Ухвала

від 01.06.2016 по справі 2а-9089/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" червня 2016 р. м. Київ К/800/47076/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ЛІХТ» на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року у справі 2а-9089/11/1370 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ЛІХТ» доДержавної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова провизнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІХТ» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова (надалі - відповідач) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень від 13 травня 2011 року № 000126232, № 000125232 та від 17 травня 2011 року № 000093331.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2011 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року апеляційну скаргу відповідача задоволено. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2011 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року і залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2011 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 13 листопада 2007 року по 31 грудня 2010 року. За результатами перевірки складено акт № 849/23-209/35562709 від 29 квітня 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 5.9, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5, пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на 105245,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на 73966,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на 33566,00 грн.; п. 2.6, п. 3.3, п. 3.4, п. 4.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 15 грудня 2004 року № 637, а саме, неоприбуткування в касі підприємства коштів в розмірі 540,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, з якими погодився суд апеляційної інстанції, стала відсутність реального виконання господарських операцій позивача з контрагентами, а також неоприбуткування в касі позивача коштів в розмірі 540,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесені податкові повідомлення-рішення від 13 травня 2011 року: № 000126232, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 134415,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 107532,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 26883,00 грн.; № 000125232, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 131556,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 105245,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 26311,00 грн.; від 17 травня 2011 року № 000093331, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2700,00 грн.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Щодо правомірності відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 травня 2011 року № 000126232 та № 000125232 колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено договори поставки обладнання, комплектуючих та витратних матеріалів холодильного обладнання з ТОВ «Іртас» та ПП «Львівкомфортгруп-К». На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, докази оплати.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що наданими первинними документами повністю підтверджується реальність укладених правочинів, а придбаний у контрагентів товар в подальшому реалізовано позивачем ТОВ «Ходорівский м'ясокомбінат» і ТОВ «Алюсервіс».

Колегія суддів вказані доводи до уваги не бере, оскільки, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, докази транспортування та зберігання придбаного товару позивачем не надано. Хоча податкове законодавство і не визначає товарно-транспортну накладну як обов'язків документ на підтвердження реальності договору поставки, оцінка відповідних господарських взаємовідносин повинна здійснюватись на підставі комплексного, всебічного аналізу матеріалів справи та фактичних обставин, з урахування всіх особливостей правовідносин, що і було належним чином здійснено судом апеляційної інстанції.

Позивачем не доведено, а судами не встановлено, що позивачем реалізовано саме придбаний у ТОВ «Ходорівский м'ясокомбінат» і ТОВ «Алюсервіс» товар.

Отже позивачем не надано доказів на підтвердження реального виконання договірних відносин, які мали місце у періоді, який перевірявся з ТОВ «Ходорівский м'ясокомбінат» і ТОВ «Алюсервіс».

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до протоколу допиту свідка - ОСОБА_4, яка за установчими документами протягом 2008-2010 років була директором ТОВ «Іртас», остання заперечила причетність до вказаного товариства. Підтвердила, що жодних первинних документів не підписувала.

Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про безтоварність правочину, укладеного позивачем з ТОВ «Іртас», оскільки первинні документи, які стали підставою для формування витрат та податкового кредиту, підписано невстановленими особами, а тому не можуть вважатися належно оформленими. Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Вказана позиція збігається із висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема, в його постановах від 01 грудня 2015 року у справі № 826/15034/14 (21-3788а15), від 17 листопада 2015 року у справі № 2а/3264/11/1070 (21-277а15), від 15 грудня 2015 року у справі № 826/467/14 (21-5206а15), від 13 жовтня 2015 року у справі № 825/4143/13-а (21-1200а15), від 02 грудня 2015 року у справі № 814/116/14 (32-3849а15), від 17 листопада у справі № 826/6391/13-а (21-1497а15).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безтоварність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, а тому податкові повідомлення рішення від 13 травня 2011 року № 000126232 та № 000125232.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Щодо правомірності відмови судом апеляційної інстанцій у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 17 травня 2011 року №000093331 колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено перевіркою, позивачем 28 листопада 2008 року неоприбутковано в касі готівкові кошти в розмірі 540,00 грн.

Скасовуючи дане податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що готівкові кошти у сумі 540,00 грн. в касу підприємства не надходили, а були внесені працівником безпосередньо на розрахунковий рахунок в банківській установі, що підтверджується квитанцією від 28 листопада 2008 року № 50 і заявою працівника позивача - ОСОБА_5 про зарахування внесених ним коштів в рахунок оплати путівки.

Суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позову у відповідній частині з підстав ненадання позивачем пояснень законодавчо передбачених причин та підстав внесення його працівником готівкових коштів на рахунок підприємства в банківській установі, а також походження та призначення цих коштів, зокрема, вартість якої путівки і в зв'язку з чим оплачував вказаний працівник, на підставі якої норми законодавства працівник відшкодовував роботодавцю вартість путівки, яка правова природа даної путівки тощо.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Пунктом 2.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 зі змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (надалі - Положення № 637) закріплено, що підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у порядку, установленому законодавством України.

Отже, на законодавчому рівні закріплена можливість отримання підприємством грошових коштів як в готівковій формі в касу та і в безготівковій формі на рахунок в банку.

Як встановлено судами, працівником позивача здійснено внесення грошових коштів на рахунок підприємства, що кваліфікує дану операцію як таку, що проведена у безготівковій формі.

З огляду на викладене, підстави для притягнення платника податків до відповідальності за порушення порядку проведення готівкових розрахунків відсутні.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що на момент прийняття спірного податкового повідомлення - рішення, відповідно до статті 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 ГК України, згідно положень якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, уповноважений орган державної влади при виявленні факту порушення суб'єктом господарювання правил здійснення господарської діяльності, зокрема порушення вимог Положення №637, мав дотримуватися наведених положень законодавства, у зв'язку з чим мав право прийняти рішення про застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як штрафні санкції, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Закінчення будь-якого із встановлених статтею 250 ГК України строків виключає застосування таких санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10 липня 2012 у справі № 21-147а12.

З наведеного вбачається, що штрафні (фінансові) санкції застосовано поза межами річного строку застосування адміністративно-господарських санкцій, передбаченого нормою, що вказує на необхідність скасування рішення податкового органу.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року в частині відмови в задоволенні позову ТОВ «ЛІХТ» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 17 травня 2011 року №000093331 підлягає скасуванню, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2011 року у відповідній частині залишенню в силі.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІХТ» задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року у справі № 2а-9089/11/1370 скасувати в частині відмови в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІХТ» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 17 травня 2011 року №000093331.

3. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2011 року у справі №2а-9089/11/1370 в частині задоволення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІХТ» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 17 травня 2011 року №000093331 залишити в силі.

4. В решті постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року у справі № 2а-9089/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна