Постанова

від 30.05.2016 по справі 522/7204/16-к

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/7204/16-к

Провадження по справі № 1-кс/522/9959/16

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016р. м.Одеса

Слідчий суддя Приморського районного суду м.Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ТОВ «СААТ ЛТД», ТОВ «ГАЯЛ ПЛЮС», ТОВ «РІГЕСТ», про скасування арешту майна, -

В С Т А Н О В И В:

21.05.2016р. до Приморського райсуду м.Одеси звернувся адвокат ОСОБА_4 , в інтересах ТОВ «СААТ ЛТД», ТОВ «ГАЯЛ ПЛЮС», ТОВ «РІГЕСТ», із клопотанням в порядку ст.174 КПК України, в якому просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26.04.2016р. по справі №522/7204/16-к, якою накладено арешт на грошові кошти зазначених підприємств та скасувати арешт грошових коштів у безготівковому вигляді, які знаходяться на рахунках - ТОВ «СААТ ЛТД», ЄДРПОУ 40048954, юридична адреса: Київська область, м. Бровари, вул. Металургів 22, оф.7, № НОМЕР_1 , у ПАТ «Банк Восток», МФО 307123; ТОВ «Гаял Плюс», ЄДРПОУ 39992315, юридична адреса: Київська область, м. Бровари, вул. Металургів 22, кв.7, № НОМЕР_2 , у ПАТ «Банк Восток», МФО 307123; ТОВ «Рігест», ЄДРПОУ 40008822, юридична адреса: Київська область, м. Бровари, вул. Київська 234-А, кв.1 № НОМЕР_3 , у ПАТ «Банк Восток», МФО 307123.

В обґрунтування скарги заявник посилається на наступне.

26.04.2016р. слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 по справі №757/37680/15-к була винесена ухвала про арешт майна.

Відповідно до резолютивної частини зазначеної ухвали слідчим суддею накладено арешт грошові кошти, які знаходяться на рахунку та зупинено видаткові операції з грошовими коштами та іншими цінностями, що надходять та вже знаходяться на рахунку: ТОВ «СААТ ЛТД», ЄДРПОУ 40048954, юридична адреса: Київська область, м. Бровари, вул. Металургів 22, оф.7, № НОМЕР_4 , відкритого у ПАТ «Універсал Банк», МФО 322001; ТОВ «Гаял Плюс», ЄДРПОУ 39992315, юридична адреса: Київська область, м. Бровари, вул. Металургів 22, кв.7, № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , відкритого у ПАТ «Універсал Банк», МФО 322001; ТОВ «Рігест», ЄДРПОУ 40008822, юридична адреса: Київська область, м. Бровари, вул. Київська 234-А, кв.1 № НОМЕР_8 , № НОМЕР_9 , № НОМЕР_10 , відкритого у ПАТ «Універсал Банк» МФО 322001.

Зазначені підприємства не є, та не можуть бути, відповідно до вимог КПК України, ані підозрюваним, ані обвинуваченим, ані особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого.

Посадовим особам зазначених підприємств не пред`являлося жодної підозри по кримінальному провадженню, в рамках якого накладено арешт на банківські рахунки підприємства.

Кримінально-процесуальним кодексом України дається чітке визначення підозрюваного. Так відповідно до ч.1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій в порядку, передбаченомустаттями 276-279цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Також, арешт майна підприємства, в рамках кримінального провадження, не надасть ніяких переваг досудовому слідству, а лише зупинить діяльність підприємства, чим буде знехтувані вимоги абз. 4, 5 ч. 2 ст. 173 КПК України.

Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх не застосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування майна.

Всупереч вимог вказаної статі слідчим у своєму клопотанні не вказано жодної підстави, яка обґрунтовано свідчила про те, що зазначене майно може бути втрачено, пошкоджено чи використано таким чином, що може перешкодити кримінальному провадженню.

З описової частини ухвали вбачається, що всупереч вимогам ч.3 ст.171 КПК України, слідчий в клопотанні не зазначив розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Відповідно до ч.4 ст.171 КПК України, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

В порушення вимог ч.3 ст.173 КПК України, слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя не з`ясував :

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Твердження слідчого про визнання коштів, розміщених на зазначених рахунках, речовими доказами суперечить законодавству України.

Відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно із ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Частиною 2 ст.93 КПК України встановлено, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Глава 4 КПК України «Докази і доказування», як і, взагалі, КПК України не містить в собі такого виду документа як Постанова про визнання речовим доказом та, відповідно, ні слідчий, ані прокурор не мають права виносити таку постанову.

Таким чином постанова про визнання речовими доказами є незаконною, а дії слідчого, такими, що перевищують, надані КПК України, повноваження.

В той же час чинний КПК України містить вичерпний перелік заходів забезпечення кримінального провадження, застосування яких, в тому числі, направлено і на процес належного збирання доказів стороною обвинувачення.

Системне тлумачення статей КПК України, які регулюють підстави та порядок їх застосування, дозволяє дійти висновку, що заходи забезпечення кримінального провадження - це передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановлених законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості. Під останньою слід розуміти вирішення завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК, у розумні строки, з дотриманням принципу процесуальної економії.

Так заходами забезпечення кримінального провадження, які направлені на збирання доказів стороною обвинувачення, закріплені ч.2 ст.131 КПК України, є тимчасовий доступ до речей і документів, тимчасове вилучення майна, арешт майна.

Згідно із ч.2 ст.132 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.

Відповідно до ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ст.6 ГК України, одним із принципів господарювання в Україні є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

З огляду на вищевикладене, заявник стверджує, що слідчий суддя змушений був дійти висновку про необґрунтованість і безпідставність клопотання слідчого про арешт майна зазначених підприємств та, відповідно, наявності достатніх правових підстав для прийняття рішення про відмову у задоволенні зазначеного клопотання.

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положеньст. 8 Конституції УкраїнитаКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі -Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 1 протоколу №1 Конвенції передбачено, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майнаінакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Вп.2постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»вказано наступне:«оскількиКонституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншогонормативно-правовогоактазточкизоруйого відповідностіКонституціїівусіхнеобхіднихвипадках застосовувати Конституціюяк акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись наКонституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Відповідно дост.8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів,змісті спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядуванняізабезпечуютьсязахистом правосуддя.

Частинами першою, другою та четвертоюст.41 Конституції Українипередбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1ст.317 ЦК України,власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ізч.1 ст.319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В судовому засіданні заявник підтримав клопотання та просив задовольнити його в повному обсязі з наведених підстав. При цьому, стверджував, що арешт на грошові кошти на рахунках зазначених підприємств було накладено необґрунтовано, в результаті чого фінансово-господарська діяльність даних підприємств була паралізована.

Прокурор ОСОБА_3 , що приймав участь в провадженні, з клопотанням не погодився та стверджував, що арешт накладено обґрунтовано, тому в задоволенні клопотання просив відмовити.

Розглянувши клопотання про скасування арешту майна, заслухавши учасників судового процесу, вивчивши надані матеріали, суд приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Як встановлено судом, арешт на майно було накладено в рамках кримінального провадження №22016160000000083 від 29.03.2016р.

Згідно з положеннями статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Частиною 2 статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу.

У випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених упунктах 1-4частини першої статті 96-2Кримінального кодексу України.

У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.

Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної ним в п.2 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік (далі Узагальнення), правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.

Пунктом 6 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік, метою застосування арешту майна є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам`ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов`язана навести підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). У свою чергу, слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов`язаний навести ці підстави у рішенні.

Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної ним в п.2 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

В ході судового розгляду не підтвердився факт того, що грошові кошті, розміщені на розрахункових рахунках зазначених підприємств, відповідають критеріям, встановленим ч.1 ст.170 КПК України, а на момент накладення арешту - п. 4 ч. 2 ст. 167 КПК України, існує достатня підозра вважати, що посадовими особами зазначених підприємств скоєні кримінальні правопорушення, які інкримінуються в рамках зазначеного кримінального провадження, або вони задіяні в злочинній схемі, а заходи кримінального провадження у вигляді арешту коштів, виправдовують таке втручання у господарську діяльність товариств.

Крім того, слідчим суддею не виявлено, а прокурором не доведено існування достатніх підстав вважати, що арештоване майно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову.

Також на час розгляду клопотання про скасування арешту майна досудовим розслідуванням по кримінальному провадженню не встановлено наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину.

В рамках кримінального провадження жодній особі не повідомлено про підозру, не заявлено цивільного позову та не з`ясовано розміру шкоди, в тому числі, участі кожного підприємства у її заподіянні, не розкрито об`єктивної сторони злочинів, що інкримінуються.

Також на час розгляду справи, досудовим розслідуванням, з моменту арешту грошових коштів підприємств, не встановлена їх причетність до злочинних дій, які являються об`єктом кваліфікації у кримінальному провадженні.

До того ж, слідчий суддя вважає за необхідне послатися на приписи п.18 ч.1ст.3 КПК України, згідно з якими до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

З огляду на це слід зазначити, що подальший арешт майна за відсутністю передбачених для цього підстав може порушити право заявника на вільне використання належного йому майна, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст.1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободта прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Баландіна проти України, «Батрак проти України», «Панов проти України»).

За таких обставин, в результаті аналізу клопотання та наданих до нього матеріалів, суд змушений погодитись з доводами заявника та приходить до висновку про передчасність накладення арешту на грошові кошти зазначених підприємств та як наслідок його необґрунтованість.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.170, 173, 174, 309, 369 КПК України, -

У Х В А Л И В:

Клопотання адвокат ОСОБА_4 , в інтересах ТОВ «СААТ ЛТД», ТОВ «ГАЯЛ ПЛЮС», ТОВ «РІГЕСТ», про скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26.04.2016 по справі №522/7204/16-к на грошові кошти, які знаходяться на рахунку та зупинено видаткові операції з грошовими коштами та іншими цінностями, що надходять та вже знаходяться на рахунку:

-ТОВ «СААТ ЛТД», ЄДРПОУ 40048954, юридична адреса: Київська область, м. Бровари, вул. Металургів 22, оф.7, № НОМЕР_4 , відкритого у ПАТ «Універсал Банк», МФО 322001;

-ТОВ «Гаял Плюс», ЄДРПОУ 39992315, юридична адреса: Київська область, м. Бровари, вул. Металургів 22, кв.7, № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , відкритого у ПАТ «Універсал Банк», МФО 322001;

-ТОВ «Рігест», ЄДРПОУ 40008822, юридична адреса: Київська область, м. Бровари, вул. Київська,234-А, кв.1 № НОМЕР_8 , № НОМЕР_9 , № НОМЕР_10 , відкритого у ПАТ «Універсал Банк» МФО 322001.

Ухвала оскарженню не підлягає

Слідчий суддя ОСОБА_1

30.05.2016