Постанова

від 23.08.2016 по справі 920/315/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" серпня 2016 р. Справа № 920/315/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 9 від 07.04.2016)

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність № б/н від 01.08.2016), ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги № 2/2015 від 04.01.2015)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Промтехніка", м. Суми (вх. №1955 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 01.06.2016 у справі № 920/315/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумикультторг", м. Суми

до Приватного підприємства "Промтехніка", м. Суми

про стягнення 29 540,60 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумикультторг", м. Суми звернулось до господарського суду Сумської області із позовом до Приватного підприємства "Промтехніка", м. Суми про стягнення 29540 грн. 60 коп., в тому числі 15605 грн. 40 коп. основного боргу відповідно до договору № 12 від 01.01.2013 оренди приміщення, 1358 грн. 43 коп. 3 % річних, 12576 грн. 77 коп. інфляційних збитків, а також суми судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.

25.03.2016 позивач подав заяву про забезпечення позову (вх. 881к від 25.03.2016), в якій просив суд накласти арешт на кошти ПП "Промтехніка" у розмірі 29540 грн. 60 коп.

Рішенням господарського суду Сумської області від 01.06.2016 по справі № 920/315/16 (суддя Жерьобкіна Є.А.) у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумикультторг" про забезпечення позову (вх. 881к від 25.03.2016) - відмовлено. Позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Промтехніка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумикультторг" 13104 грн. 82 коп. основного боргу, 1135 грн. 36 коп. 3 % річних, 10545 грн. 59 коп. інфляційних збитків, 1378 грн. 00 коп. судового збору. У задоволенні позову в іншій частині - відмовлено.

Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає прийняте у справі рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 01.06.2016 по справі № 920/315/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Також відповідач просить вирішити питання щодо судових витрат, пов'язаних із розглядом даної справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 по справі № 920/315/16 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23 серпня 2016 р. об 11:00 год.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 8256 від 22.08.2016), в якому проти доводів скаржника заперечує, вважає, що при розгляді даної справи господарський суд Сумської області з'ясував і врахував всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, повно та всебічно дослідив надані сторонами докази та надав правову оцінку наявним у справі документам, а тому просить рішення господарського суду Сумської області від 01.06.2016 по справі № 920/315/16 залишити без змін, як законне, обґрунтоване та прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а апеляційну скаргу відповідача просить залишити без задоволення, як безпідставну.

23.08.2016 відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням (вх. № 8287), в якому просить долучити до матеріалів справи додатковий доказ - копію додатку № 5 до податкової декларації ПП "Промтехніка" з податку на додану вартість за квітень 2013 року, який на думку відповідача підтверджує той факт, що позивачем задекларовано надання послуг відповідачу лише за квітень 2013 року на суму 7024,82 грн., а не за квітень-травень 2013 року на суму 13104,82 грн., як заявлено в поданому до суду позові, що спростовує факт надання позивачем послуг оренди за травень 2013 року.

Дане клопотання судом задоволено, а надані відповідачем документи вивчені та залучені до матеріалів справи.

23.08.2016 відповідач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 8288), в якому просить витребувати з ДПІ у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській

області належним чином засвідчену копію Реєстру виданих та отриманих

податкових накладних, поданого до податкової декларації ТОВ

«СУМИКУЛЬТТОРГ» (код ЄДРПОУ: 01553119) з податку на додану вартість за II квартал 2013 року та уповноважити представника відповідача на одержання витребуваних судом документів.

Також, 23.08.2016 відповідач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 8289), в якому просить суд: 1) залучити товариство з обмеженою відповідальністю «ВІСТА-ЛЮКС» (ЄДРПОУ: 36707595, 40030, м. Суми, вул. Пролетарська, буд. 9) до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, запропонувавши третій особі надати господарському суду апеляційної інстанції письмові пояснення щодо власної правової позиції у справі в тому числі з приводу подання третьою особою письмових звернень позивачу з приводу порушення відповідачем прав третьої особи; 2) залучити товариство з обмеженою відповідальністю «СППН-У» (ЄДРПОУ: 38244315, 40009, м. Суми, вул. Чернігівська, буд. 12) до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, запропонувавши третій особі надати господарському суду апеляційної інстанції письмові пояснення щодо власної правової позиції у справі, в тому числі з приводу початку оренди третьою особою раніше орендованого відповідачем складського приміщення.

Розглянувши заявлені відповідачем клопотання про витребування додаткових доказів та залучення до справи третіх осіб, колегія суддів дійшла висновку про залишення їх без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду. Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що: сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; на час прийняття рішення місцевим господарським судом заявникові не було і не могло бути відомо про існування відповідних доказів; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції.

Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення уповноваженого представника відповідача, якими він обґрунтовує необхідність витребування додаткових документів, дійшла висновку, що заявлене відповідачем клопотання про витребування доказів задоволенню не підлягає, оскільки скаржник, всупереч приписам статті 38 ГПК України, не зазначив, яким чином докази, що він просить витребувати, стосуються предмету спору у даній справі та спірних правовідносин, які регулюються, зокрема положеннями ст.ст. 627, 629, ч.3 ст. 653 та ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України. Крім того, скаржником не доведена неможливість подання таких доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції, адже тягар доказування обставин, на які посилається сторона у справі, покладено саме на неї (ст.ст. 32-34 ГПК України).

Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Клопотання про залучення третіх осіб не містить жодних обґрунтувань, яким чином правовідносини сторін у справі впливають на права або обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСТА-ЛЮКС» (ЄДРПОУ: 36707595, 40030, м. Суми, вул. Пролетарська, буд. 9) та Товариства з обмеженою відповідальністю «СППН-У» (ЄДРПОУ: 38244315, 40009, м. Суми, вул. Чернігівська, буд. 12), а тому не підлягає задоволенню.

Разом з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу відповідача на положення статті 22 Господарського процесуального кодексу України, за якою сторони мають добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та поданих на неї заперечень, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 01.01.2013 між сторонами даного спору був укладений договір оренди № 12 (далі - Договір), за яким відповідачу в оренду передано нежитлове приміщення - об'єкт оренди за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська,12 для використання в складських цілях. Об'єктом оренди є нежитлові приміщення: склад площею 290 кв.м. та два приміщення під офіси площею 17,3 кв.м. та 24,7 кв.м. згідно витягу з плану.

На підставі даного Договору відповідачу були передані в оренду нежитлові приміщення за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська,12: склад площею 290 кв.м. та два приміщення під офіси площею 17,3 кв.м. та 24,7 кв.м. згідно витягу з плану, що підтверджується двостороннім актом здачі-прийняття від 14.01.2011 (том 1 аркуші справи 80-83).

Згідно з пунктом 3.1. Договору загальна сума орендної плати складає 4920 грн. 00 коп. з ПДВ за один календарний місяць. На термін опалення приміщення орендна плата за користування приміщень офісів збільшується на 1160 грн. 00 коп. за один календарний місяць.

Пунктом 3.3. Договору сторонами було передбачено, що орендна плата сплачується відповідачем починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем оплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при повернення об'єкта оренди позивачу.

У пункті 3.4. Договору сторонами було обумовлено, що орендна плата сплачується відповідачем незалежно від наслідків господарської діяльності щомісяця не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок позивача.

Умовами пункту 3.5. Договору передбачено, що вартість комунальних послуг (освітлення, водопостачання та водовідведення, збір та вивіз сміття та інші), витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж та ремонт покрівлі та даху не входить до складу орендної плати та сплачується відповідачем окремо на підставі виставлених рахунків або на підставі договорів, укладених відповідачем з організаціями, що надають такі послуги. Відповідач сплачує 20% від спожитої електроенергії на обслуговування електричних мереж та комунікацій. Відповідач щомісячно здійснює плановий платіж на поточний рахунок позивача за спожиті комунальні послуги у таких співвідношеннях: до 03 числа календарного місяця - 30%, до 13 числа календарного місяця - 30%, до 23 числа календарного місяця - 40%. Відповідач самостійно розраховує суму планового платежу шляхом множення чинного споживання комунальних послуг із урахуванням планового платежу.

Обов'язок внесення орендних платежів своєчасно і в повному обсязі покладено на відповідача у пункті 4.2. Договору.

Відповідно до пункту 9.1. Договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє з 1 січня 2013 року по 31 березня 2013 року.

В разі закінчення строку, на який його було укладено, Договір припиняється (пункт 9.4. Договору).

За наявними у справі матеріалами господарським судом першої інстанції встановлено, що позивач листом № 55 від 01.04.2013 повідомив відповідача про закінчення строку дії договору 31 березня 2013 року та необхідність повернення орендованих приміщень.

У відповідь на даний лист відповідач повідомив позивача листом № 144 від 03.04.2013 про те, що оскільки по строку закінчення договору на оренду приміщення позивач не запропонував продовжити термін дії договору, а 01.04.2013 поставив відповідача перед фактом про відмову у подовженні терміну договору оренди, тому ПП "Промтехніка" звільнить приміщення до 1 травня 2013 року.

Як зазначає позивач, відповідач фактично звільнив приміщення 31.05.2013, однак при цьому останній відмовився підписати акт приймання-передачі приміщення, акт наданих послуг за квітень та травень 2013 року, а також отримати рахунки на оплату наданих послуг за ці місяці, що підтверджується наданими до позовної заяви численними доказами (актами про відмову складання акту приймання-передачі приміщення від 30.04.2013 та від 31.05.2013, листами, рахунками на оплату, виписками з банківських рахунків, первинними бухгалтерськими документами, доповідними записками працівників ТОВ "Сумикультторг").

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до господарського суду із даним позовом, в якому посилаючись на те, що відповідач не виконав належним чином договірних зобов'язань щодо повернення орендованих приміщень за актом приймання-передачі у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди, а також зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати орендної плати, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за час фактичного користування приміщенням по орендній платі та комунальним послугам в сумі 15 605 грн. 40 коп., в тому числі в сумі 2500 грн. 58 коп. за березень 2013 року (орендна плата), 7024 грн. 82 коп. за квітень 2013 року (орендна плата + комунальні послуги) та в сумі 6080 грн. 00 коп. за травень 2013 року (орендна плата).

Крім того, позивачем на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, заявлено до стягнення 3% річних в сумі 1358 грн. 43 коп., в тому числі в сумі 225 грн. 30 коп. за період з 21.03.2013 по 23.03.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 2500 грн. 58 коп., в сумі 615 грн. 17 коп. за період з 21.04.2013 по 23.03.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 7024 грн. 82 коп., в сумі 517 грн. 96 коп. за період з 21.05.2013 по 23.03.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 6080 грн. 00 коп., а також інфляційні збитки в сумі 12576 грн. 77 коп., в тому числі в сумі 2015 грн. 48 коп. за період з 01.04.2013 по 29.02.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 2500 грн. 58 коп., в сумі 5662 грн. 00 коп. за період з 01.05.2013 по 29.02.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 7024 грн. 82 коп., в сумі 4899 грн. 29 коп. за період з 01.06.2013 по 29.02.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 6080 грн. 00 коп.

Відповідач протягом всього розгляду справи проти позовних вимог заперечував та вказував на те, що орендоване приміщення фактично було ним звільнене 11.04.2013, в зв'язку з чим правові підстави для стягнення заборгованості за квітень-травень 2013 року на його думку відсутні. При цьому, відповідач зазначив, що орендна плата та послуги за березень 2013 року оплачені відповідачем у повному обсязі згідно з виставленими позивачем рахунками, що є підставою для відмови у позові.

Приймаючи рішення у даній справі господарський суд встановив, що орендні платежі за березень 2013 року в сумі 2500 грн. 58 коп. відповідачем вже сплачені, що підтверджується банківськими виписками (том 1 аркуш справи 42), а тому у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2500 грн. 58 коп. заборгованості з орендної плати за березень 2013 року відповідно до договору № 12 від 01.01.2013, а також нарахованих на цю суму боргу 3% річних в сумі 225,30 грн. та інфляційних в сумі 2015,48 грн., відмовив за їх необґрунтованістю.

Разом з цим, господарський суд на підставі наявних у справі доказів в їх сукупності, взявши до уваги невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі, з посиланням на положення приписи статей 627, 629, частини третьої статті 653 та частини другої статті 795 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що нарахування позивачем орендної плати за період квітень-травень 2013 року в загальній сумі 13104,82 грн. є правомірним, в зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7024,82 грн. заборгованості за квітень 2013 року з орендної плати з урахуванням комунальних послуг та 6080,00 грн. заборгованості за травень 2013 року з орендної плати підлягають задоволенню.

Крім того, господарським судом встановлено, що оскільки відповідач у встановлений строк свого обов'язку по сплаті позивачу орендних платежів за квітень-травень 2013 року не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив його виконання (стаття 612 Цивільного кодексу України), а тому відповідно є правові підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Так, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача, господарський суд першої інстанції встановив, що здійснений позивачем розрахунок 3% річних в сумі 1135,36 грн. та інфляційних збитків в сумі 10545,59 грн. є обґрунтованим і арифметично правильним, в зв'язку з чим дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача цих сум підлягають задоволенню.

Розглядаючи повторно справу в межах наданих суду апеляційної інстанції повноважень, здійснивши правовий аналіз всіх матеріалів справи в їх сукупності, колегія суддів вважає за необхідне підтримати дану правову позицію суду першої інстанції, оскільки при розгляді даної справи господарським судом повно встановлені обставини, що мають значення для її правильного вирішення, надано вірну юридичну оцінку та правильно вирішено спір відповідно до закону.

Аналізуючи встановлені обставини справи, надаючи правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку матеріалів справи, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 цього ж Кодексу визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як з'ясовано судом першої інстанції та підтверджується в ході апеляційного розгляду даної справи, договір оренди № 12 від 01.01.2013 припинив свою дію 31.03.2013. Докази про зворотне (продовження дії договору, укладення іншого договору на новий строк) у матеріалах справи відсутні.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

За умовами пункту 3.3. Договору оренди № 12 від 01.01.2013, останнім днем оплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди позивачу.

Пунктом 6.5. даного Договору визначено, що у разі звільнення відповідачем об'єкта оренди без складання акта про передачу об'єкта оренди в належному стані, відповідач сплачує позивачу орендну плату за весь період користування.

Пунктом 7.5. Договору визначено, що у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні відповідач зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди позивачу в стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених відповідачем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Таким чином, основне зобов'язання відповідача - сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється після спливу строку договору, оскільки таке припинення у розумінні статті 795 Цивільного кодексу України пов'язано не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами відповідного акта про повернення орендарем предмета договору оренди.

Оформлення повернення предмета договору найму є суттєвою умовою, яка впливає на взаємовідносини сторін, щодо предмету найму.

Норми статті 795 Цивільного кодексу України та умови Договору оренди № 12 від 01.01.2013 покладають саме на орендаря обов'язок повернути орендоване приміщення орендодавцеві, на виконання якого відповідач мав скласти акт повернення вказаного приміщення та направити його позивачу.

При розгляді даного спору судом першої інстанції враховані приписи частини другої статті 795 Цивільного кодексу України щодо обов'язку ПП "Промтехніка" при поверненні предмета договору найму оформити цю дію відповідним актом, який відповідачем не був виконаний.

Колегією суддів також встановлено, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем упродовж спірного періоду після закінчення терміну дії договору оренди будь-яких передбачених чинним законодавством реальних дій, спрямованих на передачу з орендного використання нежитлових приміщень позивачу шляхом оформлення та підписання відповідного акту.

Докази того, що орендоване майно у спірний період не могло бути використане відповідачем у квітні-травні 2013 року через обставини, за які він не відповідає (частина шоста статті 762 Цивільного кодексу України), у справі не містяться.

Згідно долученого до справи розрахунку позовних вимог, за період квітень-травень 2013 року відповідачу правомірно була нарахована орендна плата та комунальні послуги за квітень 2013 року в сумі 7024,82 грн. та орендна плата за травень 2013 року в сумі 6080,00 грн., оскільки після закінчення строку договору оренди відповідач фактично користувався об'єктом оренди у цей період і ці дані останнім не спростовані.

Рахунки на оплату орендної плати та комунальних послуг за квітень 2013 року № 338 від 19.04.2013 на суму 7024 грн. 82 коп. та на оплату орендної плати за травень 2013 року № 336 від 15.05.2013 на суму 6080 грн. 00 коп. відповідачем не сплачені. При цьому, ні чинним законодавством, ні умовами Договору оренди обов'язок по сплаті орендної плати після закінчення строку дії договору, за умови фактичного використання об'єкту оренди, не ставиться в залежність від надсилання таких рахунків орендареві.

В пункті 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зазначено, що з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Врахувавши вищенаведені положення чинного законодавства та проаналізувавши умови Договору оренди приміщення № 12 від 01.01.2013, місцевий господарський суд, виходячи з конкретних обставин даної справи та правовідносин, які склалися між сторонами, беручи до уваги положення статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, а кожна сторона, у свою чергу, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7024,82 грн. заборгованості за квітень 2013 року з орендної плати з урахуванням комунальних послуг та 6080,00 грн. заборгованості за травень 2013 року з орендної плати, оскільки відповідачем не було надано, з урахуванням статті 34 Господарського процесуального кодексу України, належних та допустимих доказів, які б свідчили про зворотне.

З урахуванням того, що акт приймання-передачі, за яким спірне приміщення було повернуто орендарю судам надано не було, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача орендної плати за весь період фактичного користування орендованим приміщенням (період квітень-травень 2013 року), а також з огляду на приписи статті 625 Цивільного кодексу України сум інфляційних та 3% річних.

Частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно частини другої цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи апеляційної скарги відповідача є юридично неспроможними та не спростовують висновків суду першої інстанції по суті спору, які викладені в оскаржуваному ним рішенні.

Надана відповідачем копія додатку № 5 до податкової декларації ПП "Промтехніка" з податку на додану вартість за квітень 2013 року на підтвердження того факту, що позивачем задекларовано надання послуг відповідачу лише за квітень 2013 року на суму 7024,82 грн., а не за квітень-травень 2013 року на суму 13104,82 грн., як заявлено в поданому до суду позові, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не стосується предмету спору у даній справі та правовідносин сторін, а також жодним чином не спростовує обставин, на які послався позивач, як на підставу своїх вимог. Крім того, зазначений документ не є належним та допустимим доказом у справі на підтвердження фактичного звільнення відповідачем орендованих приміщень і саме 11.04.2013, на чому наполягає ПП "Промтехніка", а також не є беззаперечним доказом в обґрунтування факту повернення об'єкта з орендного використання у розумінні частини другої статті 795 Цивільного кодексу України та пункту 7.5. Договору оренди № 12 від 01.01.2013.

Натомість колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд приймаючи рішення у даній справі, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Правових підстав для зміни або скасування цілком законного та обґрунтованого рішення господарського суду Сумської області від 01.06.2016 у справі № 920/315/16 під час здійснення апеляційного провадження судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Промтехніка", м. Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 01.06.2016 у справі № 920/315/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Слободін М.М.