Ухвала

від 01.06.2016 по справі 815/5825/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 року м. Київ К/800/26706/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Т.М.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія +» на постановуОдеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року у справі№815/5825/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія +» доДержавної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області проскасування податкових повідомлень - рішень та протоколу,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вікторія +» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Вікторія +») звернулось до суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси) від 30 липня 2014 року № 0002812204, № 0002802204 та протокол ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області №413 від 22 серпня 2014 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського кружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач заперечень на касаційну скаргу не надав.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 02 по 16 червня 2014 року на підставі направлень від 30 травня 2014 року № 741, № 742, № 743, № 744, виданих ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, посадовими особами відповідача згідно із підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77 Податкового кодексу України та відповідно до плану - графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності, проведено планову документальну виїзну перевірку ТОВ «Вікторія+» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 30 березня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

На підставі наказу ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 16 червня 2014 року №947 термін проведення перевірки продовжено з 17 червня 2014 року на 5 робочих днів. Однак, зазначений наказ посадовим особам ТОВ «Вікторія+» не вручено у зв'язку з відсутністю за податковою адресою, про що складено акт від 17 червня 2014 року № 61/15-32-22-04/37607180.

Також судами встановлено, що повідомлення про проведення планової виїзної документальної перевірки від 21 травня 2014 року №145/22-225 разом з копією наказу ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеської області від 21 травня 2014 року №741 вручено директору TOB «Вікторія +» 22 травня 2014 року. Направлення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеської області щодо проведення перевірки від 30 травня 2014 року №741, №742, №743 та №744 пред'явлено під розписку директору TOB «Вікторія +» 02 червня 2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 23 червня 2014 року складений акт за №000082/15-32-22-04/37607180/3483/49, відповідно до висновків якого перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем:

- підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 152.1, 152.2 статті 152 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 9549964,00 грн.;

- статті 192, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті на загальну суму 8862487,00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 30 липня 2014 року прийняті податкові повідомлення - рішення:

№0002812204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10956961,00 грн., з яких за основним платежем - 8862487,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2094474,00 грн.;

№0002802204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 11237268,00 грн., з яких за основним платежем - 9549964,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1687304,00 грн.).

Також за результатами вказаної перевірки, 22 серпня 2014 року ДПІ у Малиновському районі ГУ Міндоходів в Одеській області відносно директора ТОВ «Вікторія+» складено протокол №413 про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 163 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на ненадання позивачем ані під час проведення перевірки, ані під час оскарження податкових повідомлень - рішень в адміністративному порядку первинних документів на підтвердження правомірності даних податкового обліку. У зв'язку з викладеним, суди погодились з позицією податкового органу про те, що господарські операції позивача, які мали місце у періоді, що підлягав перевірці, залишились непідтвердженими первинними документами, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятих ним податкових повідомлень - рішень.

Не погоджуючись із судовими рішеннями позивач, посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

У розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Однак, у визначені наведеними правовими нормами податкового законодавства строку, позивачем документів, які б підтверджували правомірність даних податкового обліку, подано не було.

Так само не надано зазначених документів платником податків і під час адміністративного оскарження податкових повідомлень - рішень.

Посилання позивача на порушення відповідачем процедури проведення перевірки колегія суддів до уваги не приймає, оскільки під час розгляду справи судами на підставі належних та допустимих доказів встановлено дотримання відповідачем правових норм, якими визначено порядок проведення перевірки.

В касаційній скарзі платник податків зазначає на порушеннях судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проте жодних обгрунтувань на підтвердження зазначеного ним не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та правомірність оскаржених податкових повідомлень - рішень.

В частині відмови в задоволенні позову про скасування протоколу №413 про адміністративне правопорушення, складеного 22 серпня 2014 року, касаційна скарга не містить будь-яких обґрунтувань, а тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для перегляду рішень судів у відповідній частині.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія +» залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року у справі №815/5825/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна