Постанова

від 31.05.2016 по справі 813/6493/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2016 року м. Львів № 813/6493/15

11 год. 17 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Клименко О.М. за участю секретаря судового засідання Дорош Х.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2;

відповідача 1: представник не прибув;

відповідача 2: представник ОСОБА_3;

відповідача 3: представник не прибув;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції України у Львівській області, Приймальника-розподільника для дітей Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, визнання протиправними дій, поновлення на посаді, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання недійсним запису в трудовій книжці та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції України у Львівській області, Приймальника-розподільника для дітей Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить:

- визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 06.11.2015 року № 809 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів);

- визнати протиправними дії посадових осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області по виданню наказу від 06.11.2015 року № 809 о/с в частині звільнення позивача за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України;

- зобов'язати начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу;

- визнати недійсним раніше внесений запис про день звільнення та зобов'язати управління кадрового забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області привести запис про звільнення у трудовій книжці у відповідність до норм чинного законодавства України;

- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказ начальника ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 року № 809 о/с щодо його звільнення зі служби суперечить вимогам та істотно порушує його права, передбачені Конституцією та Законами України, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Позивач зазначає, що у період з 29.10.2015 року по 06.11.2015 року включно перебував у черговій щорічній відпустці, тобто його було звільнено в останній день відпустки. Стверджує, що від проходження служби в поліції не відмовлявся, роботодавцем не було запропоновано продовження проходження служби в інших структурних підрозділах органів внутрішніх справ, про вивільнення за два місяці попереджений не був. Звертає увагу, що законних підстав неможливості використання його на службі немає, до дисциплінарної відповідальності не притягався, має на утриманні дружину-інваліда. Крім того, стверджує, що про факт видання спірного наказу дізнався з листа Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, який отримав 21.11.2015 року.

Позивач своє звільнення з посади вважає незаконним, оскільки в процесі звільнення позивача, відповідачем допущено ряд порушень законодавства України, а саме не доведено до відома позивача про факт звільнення через скорочення штатів, вчасно не видано трудову книжку та не ознайомлено з наказом. Крім того, порушено законодавчі гарантії, передбачені для позивача як працівника органів внутрішніх справ щодо продовження перебування на службі. Стверджує, що ним було виявлено намір щодо продовження служби в Національній поліції України. Також вважає, що протиправними діями відповідача 1 йому завдано моральної шкоди, розмір якої оцінює в 20000,00 грн.

Позовні вимоги позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові. Просили позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач 1 - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що звільнення позивача відбулось на підставі п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Зазначив, що 02.07.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року. В Прикінцевих та перехідних положеннях даного Закону зазначено, що з дня опублікування цього Закону працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Зазначає, що звільнення відбувалося за двома підставами. Перша умовна категорія це особи, штатні посади яких скорочені і які виявили бажання (подали відповідний письмовий рапорт) звільнитися у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, такі були звільненні за п.63 «к» (для рядового і молодшого навчального складу) та п. 64 «з» (для середнього, старшого начальницького складу) Положення. Друга умовна категорія це особи, штатні посади яких скорочені, проте вони не подали рапорту про звільнення з ОВС у зв'язку з переходом до Національної поліції. Такі були звільненні 06.11.2015 року за п. 63 «з» (для рядового і молодшого начальницького складу) та п.64 «г» (для середнього, старшого начальницького складу) Положення. Позивач відноситься до таких осіб, які не подали рапорту про звільнення у зв'язку з переходом до Національної поліції. Цей факт підтверджується довідкою ГУМВС від 18.01.2016 року № 81/32/2-2016. Вважає, що при звільненні позивача дотримано вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача 1 в судове засідання не прибув, заяв про розгляд справи без участі представника на адресу суду не надходило.

Відповідач 2 - Головне управління Національної поліції України у Львівській області подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що звільнення позивача відбулось на підставі п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Зазначив, що 02.07.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року. В Прикінцевих та перехідних положеннях даного Закону зазначено, що з дня опублікування цього Закону працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Вважає, що виявлення наміру позивача щодо продовження служби в Національній поліції України, викладене в поясненнях від 25.11.2015 року, не слід брати до уваги, оскільки таке волевиявлення відбулось не у відповідності до вимог ст. 9 Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Представник відповідача 2 у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях та поясненнях, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник відповідача 3 в судове засідання не прибув, заперечень та заяв про розгляд справи без участі представника на адресу суду не надходило.

За таких обставин, суд на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України, ухвалив розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

Суд заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача 2, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на службу в органи внутрішніх справ прийнятий 30.10.1996 року. Станом на 06.11.2015 року перебував на посаді старшого вихователя приймальника-розподільника для дітей Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області від 06.11.2015 року № 809 о/с, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з 6 листопада 2015 року у запас за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1, старшого вихователя приймальника-розподільника для дітей Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Правовідносини сторін регулюються Законом України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 та «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991 р.

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже законодавець імперативно визначив спосіб і час попередження відповідних працівників.

Відповідно до пункту 10 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 885 від 28.10.2015 року чинної на день звільнення) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, вищезазначені норми Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, начальник органу зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється, та з'ясувати наявність наміру особи проходити службу в національній поліції.

Позивач у позовній заяві стверджує, що про існування спірного наказу дізнався з листа Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, який отримав 21.11.2015 року. Крім того, в судовому засіданні ствердив, що розписку про отримання трудової книжки та витягу з наказу про звільнення написав 24-25 листопада 2015 року. Однак, в матеріалах справи міститься розписка позивача від 06.11.2015 року про отримання ним трудової книжки та витягу з наказу (а. с. 76).

Допитана в судовому засіданні в якості свідка інспектор з кадрового забезпечення ОСОБА_4 пояснила, що не може пригадати, коли позивачем написано розписку про одержання трудової книжки та витягу з наказу про звільнення, однак вважає, що це відбулось 06.11.2015 року.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 пояснив, що на момент звільнення позивача з роботи був його співробітником. Зазначив, що наказ про звільнення разом з позивачем забирав 24.11.2015 року, розписку про одержання писав кожен окремо.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що працював разом з позивачем, про звільнення стало відомо 06.11.2015 року, після 06.11.2015 року свідок і позивач виходили на роботу, 25.11.2015 року написали заяви про продовження служби в національній поліції.

В судовому засіданні судом оглянуто пояснення позивача від 25.11.2015 року (копія долучена до матеріалів справи, а. с. 59), у якому вказано «Бажаю продовжити службу в національній поліції».

Тобто, позивач виявив згоду на проходження служби в поліції, проте, вказане волевиявлення не було розглянуто у встановленому порядку. З огляду на наведене, суд не бере до уваги довідку ГУМВС від 18.01.2016 року № 81/32/2-2016.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з витягу зі спірного наказу, відповідач 1, при прийнятті спірного наказу про звільнення позивача, не тільки жодним чином не обґрунтував відсутність можливості подальшого його використання на службі, але й не перевірив взагалі можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції, а саме до Головного управління Національної поліції у Львівській області, із урахуванням наступного.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування (перше опублікування 06.08.2015 року), таким чином пункт 9 набрав чинності з 07.08.2015 року.

Як зазначено судом, відповідно до пункту 10 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Проте, в порушення вимог пунктів 9 та 10 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», до прийняття спірного наказу (06.11.2015 року) про звільнення позивача за пунктом 64 «г» (через скорочення штату) позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції та не з'ясовано наміру позивача проходити службу в поліції, не одержано відмови позивача від проходження служби в національній поліції.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На переконання суду, відповідачем 1 не доведено правомірність оскаржуваного наказу начальника ГУ МВС України у Львівській області в частині звільнення позивача відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 6 листопада 2015 року у запас за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач 1, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності свого рішення.

Також суд враховує, що під час розгляду справи відповідач 1 не обґрунтував неможливість подальшого використання позивача на службі, не врахував наявність наміру позивача проходити службу в поліції та не перевірив можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу № 809 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1, старшого вихователя приймальника-розподільника для дітей Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, з органів внутрішніх справ України в запас через скорочення штатів. З цих же підстав суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій посадових осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області по виданню наказу від 06.11.2015 року № 809 о/с в частині звільнення позивача за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ слід відмовити, оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача з органів внутрішніх справ України.

При цьому, суд враховує, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», постановлено ліквідувати ГУ МВС України у Львівській області та утворити Головне управління Національної поліції у Львівській області.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України у постановах від 28.10.2014 року та 04.11.2014 року встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Оскільки діяльність відповідача 1 не припинена на дату вирішення спору, наявні підстави для поновлення позивача на посаді в органі, з якого його було незаконно звільнено, а саме на посаді старшого вихователя приймальника-розподільника для дітей Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 06 листопада 2015 року.

Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов'язання Головне управління Національної поліції у Львівській області поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України та зобов'язання начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають, оскільки судом встановлено, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ наказом Головного управління МВС України у Львівській області, відтак, підстави для задоволення вказаних позовних вимог до Головного управління Національної поліції у Львівській області у суду відсутні. З огляду на наведене, у задоволенні адміністративного позову у цій частині слід відмовити.

Оскільки судом встановлено протиправність оскаржуваного наказу про звільнення позивача з органів внутрішніх справ, суд вважає за необхідне для належного захисту порушених прав позивача розглянути питання про стягнення з Приймальника-розподільника для дітей Головного управління МВС України у Львівській області на користь позивача середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу, при цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника. У відповідності до ч. 3 п. 2 даного Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до оскаржуваного наказу, позивача було звільнено із органів внутрішніх справ з 06.11.2015 року.

В матеріалах справи міститься довідка № 32 від 15.01.2016 року про доходи позивача за вересень-жовтень 2015 року, відповідно до якої грошове забезпечення складає 3988,19 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає - 92,74 грн.

Період вимушеного прогулу позивача з 07.11.2015 року по 31.05.2016 (день винесення судом рішення про поновлення позивача на посаді) складає 139 днів.

Загальний розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача складає 12890,86 грн., а саме: 139 (днів) х 92,74 грн. (розмір середньоденної заробітної плати).

Всього до стягнення підлягає заробітної плата за час вимушеного прогулу в розмірі 12890,86 грн., яку слід стягнути з Приймальника-розподільника для дітей Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Водночас, згідно з п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача та стягнення грошового забезпечення за один місяць в сумі 1994,09 грн. підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн. суд враховує наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених ч. 2 цієї статті.

Питання практики застосування положень законодавства щодо відшкодування моральної шкоди висвітлено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з п. 4 якої позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З врахуванням того, що позивач не надав суду жодних доказів завдання моральної шкоди, зокрема, спричинення моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, додаткових зусиль спрямованих на організацію свого життя, суд не вважає покликання позивача про завдання йому під час звільнення моральної шкоди обґрунтованим та дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

Крім цього, не підлягає до задоволення позовна вимога щодо визнання недійсним раніше внесеного запису про день звільнення та зобов'язання управління кадрового забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області привести запис про звільнення у трудовій книжці у відповідність до норм чинного законодавства України з наступних підстав.

Пунктами 2-4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» передбачено, що при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше. Трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Отже, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, трудова книжка видається та оформляється відповідно вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110, відповідно до пункту 2.10 якої у разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за N таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)» і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним, звільнений ...» і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Правила ст. 94 КАС України не застосовуються, оскільки судовий збір не сплачувався.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 809 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України в запас за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ через скорочення штатів.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого вихователя приймальника-розподільника для дітей Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 06 листопада 2015 року.

Стягнути з Приймальника-розподільника для дітей Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (вул. Т. Шевченка, 38, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 24521078) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 81110, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 12890 (дванадцять тисяч вісімсот дев'яносто) грн. 86 коп. без урахування сум обов'язкових до сплати податків та внесків.

В частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць в сумі 1994 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто чотири) грн. 09 коп. постанова суду виконується негайно.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 06.06.2016 року.

Суддя Клименко О.М.