Постанова

від 20.07.2016 по справі 910/5605/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2016 р. Справа№ 910/5605/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Чорної Л.В.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання: Огірко А.О.

за участю представників:

від позивача: Кучкова Ю.В. за довіреністю від 11.11.2015;

від відповідача: Драчова М.С. за довіреністю від 01.07.2016;

Розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю "Київводоканал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016

у справі №910/5605/16 (суддя С.М. Морозов)

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Публічного акціонерного товариства " Акціонерної компанії "Київводоканал" в особі Департаменту експлуатації каналізаційного господарства Публічного акціонерного товариства "Акціонерної компанії "Київводоканал"

про стягнення 7 613,55 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі №910/5605/16 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерної компанії "Київводоканал" в особі Департаменту експлуатації каналізаційного господарства Публічного акціонерного товариства "Акціонерної компанії "Київводоканал" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" суму основного боргу в розмірі 7013,07грн, суму 3% річних в розмірі 147,88грн, суму інфляційних втрат в розмірі 452,60грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю "Київводоканал" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю "Київводоканал" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів ЧорноїЛ.В., Кропивної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю "Київводоканал" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 20.07.2016.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.07.2016 у зв'язку з перебуванням судді Кропивної Л.В. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю "Київводоканал" колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Дідиченко М.А., Чорної Л.В.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

У судове засідання 20.07.2016 з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Між позивачем (постачальник, енергопостачальна організація) та відповідачем (споживач, абонент) було укладено Договір №9206006 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2014 (далі - Договір) предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

Позивач, відповідно до п. 2.2.1. Договору зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Відповідач, згідно з п. 2.3.1. Договору, зобов'язується додержуватися кількості споживання енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої енергії.

Цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2014 Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. (п. 8.1. та п. 8.4. Договору).

Додатками до Договору сторони оформили обсяги постачання теплової енергії відповідачу, тарифи на теплову енергію, порядок розрахунків за теплову енергію, умови припинення подачі теплової енергії, дані по будинках (спорудах) відповідача, довідку про теплові навантаження об'єктів теплопостачання та довідку даних по будинках (спорудах) відповідача.

Відповідно до п. 2. та п. 3. Додатку №4 "Порядок розрахунків за теплову енергію" до Договору відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії. В разі, якщо відповідач розраховується за показниками приладів обліку: - при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду ця кількість перевищення самостійно сплачується відповідачем не пізніше 28 числа проточного місяця; - у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Абонентам, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел позивача та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом енергією сплачується ним самостійно, не пізніше 15 числа слідуючого за розрахунковим. (п. 4. Додатку №4 "Порядок розрахунків за теплову енергію" до Договору).

Спір в справі виник в зв'язку з тим, що за період з 01.03.2014 по 01.05.2015 відповідачем не було оплачено вартість використаної теплової енергії, в зв'язку з чим позивач змушений був звернутись до суду з даним позовом.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є Договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 ЦК України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням викладених вище положень та укладеного між сторонами Договору, обов'язок відповідача з оплати вартості спожитої теплової енергії повинен був бути виконаний останнім до 15 числа кожного наступного за розрахунковим місяця, в якому відбувається споживання послуг, у відповідності до п. 4. Додатку №4 до Договору.

На підтвердження обсягів та строків споживання відповідачем теплової енергії позивачем надано до матеріалів справи копії облікових карток відповідача та відомості обліку споживання теплової енергії за вказаний період.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за Договором у вказаний період в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 7013,07 грн.

Згідно п. 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вартість теплової енергії на суму в розмірі 7013,07грн відповідачем оплачена не була.

Заперечення відповідача щодо безпідставності та недоведеності нарахування позивачем вартості надання послуг з постачання теплової енергії повністю спростовуються матеріалами справи, а саме наявними копіями облікових карток за заявлений позивачем період.

Таким чином, з огляду на викладене, станом на момент розгляду справи в суді, відповідачем вартість теплової енергії за Договором на суму в розмірі 7013,07грн оплачена не була, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вказаної суми є обґрунтованими.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 147,88 грн. та 452,60 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір процентів річних та інфляційних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 147,88 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 452,60 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтями 32, 33 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі №910/5605/16.

Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі №910/5605/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі №910/5605/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/5605/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Л.В. Чорна

М.А. Дідиченко