Рішення

від 06.06.2016 по справі 924/265/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" червня 2016 р.Справа № 924/265/16

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „АгропромтехнікаВ» , м. Хмельницький

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю аграрної фірми „НефедівськеВ» , с. Нефедівці, Кам'янець-Подільський район

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю „Віейбі ЛізингВ» , м. Київ

про стянення заборгованості в розмірі 250000,00 грн., 120750,00 грн. - інфляційних втрат, 86493,15 грн. - 28 % річних

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю №34 від27.10.2015р.

від відповідача: ОСОБА_2 - директор

від третьої особи: не з'явився

У судовому засіданні, відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 250000,00 грн. - основного боргу, 120750,00 грн. - інфляційних втрат, 86493,15 грн. - 28% річних.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання безпроцентної позики від 12.11.2014р., стверджуючи про неповернення коштів, які були надані в позику. Нарахування 28% річних обумовлено наявністю відповідної умови договору щодо її застосування, а стягнення інфляційних втрат заявлено з посиланням на ст. 625 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечує. Посилаючись на платіжне доручення №326 від 13.11.2014р., стверджує, що достроково виконав умови договору позики, повернувши кошти позивачу в розмірі 250000,00 грн.

У свою чергу, позивач заперечує факт отримання коштів за договором позики від 12.11.2014р., вважаючи, що вказані кошти було отримано згідно договору №412-СГТ від 12.09.2013р., про що вказано у призначенні платежу в платіжному дорученні.

Відповідач не погоджується із даною позицією, відзначаючи, що у платіжному дорученні зазначено саме про повернення коштів, а вказаний в платіжному дорученні договір зазначено помилково. До того ж, посилаючись на додаткову угоду від 30.10.2014р., вказує, що з 30.10.2014р. сторонами припинено зобов'язання за договором купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р. і будь-яких вимог щодо сплати коштів за вказаним договором після укладення додаткової угоди позивач не надсилав. Також відзначає, що 31.10.2014р. договір купівлі-продажу трактора, який являвся предметом договору від 12.09.2013р. було укладено між позивачем та ТОВ „Віейбі ЛізингВ» .

Позивач заперечує факт укладення додаткової угоди від 30.10.2014р., посилаючись на те, що зі сторони позивача вона була підписана неуповноваженою особою - фінансовим директором ОСОБА_3 Однак, примірник додаткової угоди із підписом ОСОБА_3 позивачем не надано. В той же час, позивач заявляє про підробку додаткової угоди, примірник якої наданий відповідачем, з підписом зі сторони позивача генеральним директором ОСОБА_4

Відповідач, твердження позивача про те, що ним сформовано підроблений документ - додаткову угоду вважає абсурдними, вказуючи, що представник позивача в судовому засіданні не заперечував, а навпаки підтвердив той факт, що між сторонами було укладено додаткову угоду від 30.10.2014р.

Позивач, посилаючись на вимоги щодо заповнення розрахункових документів, які встановлено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, вважає, що посилання відповідача на наявність помилки в цільовому призначенні платежу не є допустимим доказом на підтвердження виконання зобов'язань за договором позики від 12.11.2014р. Вказане твердження відповідач вважає надуманним та таким, що не грунтується на вимогах закону, оскільки Інструкція регулює розрахунково-касове обслуговування клієнтів банку і не стосується договірних відносин між сторонами.

Третя особа надала письмові пояснення, згідно яких повідомила, що дійсно між нею та позивачем було укладено договір купівлі-продажу №461-СГТ від 31.10.2014р. трактору з метою його передачі у фінансовий лізинг відповідачу. Відмічає, що даний договір є повністю виконаним, позивачем одержано кошти за трактор, а трактор передано у лізинг відповідачу. Стосовно договору купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р. та додаткової угоди від 30.10.2014р. робить висновок, що позивач та відповідач, частково виконавши договір (передача трактору та часткова оплата за нього коштів) уклали правоприпиняючий правочин, в якому фактично встановили наслідки розірвання господарського договору, врегулювавши юридичну долю зобов'язань за договором купівлі-продажу №412-СГТ, що виникли та існували до 30.10.2014р. Крім того, як вважає третя особа, з договору купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р. та договору купівлі-продажу №461-СГТ від 31.10.2014р. не вбачається, що в них мова йде про одне і те саме майно.

Присутній у судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача наполягав на відмові у позові.

Третя особа у судове засідання не з'явилася.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, суд встановив:

12.11.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „АгропромтехнікаВ» в особі генерального директора ОСОБА_4 (позикодавець) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю аграрна фірма „НефедівськеВ» в особі директора ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір про надання безпроцентної позики, згідно умов якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти на безпроцентній основі, а останній зобов'язується повернути позику в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1).

Згідно п. 2.1 вказаного вище договору, розмір позики складає 250000,00 грн.

Факт одержання позичальником від позикодавця позики в розмірі, зазначеному в п. 2.1 цього договору, підтверджується відповідним видатковим документом (п. 1.3 договору).

Згідно п.п. 2.2, 3.2 договору, позичальник зобов'язаний повернути визначений в п. 2.1 договору розмір позики позикодавцю до 26 грудня 2014 року. Позика підлягає поверненню шляхом внесення позичальником відповідних сум грошових коштів на рахунок позикодавця.

Строк повернення позики може бути скорочений в односторонньому порядку за бажанням позичальника. Позичальник має право достроково повернути позику повністю або частково. У цьому випадку повернення здійснюється шляхом внесення позичальником відповідних сум грошових коштів на рахунок позикодавця (п. 3.4 договору).

Пунктом 4.3 договору встановлено, що за прострочення повернення позики позичальник сплачує позикодавцю, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 28 відсотків річних з простроченої суми.

Договір позики від 12.11.2014р. підписано сторонами та проставлено печатки сторін.

Серед інших реквізитів, у договорі позики від 12.11.2014р., розрахунковим рахунком позикодавця зазначено рахунок №26000000251469 в ПАТ „УкрсоцбанкВ» , а розрахунковим рахунком позичальника - рахунок №26000197245, в ПАТ „ОСОБА_5 АвальВ» , м. Київ.

Окрім зазначеного вище рахунку в ПАТ „УкрсоцбанкВ» у м. Хмельницькому, у позикодавця, згідно листа №296 від 21.03.2016р., підписаного фінансовим директором ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» ОСОБА_3, відкрито наступні рахунки в банківських установах: в філії ПАТ „Державний експортно-імпортний банк УкраїниВ» у м. Хмельницькому №26009017024976; в філії ПАТ АБ „УкргазбанкВ» у м. Хмельницькому №26000188116.

Наявне в матеріалах справи платіжне доручення №6689 від 13.11.2014р. свідчить про те, що позивач перерахував зі свого рахунку №26000000251469, відкритого у ПАТ „УкрсоцбанкВ» , на рахунок відповідача №26000197245, відкритий у АТ „ОСОБА_5 АвальВ» у м. Києві, кошти в сумі 250000,00 грн. в якості позики згідно договору від 12.11.2014р.

Наявні в матеріалах справи платіжне доручення №326 від 13.11.2014р. та банківська виписка по рахунку відповідача свідчать про те, що відповідач зі свого рахунку №26000197245, відкритого у ПАТ „ОСОБА_5 АвальВ» у м. Києві, перерахував на рахунок позивача №26000000251469, відкритого у ПАТ „УкрсоцбанкВ» , кошти в сумі 250000,00 грн. У платіжному дорученні призначенням платежу вказано „повернення коштів згідно договору №412 від 12.09.2013р.В» .

На запит фінансового директора ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» від банківських установ надійшли наступні відповіді:

- філія ПАТ „Державний експортно-імпортний банк УкраїниВ» у м. Хмельницькому надала довідку №070-06/187 від 21.03.2016р. про те, що на рахунок ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» №26009017024976 від СГ ТОВ „АФ НефедівськеВ» за період з 18.06.2015р. по 21.03.2016р. кошти не надходили;

- відділення ПАТ АБ „УкргазбанкВ» у м. Хмельницькому у листі від 21.03.2016р. повідомило, що кошти від СГ ТОВ „АФ НефедівськеВ» на рахунок №26000188116 надходили один раз з призначенням платежу „опл за запчаст зг рах 30220 від 01.12.14В» ;

- ПАТ „УкрсоцбанкВ» у листі №10.208-186/67-5893 від 21.03.2016р. повідомило, що надходження коштів на рахунок №26000000251469 за період з 12.11.2014р. по 18.03.2016р. від СГ ТОВ „АФ НефедівськеВ» з призначенням платежу „згідно договору безпроцентної позики б/н від 12.11.2014р.В» відсутні.

Заступник головного бухгалтера ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» ОСОБА_6 у листі №300 від 21.03.2016р., повідомила, що за договором про надання безпроцентної позики від 12.11.2014р. від сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю аграрної фірми „НефедівськеВ» грошові кошти на розрахункові рахунки або в касу підприємства в якості повернення позики не надходили.

Згідно розрахунків позивача, у відповідача наявний борг з повернення коштів за договором позики від 12.11.2014р. в розмірі 250000,00 грн. Крім основного боргу, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 120750,00 грн. - інфляційних втрат (за грудень 2014 року - лютий 2016 року) та 86493,15 грн. - 28% річних (з 27.12.2014р. по 21.03.2016р.).

Матеріали справи також містять договір, укладений між позивачем в особі генерального директора ОСОБА_4 та відповідачем в особі директора ОСОБА_2, а саме договір купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р., за умовами якого позивач, як продавець, зобов'язався передати у власність відповідача, як покупця, сільськогосподарську та/або тракторну техніку, а відповідач зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість.

У додатку №1 від 12.09.2013р. до договору купівлі-продажу сторонами погоджено про продаж трактору колісного New Holland T8.390 на зпарених колесах (новий) та встановлено порядок його оплати частинами, де останній платіж мав бути здійснений до 20.09.2014р.

Договір купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р. підписано сторонами та проставлено печатки сторін.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення та банківські виписки по рахунку відповідача, які свідчать про те, що відповідач перераховував позивачу кошти в якості оплати за трактор, а саме: №162 від 16.09.2013р. на суму 21836,00 грн., №163 від 17.09.2013р. на суму 190000,00 грн., №191 від 18.10.2013р. на суму 84000,00 грн., №205 від 04.11.2013р. на суму 22000,00 грн., №228 від 29.11.2013р. на суму 29000,00 грн., від 27.12.2013р. на суму 10000,00 грн., №23 від 25.02.2014р. на суму 10000,00 грн., №54 від 18.04.2014р. на суму 10000,00 грн., №73 від 14.05.2014р. на суму 10000,00 грн., №211 від 27.06.2014р. на суму 10000,00 грн., №220 від 21.07.2014р. на суму 10000,00 грн., №243 від 28.08.2014р. на суму 50000,00 грн., №268 від 03.09.2014р. на суму 45000,00 грн., №272 від 12.09.2014р. на суму 30000,00 грн., №291 від 29.09.2014р. на суму 30000,00 грн., №295 від 06.10.2014р. на суму 30000,00 грн.

В матеріалах справи міститься додаткова угода до договору купівлі-продажу від 30.10.2014р., укладена між позивачем в особі генерального директора ОСОБА_4 та відповідачем в особі директора ОСОБА_2, в якій закріплено обов'язок відповідача щодо повернення позивачу товару, специфікація якого визначена у додатку №1 до основного договору від 12.09.2013р. (п. 1).

У пунктах 2, 3, 4 додаткової угоди сторони також погодили, що сплачені покупцем платежі по основному договору не повертаються останньому, а залишаються у продавця в якості компенсації понесених матеріальних збитків. Сторони підтверджують, що на момент укладення цієї угоди між ними немає неврегульованих спорів з приводу виконання основного зобов'язання, а також будь-яких невиконаних зобов'язань. У зв'язку із укладенням додаткової угоди, кожна із сторін засвідчує факт відсутності претензій до іншої сторони по основному договору.

Згідно п. 6 додаткової угоди, вона набирає чинності з моменту її підписання і становить невід'ємну частину договору купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р.

Генеральний директор ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» у повідомленні від 18.04.2016р. зазначив, що 12.09.2013р. від імені продавця ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» договір купівлі-продажу №412-СГТ та додаток №1 до договору був підписаний фінансовим директором ОСОБА_3, на підписання яких їй видано довіреність від 12.09.2013р.

У повідомленні, а також представником позивача у письмових поясненнях та у судовому засіданні зауважено, що додаткову угоду до договору купівлі-продажу від 30.10.2014р. від продавця ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» теж підписала фінансовий директор ОСОБА_3 Однак, на підписання вказаної додаткової угоди в ОСОБА_3 жодних повноважень не було і відповідна довіреність не видавалась. До повідомлення додано службову записку фінансового директора ОСОБА_3 та довіреність від 12.09.2013р.

У матеріалах справи наявні оборотно-сальдова відомість по рахунку 361 за липень-листопад 2014 року; оборотно-сальдова відомість по рахунку 3771 з 01.07.2014р. по 20.04.2016р.; розрахунки коригування кількісних і вартісних показників за договором купівлі-продажу №412 СГТ; квитанція №2 про відправку звіту до Держстату України від 25.02.2015р. із балансом станом на 31.12.2014р. та розшифровкою поточної дебіторської заборгованості станом на 31.12.2014р.; довідка №1825 від 10.11.2014р.; договір застави майнових прав від 22.07.2014р.; розрахунок позивача заборгованості по договору №412-СГТ.

31.10.2014р. позивач уклав з товариством з обмеженою відповідальністю „Віейбі ЛізингВ» договір №461-СГТ купівлі-продажу, згідно п. 1.1 якого, ТОВ „Віейбі ЛізингВ» , як покупець, приймає у власність та сплачує позивачу, як продавцю, загальну вартість товару, найменування, модель, рік випуску, ціна за одиницю, кількість та загальна вартість якого вказана у Специфікації (додатку №1 до договору).

У Специфікації (додаток №1 до договору від 31.10.2014р.) сторонами погоджено про продаж трактора колісного New Holland T8.390, заводський №ZCRC07813, двигун №Н00027221.

Вказаний трактор позивачем було передано ТОВ „Віейбі ЛізингВ» по акту прийому-передачі товару від 19.11.2014р.

Згідно п. 1.2. договору купівлі-продажу від 31.10.2014р., ТОВ „Віейбі ЛізингВ» купує товар з метою його подальшої передачі у фінансовий лізинг СТОВ аграрна фірма „НефедівськеВ» .

31.10.2014р. ТОВ „Віейбі ЛізингВ» , як лізингодавець, укладає з відповідачем, як лізингоодержувачем, договір фінансового лізингу №141031-1/ФЛ-10, предметом якого, згідно Специфікації (додатку до договору фінансового лізингу) є трактор колісний New Holland T8.390, заводський №ZCRC07813, двигун №Н00027221.

Вказаний трактор ТОВ „Віейбі ЛізингВ» надано відповідачу у лізинг по акту прийому-передачі від 26.11.2014р.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги наступне:

У відповідності до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Наявні в матеріалах справи документи свідчать, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору позики і кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, зокрема, позивач зобов'язався надати відповідачу грошові кошти, а відповідач зобов'язався повернути таку саму суму грошових коштів у строк, встановлений договором.

Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується факт перерахунку позивачем відповідачу грошових коштів на підставі договору позики. У свою чергу, також підтверджується повернення відповідачем позивачу коштів в тому самому розмірі, що надав позивач, у порядку, встановленому у договорі позики, та ще й достроково.

Судом не приймаються до уваги твердження позивача про невиконання відповідачем свого обов'язку стосовно повернення коштів, наданих у позику, з огляду на наступне.

Наявні в матеріалах справи документи свідчать, що між позивачем та відповідачем, окрім правовідносин позики, існували ще інші правовідносини - за договором купівлі-продажу, де позивач зобов'язався передати у власність трактор, а відповідач сплатити за нього.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З вказаних приписів чинного законодавства випливає, що за договором купівлі-продажу одна сторона передає товар, а інша - платить за нього. Тобто, обов'язком покупця є обов'язок сплатити кошти за переданий товар, а обов'язок повернення коштів можливий в тому випадку, коли кошти є предметом договору (в даному випадку це договір позики), або у випадку невиконання однією стороною зобов'язання, за яке інша сторона вже сплатила кошти.

Як вбачається з платіжного доручення №326 від 13.11.2014р. в призначенні платежу вказано саме про повернення коштів позивачу, а не про їх сплату, тобто відповідач виконував обов'язок з повернення коштів. До того ж, саме в тому розмірі, який надав позивач.

З приводу позиції позивача про отримання ним коштів за договором купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р., у зв'язку з посиланням в платіжному дорученні саме на цей договір, відмічається наступне.

Як вже вказувалось раніше, між позивачем та відповідачем існували правовідносини на підставі укладеного договору купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р., який був підставою виникнення у них взаємних прав та обов'язків. Серед обов'язків позивача було передання трактора у власність, а серед обов'язків відповідача - сплата за нього коштів.

Як досліджено судом, позивач передав відповідачу трактор, а відповідач частково сплатив кошти за нього. Тобто сторони, частково виконали договір купівлі-продажу від 12.09.2013р. Однак, уклавши додаткову угоду від 30.10.2014р., відповідач повернув позивачу трактор, а кошти, сплачені ним, позивач залишив собі в якості компенсації збитків.

З аналізу умов додаткової угоди випливає те, що сторони достроково за згодою припинили дію договору купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р.

Доводи позивача про те, що додаткова угода зі сторони позивача підписана неуповноваженою особою - ОСОБА_3, а також посилання на підробку додаткової угоди, примірник якої наданий відповідачем, з підписом зі сторони позивача ОСОБА_4, судом до уваги не приймаються, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що додаткова угода, підписана ОСОБА_4, так само, як і додаткова угода, на яку посилається позивач, з підписом ОСОБА_3, у встановленому законом порядку визнана недійсною. Надані у справу лист від 18.04.2016р., службова записка та довіреність являються односторонніми документами позивача та не є належними доказами, у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, які б свідчили про недійсність правочину. Також, позивач не був позбавлений права звернутися до правоохоронних органів для проведення перевірки щодо можливої підробки підпису на спірній додатковій угоді.

Крім того, звертається увага на те, що у листі від 18.04.2016р., підписаному генеральним директором ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» , наявна суперечна інформація. Так, позивач не оспорює факту укладення договору купівлі-продажу від 12.09.2013р., який зі сторони позивача підписано генеральним директором ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» ОСОБА_4 Водночас, у листі від 18.04.2016р. повідомляється, що зі сторони позивача договір підписано ОСОБА_3

З приписів ст. 631 Цивільного кодексу України випливає, що строк, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є час чинності договору. Таким чином, строк чинності договору обумовлює й строк чинності зобов'язання, що виникло з цього договору.

Згідно ч. 1 ст. 604 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

При припиненні зобов'язання останнє перестає існувати і його учасників більше не повязують ті права та обов'язки, які раніше з нього випливали. Це означає, зокрема, що кредитор більше не має права пред'являти до боржника будь-які вимоги, які випливають із цього зобов'язання.

Як вже вказано вище, сторони уклавши додаткову угоду, яка, станом на день прийняття рішення, є чинною, достроково припинили дію договору купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р. Таким чином, зобов'язання сторін за договором купівлі-продажу №412-СГТ припинилися 30.10.2014р. Відповідно, позивач більше не має права пред'являти до відповідача будь-які вимоги, які випливають із цього зобов'язання. Крім того, у самій додатковій угоді (п.п. 3, 4) сторони погодили про відсутність неврегульованих спорів з приводу виконання основного зобов'язання, а також будь-яких невиконаних зобов'язань та засвідчили факт відсутності претензій до іншої сторони по основному договору.

Оскільки зобов'язання сторін за договором купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р. припинилися до моменту перерахування коштів згідно платіжного доручення №326 від 13.11.2014р., доводи позивача про отримання ним коштів за договором №412-СГТ від 12.09.2013р. є необгрунтованими, а посилання на наявність заборгованості за договором купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р. після його припинення є безпідставними. Посилання позивача на вимоги Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті не спростовує факту повернення відповідачем отриманих від позивача коштів.

Додатковим підтвердженням повернення відповідачем позивачу коштів за договором позики є їх повернення в той самий день та в тому ж самому розмірі, що були йому надані.

У свою чергу, суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що трактор, який являвся предметом договору купівлі-продажу від 12.09.2013р., був переданий третій особі за договором купівлі-продажу від 31.10.2014р., враховуючи те, що зі змісту обох договорів не вбачається, що мова йде про один і той самий трактор, оскільки у договорі від 12.09.2013р. відсутні всі необхідні ідентифікуючі ознаки, які б могли достеменно підтвердити купівлю-продаж одного й того ж трактору, зокрема, відсутній заводський номер трактора, номер двигуна трактора.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковим.

Таким чином, позивачем, в порушення вимог ст. 33, 34 ГПК України, не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення його прав та/або охоронюваних законом інтересів, а відтак необгрунтовано та не підтверджено наявність обставин, які є правовими підставами для стягнення заявлених коштів.

З огляду на викладене вище, у позові належить відмовити.

Згідно ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові товариства з обмеженою відповідальністю „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „АгропромтехнікаВ» , м. Хмельницький до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю аграрної фірми „НефедівськеВ» , с. Нефедівці, Кам'янець-Подільський район, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю „Віейбі ЛізингВ» , м. Київ, про стянення заборгованості в розмірі 250000,00 грн., 120750,00 грн. - інфляційних втрат, 86493,15 грн. - 28 % річних, відмовити.

Повне рішення складено 07 червня 2016 року.

Суддя В.В. Димбовський

Віддруковано 5 примірників:

1 - до справи,

2 - позивачу,

3 - відповідачу,

4, 5 - третій особі (м. Київ, Шевченківський район, вул. Ярославів Вал, 13/2, літера Б; м. Київ, вул. Лінійна, 17).