Рішення

від 24.05.2016 по справі 910/5605/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2016Справа №910/5605/16 За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Публічного акціонерного товариства « Акціонерної компанії «Київводоканал» в особі Департаменту експлуатації каналізаційного господарства Публічного акціонерного товариства «Акціонерної компанії «Київводоканал»

про стягнення 7 613,55 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Телегін Д.В. (представник за довіреністю №91/2015/11/11-15 від 11.11.2015р.);

від відповідача: Драчова М.С. (представник за довіреністю № 4 від 12.04.2016р.).

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства « Акціонерної компанії «Київводоканал» в особі Департаменту експлуатації каналізаційного господарства Публічного акціонерного товариства «Акціонерної компанії «Київводоканал» (надалі також - відповідач) суми заборгованості в розмірі 7 613,55 грн., з яких 7 013,07 грн. сума основного боргу, 147,88 грн. 3% річних та 452,60 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку з оплати вартості теплової енергії у вигляді гарячої води, поставленої на підставі Договору №9206006 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2014р. за період з 01.03.2014р. по 01.05.2015р., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість про стягнення якої позивач звернувся до суду.

Відповідач подав для долучення до матеріалів справи відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого заперечує проти задоволенні позивних вимог в повному обсязі, при цьому вказує на недоведеність позивачем на підставі яких документів він здійснював нарахування за постачання теплової енергії лише у березні та квітні 2014 року та у березні та квітні 2015 року, з урахуванням того, що опалювальний період почався 22.10.2014р. та закінчився 08.04.2015р. Крім того, відповідач зазначив, що не отримував від позивача актів про готовність об'єкту, розташованого за адресою: м. Київ, Столичне шосе, 21 км до опалювального сезону, а відповідач не сповіщав позивача та не надавав на адресу останнього будь-яких заявок на постачання теплової енергії впродовж 2014-2015 р.р. Таким чином, на думку відповідача, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази надання позивачем послуг з постачання теплової енергії відповідачу.

Позивачем також, надано до матеріалів справи пояснення, відповідно до яких останній з посилання на норми укладеного між сторонами договору та норми цивільного законодавства України вказав на те, що відповідач був зобов'язаний повернути акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду, але цього не зробив та після укладення договору не здійснив жодної оплати за спожиту теплову енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 26.04.2016р.

В судових засіданнях 26.04.2016р. та 12.05.2016р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошувались перерви до 12.05.2016р. та 24.05.2016р. відповідно.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 24 травня 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (постачальник, енергопостачальна організація) та відповідачем (споживач, абонент) було укладено Договір №9206006 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2014р. (далі - Договір) предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

Позивач, відповідно до п. 2.2.1. Договору зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Відповідач, згідно з п. 2.3.1. Договору, зобов'язується додержуватися кількості споживання енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої енергії.

Цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2014р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. (п. 8.1. та п. 8.4. Договору).

Додатками до Договору сторони оформили обсяги постачання теплової енергії відповідачу, тарифи на теплову енергію, порядок розрахунків за теплову енергію, умови припинення подачі теплової енергії, дані по будинках (спорудах) відповідача, довідку про теплові навантаження об'єктів теплопостачання та довідку даних по будинках (спорудах) відповідача.

Відповідно до п. 2. та п. 3. Додатку №4 "Порядок розрахунків за теплову енергію" до Договору відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії. В разі, якщо відповідач розраховується за показниками приладів обліку: - при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду ця кількість перевищення самостійно сплачується відповідачем не пізніше 28 числа проточного місяця; - у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Абонентам, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел позивача та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом енергією сплачується ним самостійно, не пізніше 15 числа слідуючого за розрахунковим. (п. 4. Додатку №4 "Порядок розрахунків за теплову енергію" до Договору).

Спір в справі виник в зв'язку з тим, що за період з 01.03.2014р. по 01.05.2015р. відповідачем не було оплачено вартість використаної теплової енергії, в зв'язку з чим позивач змушений був звернутись до суду з даним позовом.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є Договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням викладених вище положень та укладеного між сторонами Договору, обов'язок відповідача з оплати вартості спожитої теплової енергії повинен був бути виконаний останнім до 15 числа кожного наступного за розрахунковим місяця, в якому відбувається споживання послуг, у відповідності до п. 4. Додатку №4 до Договору.

На підтвердження обсягів та строків споживання відповідачем теплової енергії позивачем надано до матеріалів справи копії облікових карток відповідача та відомості обліку споживання теплової енергії за вказаний період.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за Договором у вказаний період в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 7 013,07 грн.

Згідно п. 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вартість теплової енергії на суму в розмірі 7 013,07 грн. відповідачем оплачена не була.

Заперечення відповідача щодо безпідставності та недоведеності нарахування позивачем вартості надання послуг з постачання теплової енергії повністю спростовуються матеріалами справи, а саме наявними копіями облікових карток за заявлений позивачем період.

Таким чином, з огляду на викладене, станом на момент розгляду справи в суді, відповідачем вартість теплової енергії за Договором на суму в розмірі 7 013,07 грн. оплачена не була, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вказаної суми є обґрунтованими.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 147,88 грн. та 452,60 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір процентів річних та інфляційних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 147,88 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 452,60 грн. підлягають задоволенню.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/5605/16 підлягають задоволенню та стягненню з відповідача суми основного боргу в розмірі 7 013,07 грн., 3% річних в сумі 147,88 грн. та інфляційних втрат в сумі 452,60 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 1 378,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерної компанії «Київводоканал» (код ЄДРПОУ 03327664, адреса: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А) в особі Департаменту експлуатації каналізаційного господарства Публічного акціонерного товариства «Акціонерної компанії «Київводоканал» (код ЄДРПОУ 26112475, адреса: 02125, м. Київ, вул. Алішера Навої, буд. 1) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (код ЄДРПОУ 00131305, адреса: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5) суму основного боргу в розмірі 7 013,07 грн. (сім тисяч тринадцять гривень 07 копійок), суму 3% річних в розмірі 147,88 грн. (сто сорок сім гривень 88 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 452,60 грн. (чотириста п'ятдесят дві гривні 60 копійок) та судовий збір в розмірі 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.05.2016р.

Суддя С.М. Морозов