Рішення

від 01.06.2016 по справі 920/315/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.06.2016 Справа № 920/315/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«СумикультторгВ» ,

м. Суми,

до відповідача ОСОБА_1 підприємства В«ПромтехнікаВ» , м. Суми,

про стягнення 29 540 грн. 60 коп.,

Суддя Жерьобкіна Є.А.

Представники:

Від позивача - ОСОБА_2 (довіреність № 9 від 07.04.2016);

Від відповідача - ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги № 2/2015 від 04.01.2015);

При секретарі судового засідання Мудрицькій С.Ю.,

Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 29 540 грн. 60 коп., в тому числі 15 605 грн. 40 коп. основного боргу відповідно до договору № 12 від 01.01.2013 оренди приміщення, 1 358 грн. 43 коп. 3 % річних, 12 576 грн. 77 коп. інфляційних збитків, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

25.03.2016 позивач подав заяву про забезпечення позову (вх. 881к від 25.03.2016), в якій просить суд накласти арешт на кошти ПП В«ПромтехнікаВ» у розмірі 29 540 грн. 60 коп.

Позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач подав відзив на позовну заяву б/н від 28.04.2016, в якому зазначив, що фактичне звільнення відповідачем орендованого приміщення відбулось 11.04.2013. Відповідач не визнає позовні вимоги позивача, вважає їх необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Позивач подав супровідний лист № 16 від 31.05.2016 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач подав клопотання (вх. № 1594 від 01.06.2016), в якому просить суд витребувати з ДПІ у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області належним чином засвідчену копію додатку № 5 до податкової декларації ТОВ «Сумикультторг» з податку на додану вартість за I та II квартали 2013 року, з метою встановлення відповідності поданих позивачем до господарського суду первинних бухгалтерських документів сумам, задекларованим ТОВ "Сумикультторг" в податковій звітності, та з метою повного та всебічного з'ясування обставин.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що неодноразово протягом 2013-2016 років звертався до відповідача з вимогами сплатити заборгованість, однак останній явно ігнорує виконання свого обов'язку. Отже невжиття заходів забезпечення позову можуть призвести до унеможливлення відновлення порушених прав позивача і виконання рішення суду.

Згідно зі ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З урахуванням викладеного, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову (вх. № 881к від 25.03.2016), суд відмовляє у задоволенні останньої за її необґрунтованістю, оскільки позивачем не подано належних та достатніх доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Розглянувши клопотання відповідача (вх. № 1594 від 01.06.2016) про витребування доказів, суд відмовляє у задоволенні відповідного клопотання за його необґрунтованістю, оскільки відповідачем не вказано обставин, які можуть підтвердити витребувані докази, з огляду на предмет спору у справі та з урахуванням приписів ст. 34 Господарського процесуального кодексу України щодо належності та допустимості доказів.

Суд розцінює подання відповідачем клопотання (вх. № 1594 від 01.06.2016) про витребування доказів зловживанням процесуальними правами.

Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до укладеного між сторонами договору оренди № 12 від 01.01.2013, відповідачу в оренду передано нежиле приміщення - об'єкт оренди за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська,12 для використання в складських цілях. Об'єктом оренди є нежилі приміщення: склад площею 290 кв.м. та два приміщення під офіси площею 17,3 кв.м. та 24,7 кв.м. згідно витягу з плану.

Факт передачі об'єкта в оренду відповідачу підтверджується актом здачі-прийняття від 14.01.2011року, складеним сторонами при укладенні договору № 4 від 01.01.2011 оренди нежитлових приміщень за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська,12: склад площею 290 кв.м. та два приміщення під офіси площею 17,3 кв.м. та 24,7 кв.м. згідно витягу з плану (а.с. 80-83).

Порядок сплати орендної плати визначений сторонами у розділі 3 договору.

Загальна сума орендної плати складає 4920 грн. 00 коп. з ПДВ за один календарний місяць. На термін опалення приміщення орендна плата за користування приміщень офісів збільшується на 1160 грн. 00 коп. за один календарний місяць (п. 3.1. договору).

Орендна плата сплачується відповідачем починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем оплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при повернення об'єкта оренди позивачу (п. 3.3. договору).

Згідно з п. 3.4. договору, орендна плата сплачується відповідачем незалежно від наслідків господарської діяльності щомісяця не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок позивача.

Відповідно до п. 3.5. договору, вартість комунальних послуг (освітлення, водопостачання та водовідведення, збір та вивіз сміття та інші), витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж та ремонт покрівлі та даху не входить до складу орендної плати та сплачується відповідачем окремо на підставі виставлених рахунків або на підставі договорів, укладених відповідачем з організаціями, що надають такі послуги. Відповідач сплачує 20% від спожитої електроенергії на обслуговування електричних мереж та комунікацій. Відповідач щомісячно здійснює плановий платіж на поточний рахунок позивача за спожиті комунальні послуги у таких співвідношеннях: до 03 числа календарного місяця - 30%, до 13 числа календарного місяця - 30%, до 23 числа календарного місяця - 40%. Відповідач самостійно розраховує суму планового платежу шляхом множення чинного споживання комунальних послуг із урахуванням планового платежу.

За умовами п. 4.2. договору, відповідач зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Відповідно до п. 9.1. договору, останній вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 1 січня 2013 року по 31 березня 2013 року.

Договір припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено (п.9.4. договору).

З матеріалів справи вбачається, що листом № 55 від 01.04.2013 позивач повідомив відповідача про закінчення строку дії договору 31 березня 2013 року та необхідність повернення орендованих приміщень.

Листом від 03.04.2013 № 144 відповідач повідомив позивача, що у зв'язку з тим, що по строку закінчення договору на оренду приміщення позивач не запропонував продовжити термін дії договору, а 01.04.2013 поставив відповідача перед фактом про відмову у подовженні терміну договору оренди, ПП В«ПромтехнікаВ» звільнить приміщення до 1 травня 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав належним чином договірних зобов'язань щодо повернення орендованих приміщень за актом приймання-передачі у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди, а також зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати орендної плати, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість по орендній платі та комунальним послугам в сумі 15 605 грн. 40 коп., в тому числі в сумі 2500 грн. 58 коп. за березень 2013 року (орендна плата), 7024 грн. 82 коп. за квітень 2013 року (орендна плата + комунальні послуги) та в сумі 6080 грн. 00 коп. за травень 2013 року (орендна плата).

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову вказує на те, що орендоване приміщення фактично було звільнено 11.04.2013, тому підстави для стягнення заборгованості за квітень-травень 2013 року відсутні. Орендна плата та послуги за березень 2013 року оплачені відповідачем у повному обсязі згідно з виставленими позивачем рахунками.

Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу позивачем були виставлені рахунки на оплату орендної плати за березень 2013року № СФ-0000168 від 01.03.2013 на суму 6080 грн. 00 коп. та на оплату комунальних послуг № СФ-0000210 від 22.03.2013 на суму 868 грн. 18 коп.

Як вказує позивач, у відповідача залишилась несплаченою заборгованість за оренду приміщень за березень 2013 року в сумі 2500 грн. 58 коп.

Разом з цим, наявними в матеріалах справи доказами, а саме поданими позивачем та відповідачем банківськими виписками, підтверджується факт сплати відповідачем на користь позивача орендної плати в сумі 6080 грн. 00 коп. згідно виставленого рахунку № 168 від 01.03.2013 (а.с. 40,41) та комунальних послуг в сумі 868 грн. 18 коп. згідно виставленого рахунку № 210 від 22.03.2013 (а.с. 42).

Також судом встановлено, що протягом строку дії договору № 12 від 01.01.2013 з січня по березень 2013 року позивачем відповідачу були виставлені рахунки на оплату орендної плати та комунальних послуг на загальну суму 20 799 грн. 97 коп., які згідно з наявними в матеріалах справи банківськими виписками повністю оплачені відповідачем в сумі 20 799 грн. 97 коп.

Посилання позивача на факт існування дебіторської заборгованості за оренду приміщень до 1 січня 2013 року, яка не була повністю погашена відповідачем, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки позивачем заявлено у позові до стягнення з відповідача 2500 грн. 58 коп. боргу з орендної плати за березень 2013 року відповідно до укладеного між сторонами договору № 12 від 01.01.2013, яка погашена відповідачем з посиланням у призначенні платежу на виставлений позивачем рахунок до сплати за березень 2013 року.

З огляду на викладені обставини, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2500 грн. 58 коп. заборгованості з орендної плати за березень 2013 року відповідно до договору № 12 від 01.01.2013року за їх необґрунтованістю.

Статтею 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 795 ЦК України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі.

Як встановлено судом, факт передачі об'єкта в оренду відповідачу підтверджується актом здачі-прийняття від 14.01.2011, складеним сторонами при укладенні договору № 4 від 01.01.2011 оренди нежитлових приміщень за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська,12 (склад площею 290 кв.м. та два приміщення під офіси площею 17,3 кв.м. та 24,7 кв.м.).

До 01.01.2013 відповідач користувався орендованими приміщеннями на підставі раніше укладених між сторонами договорів, а тому посилання відповідача на відсутність акту приймання-передачі орендованого майна за договором № 12 від 01.01.2013 є помилковими, з огляду на те, що доказів повернення позивачу орендованого майна за актом прийому-передачі, по раніше укладеним договорам суду не надано.

Належність виконання орендодавцем обов'язку передати орендарю орендоване майно та, відповідно, виникнення у орендаря обов'язку сплачувати орендну плату за користування майном не заперечується жодною зі сторін спору, факт оренди нежитлових приміщень протягом строку дії договору підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, в тому числі актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за січень-березень 2013 року, виставленими рахунками та банківськими виписками про сплату відповідачем орендної плати та комунальних послуг. .

Більше того, відсутність підписаного сторонами акта приймання-передачі орендованого орендарю не звільняє сторони від обов'язку дотримання вимог законодавства при оформленні повернення орендованого майна орендодавцю.

Пунктом 7.5. договору визначено, що у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні відповідач зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди позивачу в стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених відповідачем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Строк дії договору оренди приміщення № 12 від 01.01.2013 закінчився 31.03.2013.

Разом з цим, судом встановлено, що відповідач не виконав обов'язку щодо повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Той факт, що акт приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди не складався підтверджують сторони.

Надані відповідачем докази на підтвердження фактичного звільнення орендованих приміщень не є в даному випадку належними та допустимими доказами на підтвердження факту повернення об'єкта оренди в розумінні ч. 2 ст. 795 ЦК України та п. 7.5. договору оренди.

За умовами п. 3.3. договору, останнім днем оплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди позивачу.

Пунктом 6.5. договору визначено, що у разі звільнення відповідачем об'єкта оренди без складання акта про передачу об'єкта оренди в належному стані, відповідач сплачує позивачу орендну плату за весь період користування.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу позивачем були виставлені рахунки на оплату орендної плати та комунальних послуг за квітень 2013року № 338 від 19.04.2013 на суму 7024 грн. 82 коп. та на оплату орендної плати за травень 2013 року № 336 від 15.05.2013 на суму 6080 грн. 00 коп.

Суд враховує, що листом від 03.04.2013 № 144 відповідач повідомив позивача, що ПП В«ПромтехнікаВ» звільнить приміщення до 1 травня 2013 року, а також те, що згідно з наданими позивачем доказами, а саме заявами орендарів (а.с. 142-145) та наказами № 10 від 03.05.2013, № 6 від 16.04.2013, опалювальний сезон був продовжений на квітень-травень 2013 року, тому з урахуванням п. 3.1., 3.5. договору, орендна плата визначена в сумі 6080 грн. 00 коп. за місяць, комунальні послуги за квітень 2013 складають 944 грн. 82 коп. з ПДВ (згідно виставленого рахунку № 338 та наданого позивачем розрахунку комунальних послуг, а.с. 31, 135).

Доказів того, що орендоване майно не могло бути використане відповідачем у квітні-травні 2013 року через обставини, за які він не відповідає, останнім також не подано, такі докази в матеріалах справи відсутні.

За встановлених судом обставин, враховуючи невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі, суд вважає правомірним нарахування орендної плати, виставлення рахунку на оплату комунальних послуг за квітень 2013 року та нарахування орендної плати за травень 2013 року, оскільки спірні правовідносини сторін має бути врегульовано з урахуванням положень ст.ст. 627, 629, ч.3 ст. 653 та ч.2 ст. 795 ЦК України та умов договору, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7024 грн. 82 коп. заборгованості за квітень 2013 року з орендної плати з урахуванням комунальних послуг та 6080 грн. 00 коп. заборгованості за травень 2013 року з орендної плати підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну сплату орендної плати відповідачеві нараховано 3% річних в сумі 1358 грн. 43 коп., в тому числі в сумі 225 грн. 30 коп. за період з 21.03.2013 по 23.03.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 2500 грн. 58 коп., в сумі 615 грн. 17 коп. за період з 21.04.2013 по 23.03.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 7024 грн. 82 коп., в сумі 517 грн. 96 коп. за період з 21.05.2013 по 23.03.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 6080 грн. 00 коп., а також інфляційні збитки в сумі 12576 грн. 77 коп., в тому числі в сумі 2015 грн. 48 коп. за період з 01.04.2013 по 29.02.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 2500 грн. 58 коп., в сумі 5662 грн. 00 коп. за період з 01.05.2013 по 29.02.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 7024 грн. 82 коп., в сумі 4899 грн. 29 коп. за період з 01.06.2013 по 29.02.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 6080 грн. 00 коп.,

Виходячи із положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи вказане, а також встановлений судом факт безпідставності позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2500 грн. 58 коп. заборгованості з орендної плати за березень 2013 року відповідно до договору № 12 від 01.01.2013, судом не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу та максимального розміру нарахувань, здійснено перерахунок інфляційних збитків та 3 % річних, згідно з яким інфляційні збитки складають 10 545 грн. 59 коп., 3 % річних - 1135 грн. 36 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2016 та долучений до матеріалів справи.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1135 грн. 36 коп., інфляційних збитків в сумі 10 545 грн. 59 коп. є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

В іншій частині позову, щодо стягнення з відповідача 2031 грн. 18 коп. інфляційних збитків та 223 грн. 07 коп. 3 % річних, суд відмовляє за їх необґрунтованістю.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 378 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 38, 44, 49, 66, 67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю В«СумикультторгВ» про забезпечення позову (вх. 881к від 25.03.2016) - відмовити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства В«ПромтехнікаВ» (вул. Білопільський шлях, буд. 11, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 31499911) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«СумикультторгВ» (вул. Чернігівська, буд. 12, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 01553119) 13 104 грн. 82 коп. основного боргу, 1135 грн. 36 коп. 3 % річних, 10545 грн. 59 коп. інфляційних збитків, 1378 грн. 00 коп. судового збору.

4. У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03.06.2016.

Суддя Є.А. Жерьобкіна