Ухвала

від 31.05.2016 по справі 5017/2615/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

"31" травня 2016 р.Справа № 5017/2615/2012

За заявою кредитора: Товариства з обмеженою відповідальністю „Директ Фінанс", м.Київ (код ЄДРПОУ 34495527)

до боржника: Закритого акціонерного товариства „ХХІ Століття" (65038, м. Одеса, пров. Вузький, 14, код ЄДРПОУ 01353516);

про визнання банкрутом

Суддя Найфлейш В.Д.

Представники сторін:

Від УПФУ в Київському районі м. Одеси: Басюк О.М. - довіреність №39/01 від 04.01.2016 року;

Від ТОВ „Директ Інвестмент", ТОВ „Директ Фінанси" в режимі відеоконференції: Євсєєв М.В. - довіреність;

Від ОСОБА_4, ТОВ „ВВП-10", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7- ОСОБА_8 - довіреність.

Ліквідатор: арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. - посвідчення

Суть спору: про визнання банкрутом

Ухвалою суду від 10.09.2012р. порушено провадження у справі №5017/2615/2012 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Директ Фінанс" про визнання банкрутом Закритого акціонерного товариства „ХХІ Століття", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено заборону боржнику, МБТІ та РОН, іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню майна боржника, де б воно не знаходилось та в якому б вигляді не було, здійснювати дії по реорганізації боржника, внесення майна та інших активів як внеску у підприємства, організації, що засновуються (т.1 а.с.1).

Ухвалою попереднього засідання суду від 26.04.2013р. затверджено реєстр вимог кредиторів Закритого акціонерного товариства „ХХІ Століття" в наступних розмірах вимог до боржника з вказівкою черговості їх задоволення: вимоги першої черги: Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Дока України Т.О.В." - 1 073грн. (судовий збір); Товариство з обмеженою відповідальністю „Директ Інвестмент" - 1 073грн. (судовий збір); Товариство з обмеженою відповідальністю „Директ Фінанс" - 5 510грн. (судовий збір); вимоги другої черги: УПФУ у Київському районі м.Одеси - 30 570,07грн.; вимоги третьої черги: ДПІ у Малиновському районі м.Одеси Одеської області ДПС - 185593,56грн.; ДПІ у Київському районі м.Одеси Одеської області ДПС - 1005197,55грн.; ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС - 94 660,20грн.; вимоги четвертої черги: Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Дока України Т.О.В." - 457 879,99грн.; Товариство з обмеженою відповідальністю „Директ Інвестмент" - 258 123,59грн.; Товариство з обмеженою відповідальністю „Директ Фінанс" - 2642493,16грн.; вимоги шостої черги: УПФУ у Київському районі м.Одеси - 47 527,78грн.;

ДПІ у Малиновському районі м.Одеси Одеської області ДПС - 29 740,11грн.; ДПІ у Київському районі м.Одеси Одеської області ДПС - 298 131,05грн.; ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС - 23 376,38грн.

Постановою суду від 06.11.2013 р. визнано ЗАТ „ХХІ Століття" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Лісєєва Кирила Юрійовича. За положеннями абз. 3 ч.1 1 Розділу Х (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону №4212-VI від 22.12.2011р. правові наслідки введення ліквідаційної процедури щодо Закритого акціонерного товариства „ХХІ Століття" було визначено Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону №4212-VI від 22.12.2011р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.06.2015р. призначено ліквідатором Закритого акціонерного товариства „ХХІ Століття" у справі №5017/2615/2012 арбітражного керуючого Дарієнка Віктора Дмитровича.

11.12.2015 року ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. звернувся до суду з заявою про витребування майна з незаконного володіння та визнання недійсним свідоцтва про право власності, згідно якої заявник просить визнати недійсним свідоцтво № 37213755 про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВП-10" на цілісний майновий комплекс загальною площею 1961,1 кв.м. адресою АДРЕСА_7, видане реєстраційною службою Одеського міського управляння юстиції Одеської області від 06.05.2015 року; скасувати запис № 9588086 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ТОВ „ВВП-10" на цілісний майновий комплекс загальною площею 1961,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 625748051101; визнати за Закритим акціонерним товариством „ХХІ Століття" право власності на цілісний майновий комплекс загальною площею 1961,1 кв.м. адресою АДРЕСА_7; витребувати із незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю „ВВП-10" цілісний майновий комплекс загальною площею 1961,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_7 та зобов'язати ТОВ „ВВП-10" передати вказаний цілісний майновий комплекс Закритому акціонерному товариству „ХХІ Століття".

Ухвалою суду від 16.12.2015 р. вказана заява ліквідатора прийнята до розгляду в судовому засіданні.

В обґрунтування своїх вимог ліквідатор банкрута посилається на належність спірного майна Закритому акціонерному товариству „ХХІ Століття", яке є правонаступником ЗАТ „Пересувна механізована колона № 6", на підставі договору купівлі-продажу державного майна від 30.11.1993р., акту приймання-передачі проданого майна від 29.03.1994р.

Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 25.02.2015 р. по справі № 521/14694/14-ц встановлено укладення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за адресою АДРЕСА_8, відповідно до умов якого ОСОБА_11 сплатила 250 000 000 крб. і набула право власності на вказане майно; позов ОСОБА_7 до ЗАТ „ХХI" про визнання угоди дійсною та визнання права власності задоволено, визнано за ОСОБА_7 право власності на цілісний майновий комплекс „Одеська Пересувна Механізована Колона № 6 асоціації „Агропромстрой", який розташований за адресою: АДРЕСА_5 з усіма будівлями та спорудами, який знаходиться на земельній ділянці, площею 1,5 га.

В подальшому ОСОБА_7 передала зазначений цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВП-10" відповідно до акту приймання-передачі майна як внесок у Статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВП-10" від 29.04.2015 р., та згідно змін до Статуту ТОВ „ВВП-10" від 30.04.2015 р.

07.05.2015 р. Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції в Одеській області було видано свідоцтво № 37213755 про право власності ТОВ „ВВП-10" на цілісний майновий комплекс загальною площею 1961,1 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_5.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26.11.2015 р. апеляційну скаргу першого заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, як особи, яка вважає, що прийнятим рішенням порушені її права, задоволено; заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 25.02.2015 р. скасовано; в задоволені позову ОСОБА_7 до ЗАТ „ХХI століття" про визнання угоди дійсною та визнання права власності відмовлено, стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави судовий збір у розмірі 1 827 грн.

За таких обставин, ліквідатор вважає, що спірний майновий комплекс знаходиться у ТОВ „ВВП-10" безпідставно і підлягає поверненню банкруту ЗАТ „ХХI століття" з одночасним скасуванням свідоцтва № 37213755 від 07.05.2015 р., відповідного запису № 9588086 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та визнанням права власності банкрута на майно, оскільки це право оспорюється іншими особами.

Ухвалою суду від 19.02.2016 р. залучено до участі у справі про банкрутство Закритого акціонерного товариства „ХХІ Століття" Товариство з обмеженою відповідальністю „ВВП-10" (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 39550299) , ОСОБА_4 (АДРЕСА_1), ОСОБА_5 (АДРЕСА_2) та ОСОБА_7 (АДРЕСА_3), у ухвалою суду від 22.03.2016 р. залучено ОСОБА_6 (АДРЕСА_14). Вказані особи належним чином повідомлені про час і місце проведення судових засідань, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень під розписку.

21.03.2016 р. до суду надійшов відзив ТОВ „ВВП-10" на заяву ліквідатора, згідно якого ТОВ „ВВП-10" вимоги ліквідатора не визнає у повному обсязі, посилаючись на те, що правовідносини між ОСОБА_7 і орендним підприємством „ПМК № 6", правонаступником якого в подальшому стало ЗАТ „ХХI століття", не підпадають під майнові дії боржника, тобто такі, що були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, на адресу ТОВ „ВВП-10" боржником ЗАТ „ХХІ століття" не було вчинено жодної майнової дії, у зв'язку з чим заява ліквідатора, за переконанням ТОВ „ВВП-10", не підлягає розгляду в межах справи про банкрутство згідно ст. 20 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Інформаційного листа ВГСУ від 28.03.2013 р. „Про Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Також ТОВ „ВВП-10" звертає увагу, що згідно постанови Пленуму ВСУ „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9 та постанови ВСУ від 17.10.2011р. по справі № 3-103гс11 не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Щодо вимоги ліквідатора про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності, ТОВ „ВВП-10" вважає, що вказана вимога не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю рішення суду про скасування відповідного рішення державного реєстратора, а спори, що виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства згідно п. 8 постанови Пленуму ВАСУ від 20.05.2013 р. № 8 „Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", ст.ст. 2, 9, 30 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Також в матеріалах справи міститься відзив ОСОБА_5 на заяву ліквідатора банкрута, згідно якого ОСОБА_5 просить відхилити заяву ліквідатора про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування запису в Державному реєстрі речових прав, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння з аналогічних вищевказаних підстав.

Розглянув питання щодо порядку розгляду заяви про витребування майна, господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом , який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Відповідно до положень статті 4 - 1 ГПК господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII .

Також за частиною 1 статті 2 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Зазначена норма Закону надає підстави господарському суду застосовувати при розгляді справ про банкрутством правила позовного провадження, регламентовані Господарським процесуальним кодексом України.

Згідно з пунктами 2, 7 частини першої статті 12 ГПК господарським судам підвідомчі справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України .

Частиною дев'ятою статті 16 ГПК (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу , розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону № 2343-XII , відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 15 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд.

Системний аналіз положень Закону № 2343-XII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону № 2343-XII ); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону № 2343-XII ); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону № 2343-XII ); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону № 2343-XII ); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону № 2343-XII ).

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону № 2343-XII , який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Також згідно з правовою позицією Вищого господарського суду України від 30.11.2011 р. по справі № 5005/5307/2011 спір безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство підлягає розгляду в межах справи про банкрутство, а не у позовному провадженні.

Господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі, в тому числі про: визнання недійсними правочинів, вчинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника , оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника, як це передбачено ч. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. № 10.

При цьому, господарський суд зважає на скорочений дванадцятимісячний строк ліквідаційної процедури згідно ст. 37 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на відміну від його попередньої редакції, яка діяла до 19.01.2013 року, та сплив цього строку з дня прийняття господарським судом постанови про визнання ЗАТ „ХХІ століття" банкрутом від 06.11.2013 р., у зв'язку з чим з метою ефективності формування ліквідаційної маси банкрута для погашення вимог кредиторів і розгляду справи про банкрутство в розумні строки, господарський суд вважає доцільним вирішення безпосередньо пов'язаного зі справою про банкрутство спору про визнання за боржником права власності та витребування майна в ліквідаційну масу в межах справи про банкрутство, і пред'явлення ліквідатором вимог за правилами позовного провадження не може бути перешкодою доступу до правосуддя в межах справи про банкрутство, з огляду також на те, що підсудність та підвідомчість їх розгляду господарським судом Одеської області зокрема за суб'єктним складом відповідає правилами ст.ст. 1, 12, 16 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно посилання представника ТОВ „ВВП-10" на положення статті 20 Закону № 2343-XII як на єдину норму закону , що може бути підставою для визнання недійсними правочинів (договорів) і спростування майнових дій боржника у межах провадження справи про банкрутство, слід зазначити наступне. З огляду на сферу регулювання Закону № 2343-XII загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Згідно з частиною другою статті 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України . Відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. Таким чином і з огляду на положення статей 4 , 104 , 110-112 ЦК , Закон № 2343-XII є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон , також норм ЦК , зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК . Отже, ЦК імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому, визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Вказана правова позиція щодо порядку розгляду заяв в межах справи про банкрутство викладена в Постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 р. у справі № 908/4804/14.

Відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Зважаючи на викладене, з метою приведення судової практики у відповідність із рішеннями Верховного Суду України, а також враховуючи перебування в провадженні суду справи про банкрутство ЗАТ „ХХI століття", господарський суд дійшов висновку відносно необхідності розгляду заяви ліквідатора банкрута про визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння до ліквідаційної маси банкрута за загальними нормами цивільного законодавства в межах провадження у справі про банкрутство ЗАТ „ХХI століття", як такої, що подана ліквідатором на виконання повноважень передбачених ст. 41 Закону щодо вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення до ліквідаційної маси майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

12.04.2016 р. до суду надійшло клопотання ОСОБА_5 про зупинення провадження у справі згідно ст. 79 ГПК України у зв'язку з неможливістю розгляду справи про банкрутство до розгляду Одеським апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги ОСОБА_5 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2016 р. по справі № 815/6686/15. В обґрунтування вказаного клопотання ОСОБА_5 посилається на те, що ухвалою суду 12.01.2016 р. йому було відмовлено в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови господарського суду Одеської області від 06.11.2003 р. про визнання боржника банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури у зв'язку з оформленням ТОВ „Берег-інтертрейд" права власності на новостворене ЗАТ „ХХІ століття" нерухоме майно. Так, в процесі розгляду адміністративної справи було встановлено, що ТОВ „Берег-інтертрейд" не оформлювало право власності на будинок, одночасно із чим окремою ухвалою суду від 21.03.2016 р. встановлено, що приміщення у відповідному будинку, на які мало право ЗАТ „ХХІ століття" як замовник і забудовник, відчужувались ТОВ „Берег-інтертрейд" на незаконних підставах. Отже від вирішення зазначеної адміністративної справи, на його думку, залежать майнові права ЗАТ „ХХІ століття" на збудовані житлові і нежитлові приміщення, та як слідство - відновлення платоспроможності боржника.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.01.2016 р., яка сторонами не оскаржена і набрала законної сили, дійсно було відмовлено ОСОБА_5 у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови господарського суду Одеської області від 06.11.2003 р. про визнання боржника банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури з встановленням, що власником 9-ти поверхового з мансардою 2-х секційного житлового будинку з 2-х рівневим підземним паркінгом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 (будівельна адреса: АДРЕСА_6) є ТОВ „Берег - Інтертрейд". Факт невиконання рішення господарського суду Одеської області від 15.09.2010 у справі № 4/90-10-2601 не припиняє права власності ТОВ „Берег - Інтертрейд" та не є підставою для виникнення у ЗАТ „ХХІ Століття" будь - яких майнових прав на збудований об'єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 (будівельна адреса: АДРЕСА_6). Отже, твердження Заявника про наявність у ЗАТ „ХХІ Століття" на дату прийняття господарським судом рішення про визнання його банкрутом майнових прав на збудований об'єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 (будівельна адреса: АДРЕСА_6), що виключало його неплатоспроможність, є хибним, оскільки право власності на цей об'єкт було визнано за ТОВ „Берег - Інтертрейд", внаслідок чого воно не входило до активів ЗАТ „ХХІ Століття".

Враховуючи, що згідно постанови Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2016 р. по справі № 815/6686/15 предметом спору у вказаній адміністративній справі є визнання нечинним і скасування рішення про державну реєстрацію речових прав від 07.05.2012 р. на квартири та нежитлові приміщення будинку АДРЕСА_6 господарський суду дійшов висновку, що результат розгляду цієї адміністративної справи не впливає на результат розгляду заяви ліквідатора про право власності та витребування цілісного майнового комплексу загальною площею 1961,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_7 у зв'язку з різними предметами спорів, що не унеможливлює розгляд даної заяви до вирішення адміністративної справи.

Крім того, господарський суд на теперішній час не розглядає питання щодо перегляду постанови суду про визнання банкрутом ЗАТ „ХХІ століття" від 06.11.2003 р. за нововиявленими обставинами, а також питання щодо ліквідації юридичної особи, тому зазначені в клопотанні обставини відносно можливої наявності майнових активів у боржника не впливають на хід справи про банкрутство і не унеможливлюють її розгляд.

За таких обставин, підстави зупинення провадження у справі про банкрутство згідно ст. 79 ГПК України не вбачаються, у зв'язку з чим клопотання від 12.04.2016 р. відхиляється.

Згідно п. 10 Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012, № 6 "Про судове рішення" результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК)

Розглянув матеріали справи, вислухав представників сторін та учасників процесу, суд встановив.

В матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за адресою АДРЕСА_12 розташованого на земельній ділянці площею 1,5 га від 01.04.1994 р., укладеного між ОСОБА_11 - з одної сторони, та організацією орендарів Одеського малого підприємства пересувна механізована колона № 6 асоціації „Агропромстрой" - з іншої сторони. На підставі розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 25.09.2006 р., адреса комплексу змінена на „АДРЕСА_5".

Вказаний майновий комплекс належав організації орендарів Одеського малого підприємства пересувна механізована колона № 6 асоціації „Агропромстрой" на праві власності на підставі свідоцтва № 42 від 29.03.1994 р., виданого регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області.

Так, згідно пояснень регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (Т.9,а.с.53), які надійшли до суду 23.09.2014 р. (вих. № 10-11-04389) вбачається, що приватизацію орендного малого підприємства „Пересувна механізована колона № 6 асоціації „Агропромбуд" було здійснено регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області у 1993 році шляхом укладення договору купівлі-продажу 30.11.1993 р. з організацією орендарів Одеського малого підприємства пересувна механізована колона № 6 асоціації „Агропромбуд". У відповідності до акту оцінки ЦМК підприємства, затвердженого розпорядженням начальника регіонального відділення № 65-р від 17.11.1993 р. вартість майна, яке підлягало приватизації, складала 203 781 000 крб. Згідно матеріалів розрахунку відносно вартості будівель та споруд станом на 01.09.1993 р. на балансі підприємства на момент приватизації знаходилося таке нерухоме майно: будівля контори (АДРЕСА_15, рік вводу в експлуатацію - 1896; складські приміщення з боксами (АДРЕСА_8, рік вводу в експлуатацію 1948); виробничі майстерські склади (АДРЕСА_8, рік вводу в експлуатацію - 1960); виробничі приміщення (інститут Таїрова, рік вводу в експлуатацію - 1960). Крім того, у матеріалах приватизаційної справи підприємства є копія рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 25.04.1947 р. № 529 „Про відвід будівельно - монтажному управлінню Консервбуд земельної ділянки площею 1,2 га для будівництва деревообробного комбінату. А згідно листа правління корпорації „Украгропромбуд" від 06.07.1994 р. (Т.11, а.с. 23) на підставі архівних документів підтверджено, що АТ „Валерікомпані" є правонаступником майна і земельної ділянки колишньої ПМК-6 тресту Консервбуд, утвореної в 1946 р.

При цьому Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області надало суду належним чином завірені копії документів приватизаційної справи (Т.9, а.с.55- 75), а саме наказ регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 17.11.1993 р. про укладення договору купівлі-продажу з організацією орендарів Одеського малого підприємства пересувна механізована колона № 6 асоціації „Агропромбуд", договір купівлі-продажу 30.11.1993 р. № 32, акт передачі проданого майна від 29.03.1994р., акт оцінки ЦМК підприємства, затвердженого розпорядженням начальника регіонального відділення № 65-р від 17.11.1993р., інвентаризаційний опис основних засобів від 05.09.1993 р., відомість розрахунку поновленої вартості будівель та споруд станом на 01.09.1993 р. Актом передачі проданого майна встановлено оплату покупцем в сумі 203871000 карбованців, з них власними коштами в сумі 70521000 карбованців з акумульованого приватизаційного рахунку на розрахунковий рахунок продавця згідно платіжного доручення № 2 від 2.03.94 р.; та майновими сертифікатами в сумі 133350000 карбованців на забалансовий рахунок продавця згідно платіжного доручення № 1 від 2.03.94р. Також в матеріалах справи міститься висновок по відводу земельної ділянки Орендному малому підприємству пересувна механізована колона № 6 асоціації „Агропромстрой" № 45/60 від 17.02.1994 р., а також міститься Свідоцтво № 42 від 29.03.1994 р. про право власності організації орендарів Одеського малого підприємства пересувна механізована колона № 6 асоціації „Агропромбуд" на цілісний майновий комплекс.

На підставі вказаних документів, судом встановлено, що спірний цілісний майновий комплекс за адресою АДРЕСА_9 в результаті приватизації у встановленому законодавством порядку придбаний організацією орендарів Одеського малого підприємства пересувна механізована колона № 6 асоціації „Агропромбуд" (правонаступником якого у зв'язку з перереєстрацією у ЗАТ „Валерікомпані" та у ЗАТ „Пересувна механізована колона № 6" на теперішній час є банкрут ЗАТ „ХХІ століття" згідно статуту останнього) і станом на 29.03.1994 р. належав останньому на праві власності. Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Зазначений висновок суду у встановленому законодавством порядку не спростовано сторонами та учасниками процесу.

Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 25.02.2015 р. по справі № 521/14694/14-ц встановлено укладення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за адресою АДРЕСА_8, відповідно до умов якого ОСОБА_11 сплатила 250 000 000 крб. і набула право власності на вказане майно; позов ОСОБА_7 до ЗАТ „ХХI" про визнання угоди дійсною та визнання права власності задоволено, визнано за ОСОБА_7 право власності на цілісний майновий комплекс „Одеська Пересувана Механізована Колона № 6 асоціації „Агропромстрой", який розташований за адресою: АДРЕСА_5 з усіма будівлями та спорудами, який знаходиться на земельній ділянці, площею 1,5 га.

В подальшому ОСОБА_7 передала зазначений цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВП-10" відповідно до акту приймання-передачі майна як внесок у Статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВП-10" від 29.04.2015 р., змін до Статуту ТОВ „ВВП-10" від 30.04.2015 р., який належить останньому на момент розгляду справи відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 17.05.2016 р.

Проте, рішенням апеляційного суду Одеської області від 26.11.2015 р. заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 25.02.2015 р. скасовано.

Вказаним рішенням апеляційний суд встановив, що в матеріалах справи відсутній оригінал договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 01.04.1994 року, а також оригінал квитанції про сплату позивачем до каси ЗАТ „Пересувна механізована колона №6" 250 000 000 карбованців вартості цілісного майнового комплексу.

Ухвалою суду від 17.05.2016 р. в судовому засіданні було витребувано у ОСОБА_5, і у ОСОБА_7 оригінали договору купівлі-продажу від 01.04.1994 р. для огляду у засіданні суду та належним чином засвідчену копію для залучення до матеріалів справи, оригінали квитанції №161 від 04.04.1994р. про сплату 250 000 000 карбованців; банківську виписку щодо перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок за продаж майна згідно договору купівлі-продажу від 01.04.1994 р. Однак вказані договір та квитанції зазначеними учасниками процесу не були надані на вимогу суду, при цьому представник звернувся до суду з клопотанням про витребування цих доказів у Одеської міської прокуратури № 3 з матеріалів кримінального провадження та оголошення перерви в судовому засіданні.

Вказане клопотання в судовому засіданні відхиляється оскільки: по-перше, відсутні докази вилучення зазначених документів Одеською міською прокуратурою № 3; по-друге, ОСОБА_5 в запиті старшому прокурору прокуратури Приморського району м. Одеси Реуту Ю.В. від 28.12.2015 р. зазначено про відсутність вказаних документів зокрема і оригіналу протоколу № 10 позачергових зборів акціонерів ЗАТ „ХХІ століття" від 01.10.2013р. у матеріалах кримінального провадження з проханням повідомити їх місцезнаходження; по-третє процесуальним законодавством не передбачено витребування матеріалів кримінального провадження при вирішенні господарського спору; по-четверте, відсутній термін розгляду справи в передбачені розумні строки для подальшого відкладення або оголошення перерви.

Також апеляційним судом Одеської області встановлено, що зборами акціонерів ЗАТ „Пересувна механізована колона №6" не вирішувалось питання про відчуження спірного цілісного майнового комплексу.

При цьому, ОСОБА_7 ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів, що саме вона користувалася зазначеним майновим комплексом.

Заслуговують на увагу доводи ЗАТ „ХХІ століття", що останнє до моменту порушення провадження у справі про банкрутство, надавало до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ТУ ДФС в Одеській області звіти про сплату земельного податку та наявність у власності банкрута цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою АДРЕСА_5 з усіма будівлями та спорудами, на земельній ділянці площею 0,7385 га. І саме із цих звітів вбачається, що є борги по сплаті земельного податку 241177,22 грн.

Дійсно, в матеріалах справи про банкрутство містяться документи стосовно користування ЗАТ „ХХІ століття" зазначеною земельною ділянкою з наявністю у власності банкрута цілісного майнового комплексу, а саме: акт ДПІ у Київському районі м. Одеси про результати позапланової виїзної перевірки ЗАТ „ХХІ століття" від 19.04.2012 р. (Т.2, а.с. 86), згідно якого встановлено надання ЗАТ „ХХІ століття" до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси податкових розрахунків, а саме за звітний період станом на 31.12.2010 р., заборгованість становила 139381,17 грн., за період січень - грудень 2011 рр. заборгованість становила 61 616,52 грн. Щодо надання правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками, розташованими за фактичними адресами: АДРЕСА_10 (земельна ділянка загальною площею 0,6986 га) згідно рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 559 від 10.05.1950 р. ЗАТ „ХХІ століття" володіє на правах приватної власності земельною ділянкою загальною площею 0,6986 га (6986 кв.м.) за адресою АДРЕСА_10; акт приймання-передачі земельної ділянки № б/н від 29.03.1994 р.; цільове призначення земельної ділянки: „складські приміщення (для збереження та ремонту автотранспорту підприємства)"; грошова оцінка земельної ділянки під складські приміщення складає 8 грн. 82 коп. за 1 кв.м. Окрім того, в матеріалах справи містяться додані ДПІ у Малиновському районі м. Одеси до заяви про приєднання кредиторських вимог у справі про банкрутство документи щодо земельної ділянки (Т.3, а.с. 94 - 110), а саме податкові декларації з плати за землю, земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності за 2011, 2012 рр., податкові розрахунки земельного податку за 2009, 2010 р.р. з відомостями про наявність документів на землю за місцезнаходженням земельною ділянки за адресою АДРЕСА_11 з цільовим призначенням під складські приміщення, які підписані головним бухгалтером та керівником ЗАТ „ХХІ століття" ОСОБА_5 На підставі вказаних документів Одеським окружним адміністративним судом по справі № 1570/435/2012 прийнято постанову від 09.04.2012 р. про стягнення з ЗАТ „ХХІ століття" суми податкового боргу по земельному податку 134246,46 грн. в дохід держави, яка набрала законної сили 16.10.2012 р. згідно листа суду № 9543/13 (Т.5, а.с. 72) і увійшла в основу ухвали господарського суду Одеської області від 03.04.2013 р. про визнання ДПІ у Малиновському районі м. Одеси кредитором ЗАТ „ХХІ століття" з грошовими вимогами до боржника на суму 215 333,67 грн. При цьому слід зазначити, що вже в процесі розгляду справи про банкрутство спостерігається збільшення податковою інспекцію заборгованості по земельному податку, зокрема згідно заяви від 18.12.2013 р. (Т.7 а.с. 175) на суму 5 134,71 грн., та заяви від 20.01.2014 р. (Т. 8, а.с. 1) на суму 25 843,55 грн., які задоволені ухвалою суду від 19.03.2014 р. та визнані грошові вимоги на суму 25 843,55 грн. заборгованості за період вересень-грудень 2012 р. та січень 2013 р.

Викладене свідчить про фактичне користування банкрутом зазначеною земельною ділянкою у вказані періоди та на момент розгляду справи про банкрутство, а також відсутність факту відчуження земельної ділянки на користь інших осіб разом з цілісним майновим комплексом.

Разом з цим, зважаючи на повноваження господарського суду згідно ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України за власною ініціативою розглядати питання про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, а також враховуючи відсутність в матеріалах цивільної справи та не подання сторонами на вимоги ухвали господарського суду від 17.05.2016 р. оригіналу договору від 01.04.1994 р., оригіналу квитанції №161 від 04.04.1994р. слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту. Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Таким чином зважаючи на відсутність договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за адресою АДРЕСА_12 розташованого на земельній ділянці площею 1,5 га від 01.04.1994 р., укладеного між ОСОБА_11 - з одної сторони, та організацією орендарів Одеського малого підприємства пересувна механізована колона № 6 асоціації „Агропромстрой" - з іншої сторони, а також відсутність ознак його виконання сторонами, як-то фактична передача майна, здійснення за нього оплати, фактичне користування тощо, господарський суд дійшов висновку, що вказаний договір не є укладеним.

Водночас рішенням апеляційного суду Одеської області від 26.11.2015 р. в задоволені позову ОСОБА_7 до ЗАТ „ХХI століття" про визнання угоди дійсною та визнання права власності відмовлено, а отже з урахуванням здійснених судом висновків під час вирішення цієї справи право власності на цілісний майновий комплекс залишається за ЗАТ „ХХI століття".

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи невизнання права власності ЗАТ „ХХI століття" на цілісний майновий комплекс за адресою АДРЕСА_13 з боку ТОВ „ВВП-10", про що свідчить Інформаційна довідка від 17.05.2016 р., з боку ОСОБА_7, про що свідчать відповідні заперечення в судових засіданнях, господарський суд дійшов висновку, що вимоги ліквідатора ЗАТ „ХХI століття" про визнання права власності на спірний цілісний майновий комплекс обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Викладені у відзиві ТОВ „ВВП-10" обставини відносно передання ОСОБА_6 у власність ОСОБА_4 своєї частки як дарунку у статутному капіталі ТОВ „ВВП-10" згідно договору дарування від 07.05.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, не приймаються до уваги, оскільки в даному випадку судом не вирішується корпоративний спір між учасниками товариства, а тому вказані обставини не впливають на здійснені судом висновки щодо права власності саме юридичної особи на зазначений цілісний майновий комплекс. В даному випадку не має значення склад учасників юридичної особи при вирішенні питання щодо витребування у неї майна.

Щодо вимог ліквідатора банкрута про витребування майна слід звернути увагу на наступне.

Згідно п. 2.15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, за позовами відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Наведена правова позиція також викладена у Постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 р. № 3-103гс11, згідно якої у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно. В даному випадку останнім у такому ланцюгу є правочин щодо відчуження ОСОБА_7 спірного цілісного майнового комплексу шляхом внесення у статутний капітал ТОВ „ВВП-10" відповідно до акту приймання-передачі майна від 29.04.2015 р. та змін до Статуту ТОВ „ВВП-10" від 30.04.2015 р. Проте цей правочин не визнається недійсним у зв'язку із застосуванням правил щодо витребування майна згідно ст. 388 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Враховуючи, що, як встановлено судом, спірний цілісний майновий комплекс набутий ОСОБА_7 безвідплатно у зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів, а також вибув з володіння власника - банкрута ТОВ „ХХІ століття" (який є правонаступником ЗАТ „Пересувна механізована колона № 6") не з його волі іншим шляхом - за судовим рішенням від 25.02.2015 р., яке в подальшому скасовано 26.11.2015 р., спірний цілісний майновий комплекс підлягає витребуванню від ТОВ „ВВП-10" на користь банкрута ТОВ „ХХІ століття", у зв'язку з чим відповідні вимоги ліквідатора банкрута задовольняються.

За таких обставин, свідоцтво № 37213755 від 07.05.2015 р. видане Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції в Одеській області про право власності ТОВ „ВВП-10" на цілісний майновий комплекс загальною площею 1961,1 кв.м., що розташований за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_7 не може залишатись чинним у зв'язку з витребуванням у нього цього майна і визнається недійсним, а вимога у відповідній частині - задовольняється. При цьому, суд враховує правову позицію висловлену у листі Верховного Суду України "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" від 01.04.2014 р. про те, що питання про недійсність (незаконність) свідоцтв про право власності на майно, актів про право власності на землю, інших документів, виданих суб'єктами владних повноважень може вирішуватися із застосуванням способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК, п. "ґ" ч. 3 ст. 152 ЗК, якщо це призводить до порушення, оспорення або невизнання цивільного права чи інтересу. Слід зазначити, що така позиція підтверджена й судовою практикою, зокрема, постановою Верховного Суду України від 03.06.2015 у справі № 927/19/13-г, якою підтверджено правильність застування норм права судами попередніх інстанцій під час прийняття рішення про задоволення позову про визнання недійсним рішення, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору купівлі-продажу, і перегляду цього судового рішення.

Відповідно до частини першої, пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вимога про визнання свідоцтва про право власності на майно недійсним за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання його незаконним, а тому підлягає розгляду господарським судом.

Отже, з огляду на встановлене судом порушення права власності ЗАТ „ХХІ століття" на спірний цілісний майновий комплекс, ліквідатором обрано правильний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання вказаного свідоцтва недійсним.

Щодо вимоги ліквідатора банкрута про скасування запису № 9588086 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ТОВ „ВВП-10" на цілісний майновий комплекс загальною площею 1961,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 625748051101, суд погоджується з правовою позицією ТОВ „ВВП-10", ОСОБА_5 з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб'єкта права, відомостей про об'єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав. У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду. Подання та отримання документів за заявою про внесення змін до записів Державного реєстру прав здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав. Згідно ч. 1 ст. 37 Закону рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Відповідно до п. 8 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013, № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи, що спір в частині скасування запису № 9588086 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ТОВ „ВВП-10" на цілісний майновий комплекс загальною площею 1961,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_7 не підлягає вирішенню в господарських судах України, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині на підставі ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Вжиті ухвалою суду від 17.05.2016 р. заходи забезпечення заяви шляхом заборони ліквідатору ЗАТ "ХХІ століття" арбітражному керуючому Дарієнко В.Д., Товариству з обмеженою відповідальністю „ВВП-10" та іншим особам вживати заходи щодо відчуження (купівля-продаж, дарування, міна, передача в заставу та інше) та зміни користувача комплексу загальною площею загальною площею 1961,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_16. підлягають скасуванню на підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України та ст. 38 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно якої з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника, накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

Керуючись ст.ст. 10, 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 1,4-1,12,16,38,80,86, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 16, 388, 392 Цивільного кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

1. Заяву ліквідатора банкрута від 11.12.2015 р. задовольнити частково.

2. Визнати недійсним свідоцтво № 37213755 від 07.05.2015 р. видане Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції в Одеській області про право власності ТОВ „ВВП-10" на цілісний майновий комплекс загальною площею 1961,1 кв.м., що розташований за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_7.

3. Визнати за Закритим акціонерним товариством „ХХІ Століття" (65038, м. Одеса, пров. Вузький, 14, код ЄДРПОУ 01353516) право власності на цілісний майновий комплекс загальною площею 1961,1 кв.м., що розташований за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_7.

4. Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВП-10" (65045, м. Одеса, вул. Новосельського, 102, кв. 10, код 39550299) цілісний майновий комплекс загальною площею 1961,1 кв.м., що розташований за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_7, зобов'язати передати його власнику Закритому акціонерному товариству „ХХІ Століття" (65038, м. Одеса, пров. Вузький, 14, код ЄДРПОУ 01353516).

5. Припинити провадження у справі в частині заяви ліквідатора банкрута від 11.12.2015 р. про скасування запису № 9588086 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ТОВ „ВВП-10" на цілісний майновий комплекс загальною площею 1961,1 кв.м. адресою АДРЕСА_7.

6. Скасувати заходи забезпечення заяви, вжиті ухвалою суду від 17.05.2016 р., шляхом заборони ліквідатору ЗАТ "ХХІ століття" арбітражному керуючому Дарієнко В.Д., Товариству з обмеженою відповідальністю „ВВП-10" та іншим особам вживати заходи щодо відчуження (купівля-продаж, дарування, міна, передача в заставу та інше) та зміни користувача комплексу загальною площею загальною площею 1961,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_16.

Ухвала суду може бути оскаржена в порядку ст.ст. 91, 93 ГПК України.

Копію ухвали направити: кредиторам, боржнику, ТОВ „ВВП-10" (АДРЕСА_1), ОСОБА_4 (АДРЕСА_1), ОСОБА_5 (АДРЕСА_2), ОСОБА_7 (АДРЕСА_3), ОСОБА_6 (АДРЕСА_14)

Повний текст ухвали складено і підписано 06.06.2016 р. згідно ст. 85 ГПК України.

Суддя В.Д. Найфлейш