Ухвала

від 16.05.2016 по справі 814/789/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2016 року м. Київ К/800/50130/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2015 року

у справі № 814/789/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенська механізована колона № 9»

до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вознесенська механізована колона № 9» звернулось до суду з адміністративним позовом до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.03.2013 року у справі № 814/789/13-а у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2015 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 11.02.2013 року № 0000012201.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

В силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом замінено Вознесенську об'єднану державну податкову інспекцію Миколаївської області Державної податкової служби правонаступником - Вознесенською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Вознесенська механізована колона № 9» з питання визначення правомірності формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість, задекларованих в податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень, квітень, травень 2011 року при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ «Монтарія», відповідачем складено акт від 28.01.2013 року № 155/22/31421583, яким встановлено порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 123 069, 74 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.02.2013 року № 0000012201, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 123 070, 74 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо неправомірного віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, отриманих від ТОВ «Монтарія».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо нереальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Монтарія».

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо неправомірності спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Монтарія», а саме: договором, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

Матеріалами справи підтверджується використання отриманого від контрагента товару у власній господарській діяльності позивача.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2015 року у справі № 814/789/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук