийняття розпорядження про продаж земельної ділянки не було отримано висновку державної експертизи землевпорядної документації та не затверджено звіту експертної грошової оцінки земельної ділянки, що суперечить вимогам Закону "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Щодо заяви відповідача-2 про застосування строку позовної давності, то прокурором вказано, що порушення відповідачем-1 чинного законодавства при відчуженні земельної ділянки було встановлено лише за результатами перевірки, тобто 29.08.2013р.(т.1 а.с.27), отже строк позовної давності не пропущений.

Відповідач-1 позов не визнає з тих підстав, що відповідно до ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, аналогічно ці правовідносини регулює ст. 60 Земельного кодексу України. На час прийняття оспорюваного розпорядження відповідні проекти не розроблялись.

Відповідач-2 проти позову заперечує з тих підстав, що на час прийняття оспорюваного рішення існувала інша судова практика, яка враховувала положення ст. 88 Водного кодексу України та ст. 60 Земельного кодексу України.

Також вказує, що підставою для відмови у позові прокурора є факт пропущення ним строку позовної давності. Звернувся з письмовою заявою про застосування судом строку позовної давності до спірних правовідносин.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд -

встановив:

матеріали справи (т.1, а.с. 129-133) свідчать, що 03.09.2005р. між Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Миколаївській області як продавцем та відповідачем-2 як покупцем за результатами аукціону укладено договір купівлі-продажу державного майна - бази відпочинку «Орбіта» (т.1, а.с. 129-133).

Відповідно до розпорядження відповідача -1 №1349 від 16.11.2007 року на підставі заяви відповідача-2 вирішено продати товариству земельну ділянку рекреаційного використання для обслуговування бази відпочинку „Орбіта» загальною площею 3,0418 га, розташовану по пр. Курортному, 7 в с. Коблево Березанського району Миколаївської області (т.1, а.с. 14-15).

Розпорядженням відповідача-1 № 1350 від 16.11.2007 року "Про затвердження звіту експертної грошової оцінки земельної ділянки" затверджено звіт експертної грошової оцінки земельної ділянки, яка знаходиться в оренді відповідача-2 рекреаційного призначення для обслуговування бази відпочинку "Орбіта" за адресою: Миколаївська область, Березанський район, в межах території Коблевської сільської ради (зона відпочинку "Коблево") та зазначено, що вартість земельної ділянки площею 3,0418 га становить 988 127, 00 грн. (т.1, а.с.17).

У висновку державної експертизи землевпорядної документації від 06.11.2007 р. за №1076-07 вказано про те, що документація не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства (т.2, а.с. 56).

22.04.2008р. між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (т.1, а.с.18-19).

За умовами вищезазначеного договору відповідно до п.1 договору передбачено, що на підставі розпорядження №1349 від 16.11.2007р. продавець продав, а покупець купив земельну ділянку загальною площею 3, 0418 га, розміщену за межами населеного пункту в межах території Коблевської сільської ради відпочинку «Коблево» , проспект Курортний, 7, Березанського району Миколаївської області, на якій знаходиться нерухоме майно, база відпочинку «Орбіта» належне покупцеві на підставі договору купівлі-продажу та право власності на яке зареєстроване Березанською філією Миколаївського бюро технічної інвентаризації 09.09.2005р. за реєстраційним №11900901, номер запису 216 в книзі.

На виконання вищезазначеного договору-купівлі продажу відповідачу-2 видано державний акт на право власності на земельку ділянку серії ЯЕ №923678, який зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020800700004 від 08.05.2008 р. (т.1, а.с. 22).

Кадастровий номер земельної ділянки за державним актом: 4820982200:09:000:0457.

Зазначена земельна ділянка була передана покупцю на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки від 22.04.2008 р. (т.1, а.с. 21).

Прокуратурою Березанського району Миколаївської області була проведена перевірка та за результатами її проведення на адресу голови Березанської райдержадміністрації 03.09.2013 р. було внесено подання з вимогою вжиття заходів до усунення порушень законодавства, допущених при наданні у власність ТОВ ВКФ «Юна-Сервіс» земельної ділянки площею 3,0418 га, причин та умов, що їм сприяли (т.1, а.с. 30-31).

11.09.2013 р. за результатами розгляду вказаного документу прокурорського реагування подання відповідачем-1 відхилене (т.1, а.с. 32-34), що стало підставою для звернувся до суду із даним позовом про визнання протиправним і скасування розпорядження Березанської райдержадміністрації № 1349 від 16.11.2007 року та визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Суд погоджується з доводами прокурора щодо порушення відповідачем-1 чинного законодавства при прийнятті оспорюваного рішення з огляду на наступне:

частиною 1 статті 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Стаття 19 Конституції України та стаття 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» зобов'язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно приписів статті 4 Водного кодексу України та статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать також землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Частиною 2 статті 58 Земельного кодексу України встановлено, що для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

У відповідності до норм статей 1, 88, 90 Водного кодексу України, 60, 62 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Нормами статті 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, віднесено землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Разом з тим, чинним законодавством не забороняється передача в користування земельних ділянок прибережних захисних слуг. Так, частиною 4 статті 59 Земельного кодексу України встановлено, що право на землі водного фонду передбачає можливість передачі юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування земельних ділянок прибережних захисних смуг із земель водного фонду на умовах оренди.

Відповідно до приписів частини 4 статті 88 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття райдержадміністрацією спірного розпорядження від 16.11.2007 р. про продаж земельної ділянки) уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року № 434 встановлено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року №486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

Отже, виходячи із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 02.09.2014 року у справах № 905/6025/13, № 915/1223/13, постановах від 09.09.2014 року у справах № 915/1228/13, № 915/1224/13, № 915/1220/13, № 915/1226/13 та від 21.05.2014 року у справі № 6-16цс14 та є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та судів(ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України ).

Факт розташування спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги підтверджується матеріалами перевірки Державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області (т. 1 а.с. 27-29, т. 2, а.с. 31-32).

Отже, спірне розпорядження від 16.11.2007р. №1349 прийняте в порушення чинного законодавства, є незаконним, а договір купівлі-продажу від 22.04.2008 року є недійсним в силу приписів ст. 203, 215 Цивільного Кодексу України, ст. 207 Господарського Кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, оскільки був укладений на підставах незаконного розпорядження.

Разом з тим, в задоволенні позову слід відмовити:

Пунктом 3 ст. 267 Цивільного Кодексу України передбачено застосування позовної давності судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач-2 до винесення судом рішення звертався з заявою щодо застосування строку позовної давності(т.1 а.с.147-148, т.2 а.с.20, т.3 а.с.131-133).

Відповідно до ст. 256 Цивільного Кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Припис ст. 257 вказаного кодексу встановлює загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного Кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного Кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ст. 261 Цивільного Кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма частини першої статті 261 Цивільного Кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Вказана правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 16.09.2015 року по справі № 6-68цс15.

Прокурор в судовому засіданні надав пояснення, що про незаконність оспорюваного розпорядження він взнав після отримання матеріалів перевірки від Державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області (т. 1 а.с. 27-29, т. 2, а.с. 31-32), тобто строк позовної давності слід обчислювати з 29.08.2013р.

Суд не погоджується з даними доводами прокурора.

Як свідчить лист відповідача-1 від 27.01.2016р., у 2007 році ним щомісячно направлялись всі копії прийнятих розпоряджень(т.3 а.с.134).

У судовому засіданні 17.05.2016р. прокурор підтвердив факт отримання оспорюваного розпорядження у 2007 році.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного Кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, прокурор міг провести перевірку в межах строку позовної давності з дня отримання копії оспорюваного розпорядження у 2007 році та довідатись про порушення чинного законодавства відповідачем-1 при його прийнятті.

Оскільки оспорюваний акт прийнято відповідачем-1 16.11.2007року, спірний договір купівлі-продажу укладено 22.04.2008 року, а прокурор звернувся з позовом 01.10.2013р., тобто поза межами строку позовної давності, то відповідно до припису ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України це є підставою для відмови у позові.

Отже, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити.

Рішення у відповідності зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.05.2016 р.

Суддя Л.I. Васильєва