Ухвала

від 24.05.2016 по справі 752/20664/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційний суд міста Києва

Справа №752/20664/14-ц Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1 № апеляційного провадження:22-ц/796/4837/16 Доповідач у суді апеляційної інстанції:ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.

при секретарі Крічфалуши С.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Київобленерго», третя особа: Головне управління Держземагенства у Київській області про визнання відповіді неправомірною та її скасування, зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

04 грудня 2014 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Київобленерго» про визнання відповіді відповідача №5467 від 28.11.2014 незаконною та скасування її, зобов`язання за заявою позивача №5467 від 19.11.2014 видати йому технічні умови на приєднання електроустановок певної потужності, стягнення матеріальної шкоди в розмірі 250 грн., пов`язаної з порушенням його прав, викликаним втратою часу, вимушеними поїздками, зверненням до суду з позовною заявою. Окрім того, просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 10 000 грн., пов`язаної з незаконними діями відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10.10.2014 він звернувся до відповідача із заявою про укладення договору на підключення і постачання електричної енергії за адресою: с.Ходосівка, Києво-Святошинського району Київської обл., вул. Садова та просив вирішувати питання щодо підключення електроенергії в письмовому порядку. Банкетну заяву відповідачем було зареєстровано 19.11.2014 за №5467. 02.12.2014 ним була отримана від відповідача відмова від 28.11.2014 у видачі технічних умов з посиланням на те, що лист ГУ Держземагенства України не підтверджує право власності на земельну ділянку. Таку відмову позивач вважає незаконною, а тому звернувся до суду за захистом порушеного права.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Київобленерго», третя особа: Головне управління Держземагенства у Київській області про визнання відповіді неправомірною та її скасування, зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду позивач ОСОБА_3 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема ч.4 ст.61 ЦПК України та не прийняття судом першої інстанції до уваги обставини (наявність у його власності земельної ділянки), які були встановлені судовим рішенням. На його думку, позовні вимоги є доведеними. При цьому зазначав, що він використавши своє право у відповідності до вимог закону, звернувся до відповідача з приводу укладення договору підключення і постачання електричної енергії за відповідною адресою,надав належні документи, але отримав відмову. Вважаючи відмову незаконною звернувся до суду за захистом порушеного права. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Представник 3-ї особи ОСОБА_6 управління Держземагенства у Київській області в судові засідання на неодноразові виклики апеляційного суду не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив, тому колегія суддів у відповідності до вимог ст. 305 ЦПК України вважає за можливе розглядати справу у його відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За правилами ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін ( ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України).

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрутованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання відповіді ОСОБА_4 акціонерного товариства «Київобленерго» неправомірною та її скасування, зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що судом при розгляді справи не встановлено протиправність дій відповідача при розгляді заяви ОСОБА_3 від 10.10.2014 щодо укладення Договору приєднання електроустановок по вул. Садовій в с.Ходосівка, Києво-Святошинського району Київської області, а тому правових підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної та моральної шкоди немає. Окрім того, суд зазначив, що сторона позивача обрала спосіб захисту, який не відповідає ні положенням ст.16 ЦК України, ні Закону України «Про електроенергетику».

З такими висновками суду слід погодитись виходячи з наступного.

При ухваленні рішення про залишення без задоволення позовних вимог суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

Так, 10.10.2014 ОСОБА_3 та ОСОБА_7 звернулися до Києво-Святошинського РП ПАТ «Київобленерго» у відповідь на лист №07/314-1119 від 06.10.2014 із заявою про укладення договорів на підключення та постачання електричної енергії за адресою: вул. Садова, с.Ходосівка, Києво-Святошинського району Київської області.

19.11.2014 позивач подав до ПАТ «Київобленерго»заяву за типовою формою про приєднання електроустановки фізичної особи певної потужності по зазначеній адресі. До зазначеної заяви додавалися: ситуаційний план із зазначенням місця розташування електроустановки та викопіювання топографо-геодезичного плану в масштабі 1:2000 із зазначенням місця розташування електроустановки, земельної ділянки або прогнозованої точки приєднання; копія документа, який підтверджує право власності чи користування цим об’єктом, копія паспорту та ідентифікаційного коду.

Про результати поданої заяви позивач просив його інформувати за місцем подання заяви або поштою, про що зазначено в самій заяві.

Судом першої інстанції встановлено, і не заперечувалося сторонами в ході судового розгляду, що на підтвердження права власності на земельну ділянку в с.Ходосівка по вул. Садова, Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_3 надав копію листа ОСОБА_6 управління Держземагенства у Київській області, адресованого Голосіївському районному суду м.Києва від 17.04.2014 752/18510/13-ц, в якому міститься інформація про те, що в Національній кадастровій системі зареєстровані дані про належність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1613га по вул.Садова в с.Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області за кадастровим номером 3222487001:01:001:0023.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про електроенергетику» споживачі електричної енергії мають право на приєднання та підключення до електричної мережі, за умови виконання правил приєднання електроустановок до електричних мереж.

Згідно з п.1.2 Правил приєднання електроустановок до електричних мереж, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики № 32 від 17.01.2013, приєднання електроустановки це надання електропередавальною організацією послуги замовнику зі створення технічної можливості для передачі (прийняття) у місце приєднання електроустановки замовника відповідної потужності до електричних мереж електропередавальної організації (у тому числі новозбудованих) електричної енергії необхідного обсягу дотриманням показників її якості та надійності.

Пункт 1.3 Правил передбачає, що послуга з приєднання надається на підставі договору про приєднання, що укладається за типовою формою.

Для отримання проекту договору про приєднання замовник звертається до електропередавальної організації за місцем розташування його електроустановки із заявою про приєднання електроустановки певної потужності (додаток 2) та пред'являє паспортний документ.

До заяви про приєднання електроустановки певної потужності додаються: ситуаційний план із зазначенням місця розташування електроустановки та викопіювання з топографо-геодезичного плану в масштабі 1:2000 із зазначення місця розташування електроустановки, земельної ділянки або прогнозованої точки приєднання;

копія документа, який підтверджує право власності чи користування цим об'єктом або, за відсутності об'єкта, право власності чи користування земельною ділянкою;

копія належним чином оформленої довіреності чи іншого документа на право укладати договори особі, яка уповноважена підписувати договори (за потреби).

Електропередавальна організація не має права відмовити в приєднанні до мереж електроустановки замовника за умови дотримання ним вимог цих Правил.

В силу ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі - продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; т) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Із пояснень позивача в судовому засіданні встановлено, що земельна ділянка йому надана в 1992 році. До 01.01.2013 основним документом, який посвідчував право на землю був державний акт на право власності на земельну ділянку.

З 01.01.2013 відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності серед іншого, на земельні ділянки посвідчує свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

З 01.01.2013 набув чинності Закон України «Про державний земельний кадастр», відповідно до якого видання державних актів на право власності на земельну ділянку припиняється. Натомість документом, що посвідчує право власності, стало свідоцтво на право власності.

У разі потреби, підтвердити своє право власності на земельну ділянку можна витягом: з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно , або Державного земельного кадастру.

Державні акти, видані до 1 січня 2013 року, залишаються чинними й надалі посвідчуватимуть права на земельні ділянки.

При зверненні до ПАТ «Київобленерго» будь-яких з вище перелічених документів, які відповідно до вимог чинного законодавства підтверджують право власності на земельну ділянку, ОСОБА_8 надано не було.

ОСОБА_6 управління Держземагентства у Київській області, адресований Голосіївському районному суду м.Києва, від 17.04.2014 № 752/18510/13-ц про наявність інформації в Національній кадастровій системі про належність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0, 1613 га по вул.Садова в с.Ходосівка, Києво-Святошинського району Київської області за кадастровим номером 3222487001:01:001:0023 носить інформаційний характер і не може посвідчувати право власності на земельну ділянку і по своїй суті не є правовстановлюючим документом на землю.

Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги про визнання відповіді неправомірною та її скасування, зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Відповідно до змісту ст. ст. 10,11,58-60 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом за захистом, позивач посилався на ту обставину, що відповідач незаконно йому відмовив в укладенні договору на підключення та постачання електричної енергії за адресою: вул. Садова, с.Ходосівка, Києво-Святошинського району Київської області, оскільки ним були надані усі відповідні документи. Тому вважав дії відповідача неправомірними, якими йому було спричинено, як матеріальну, так і моральну шкоду.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позивач обрав спосіб захисту,який не відповідає вищезазначеним нормам. За відсутності усього пакету документів, які позивач повинен був надати відповідачу для укладення договору на підключення та постачання електричної енергії, але їх не надав, суд за своїми повноваженнями не може перебрати на себе повноваження ПАТ «Київобленерго», на яке покладені ці функції при умові поданих належно оформлених документів.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права та порушення процесуальних норм, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.

Положенням ч.3 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини,встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на той факт, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не прийняв до уваги рішення Апеляційного суду м.Києва від 19.11.2015 у справі за позовом ОСОБА_3 1.О. до Українського держаного науково-дослідного і проектного інституту цивільного сільського будівництва «Укрндіпроцивільсільбуд» про зобов’язання виконати умови договору та встановлені цим рішенням обставини - належність земельної ділянки ОСОБА_3 не заслуговують на увагу враховуючи наступне. Так, висновок суду першої інстанції з приводу того, що встановлені обставини в рішенні суду не є правовстаповлюючим документом на земельну ділянку в розумінні Закону України «Про державний земельний кадастр» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень» є правильним і колегія суду з ним погоджується. До того ж, на час звернення позивача із заявою 10.10.2014 до відповідача про укладення договору на підключення і постачання електричної енергії за адресою: с.Ходосівка, Києво-Святошинського району Київської обл., вул. Садова рішення суду (19.11.2015)не існувало. Окрім того, встановлені судовим рішенням обставини не можуть підмінити правовстановлюючий документ.А тому, правового значення це рішення суду для вирішення спору між сторонами не має, так як зазначалося вище суд не може підмінити функції, які безпосередньо покладені на ПАТ «Київобленерго».

Таким чином, всі висновки суду першої інстанції щодо безпідставності заявленого позову повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга позивача не містить, в ході апеляційного розгляду позивач та представник позивача також не навели таких обставин та не надали суду належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України щодо порушених прав позивача і не зазначили про їх наявність.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: