Ухвала

від 24.05.2016 по справі 810/5604/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" травня 2016 р. м. Київ К/800/6189/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015

та постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2014

у справі № 810/5604/14

за позовом Асоціації по сільському дорожньому будівництву «Облагродор»

до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Асоціація по сільському дорожньому будівництву «Облагродор» звернулась з позовом до суду про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області № 0005841701, № 0003122213 від 30.05.2014 та № 0004302201 від 16.09.2014.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів протиправності їх прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказів податкового органу № 402 від 24.04.2014 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» та № 422 від 06.05.2014 «Про продовження терміну проведення позапланової виїзної перевірки», посадовими особами відповідача було проведено у термін з 28.04 по 08.05.2014, позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 25.04.2014.

За результатами проведеної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 25.04.2014, складено акт № 366/22-011/32547054 від 16.05.2014, в якому встановлено порушення: ст. ст. 44 , 137 , 157 , 164 Податкового кодексу України , а також п. 2.6 р. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004.

30.05.2014 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0005841701 про визначення суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 9 198,82 грн., в т.ч.: 7 359,06 грн. основного платежу та 1 839,76 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0003122213 про визначення суми грошового зобов'язання у вигляді штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки в розмірі 755 011,55 грн.

За результатами процедури адміністративного оскарження, 16.09.2014 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0004302201 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 19 823,75 грн., в т.ч.: 16 365 грн. основного платежу та 3 458,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідач в акті перевірки дійшов висновку про безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат витрати по оренді легкового автомобіля RENAULT FLUENCE, рік випуску 2011, об'єм двигуна 1997, оскільки позивачем не було надано документальне підтвердження використання зазначеного автомобіля в діяльності позивача, як-то шляхові листи, а також не було надано нотаріально засвідчений договір оренди автомобіля, укладений між позивачем та громадянином ОСОБА_2, в зв'язку з чим відповідач в силу вимог ст. 137 Податкового кодексу України визначив завищення позивачем валових витрат як дохід, на який, в свою чергу, донарахував податок на прибуток.

Також, на думку податкового органу, позивачем було відшкодовано своїм працівникам, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, грошові кошти по авансовим звітам - без надання позивачем при перевірці підтверджуючих документів, у зв'язку з чим відповідачем було донараховано позивачу податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати. Однак ні в запереченнях на позов, ні в усних поясненнях представник відповідача не пояснив суду - які саме «підтверджуючі документи» відповідач мав на увазі.

Відповідач під час проведення перевірки також встановив факт не оприбуткування готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у касовій книзі підприємства на підставі даних прибуткових касових ордерів, оскільки з письмових пояснень голови ліквідаційної комісії позивача, ОСОБА_4, від 18.05.2014 слідує, що касова книга підприємства за підзвітний перевірці період - не велась.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом порушено порядок проведення документальної позапланової виїзної перевірки, що призвело до неправомірності дій відповідача при проведенні перевірки, за результатами якої відповідачем були зроблені певні висновки на підставі яких винесено спірні податкові повідомлення-рішення; висновок відповідача про ненадання позивачем при перевірці підтверджуючих документів - є недоведеним перед судом, а відтак не може бути судом прийнятий як достовірний; згідно пояснень ОСОБА_4, наданих в суді першої інстанції, касова книга велась на підприємстві на період проведення перевірки, однак тимчасово перебувала не за юридичною адресою позивача.

Однак, висновок судів попередніх інстанцій є передчасним та таким, що зроблений без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 зазначеного Кодексу документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначений статтею 78 Податкового кодексу України.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (п. п. 78.4, 78.5 ст. 78 ПК України).

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Оцінку процедурним порушенням, які вчинені контролюючим органом при призначенні та/або проведенні перевірки, суд може надати під час розгляду питання щодо правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом за результатами відповідної перевірки.

При цьому слід враховувати, що акт перевірки як носій доказової інформації не повинен розцінюватися як єдиний або виключний доказ наявності податкового правопорушення, виявленого за результатами спірної перевірки. Натомість основними доказами є первинні документи, що складені за результатами відповідних господарських операцій, показання свідків та інші належні та допустимі докази, як ті, на які є посилання в акті спірної перевірки, так і ті, що надані сторонами або витребувані судом на виконання приписів статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо офіційного з'ясування обставин справи.

З урахуванням викладеного, процедурні порушення під час призначення та/або проведення перевірки контролюючим органом не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами відповідної перевірки.

Натомість вчинені контролюючим органом процедурні порушення підлягають оцінці з огляду на те, наскільки відповідні порушення вплинули на можливість платника податків захистити свої права під час проведення вищевказаної перевірки (зокрема, щодо надання відомостей про обставини спірних господарських операцій тощо), чи вплинули порушення процедури призначення та/або проведення перевірки на встановлення обставин щодо виявлених під час проведення перевірки порушень позивачем вимог законодавства тощо.

В разі встановлення відсутності впливу таких порушень на висновки перевірки, які слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, слід врахувати наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 137.1 ст. 137 зазначеного Кодексу датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.

У відповідності до положень п. 157.14 ст. 157 ПК України кошти та майно, використані не за цільовим призначенням, вважаються доходом і підлягають оподаткуванню за ставкою, встановленою пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

В даному випадку дослідженню підлягало питання наявності суми доходу у позивача в розумінні вказаних норм Податкового кодексу України по операціям за договором оренди легкового автомобіля RENAULT FLUENCE, укладеним між позивачем та громадянином ОСОБА_2

Для цього необхідно було дослідити умови вказаного договору, надати належну правову оцінку первинним документам, які були складені на його виконання та встановити правильність відображення в податковому обліку позивача операцій за вказаним договором в розрізі із встановленими актом перевірки порушеннями податкового законодавства.

Щодо висновку податкового органу про неутримання та неперерахування податку з доходів фізичних осіб позивачем, який ґрунтується на тому, що відшкодовуючи працівникам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в 2013-2014 роках грошові кошти без підтверджуючих документів підприємством надано додаткове благо, а вказані кошти не були включені до сукупного оподаткованого доходу за 2013-2014 рік, чим порушено пп. 164.2.11 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, слід зазначити наступне.

Згідно з пп. 164.2.11 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу.

При вирішення питання стосовно правомірності визначення податку на доходи фізичних осіб слід дослідити питання щодо здійснення позивачем нарахування грошових коштів в 2013-2014 роках ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яке, на думку податкового органу, відбулось без підтверджуючих документів та є додатковим благом в розумінні пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України.

Судам попередніх інстанцій слід встановити факт наявності чи відсутності касової книги у позивача станом на момент проведення перевірки, оскільки з письмових пояснень голови ліквідаційної комісії позивача, ОСОБА_4 від 08.05.2014 слідує, що касова книга підприємства за підзвітний перевірці період - не велась, а в поясненнях, наданих до суду першої інстанції, ОСОБА_4 вже пояснила, що касова книга велась на підприємстві в перевіряємий період, та за результатами встановленого дослідити правомірність застосування до позивача штрафних санкцій згідно ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95.

Лише за встановлення всіх обставин по даній справі можливе прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 та постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2014 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний