Постанова

від 31.10.2016 по справі 924/265/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року Справа № 924/265/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача - представник не з"явився

відповідача -представник не з"явився.

третьої особи- представник не з"явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Хмельницької області від 06.06.16 р. у справі № 924/265/16

за позовом (заявою) Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" м. Хмельницький

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю аграрна фірма "Нефедівське"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Віейбі ЛізингВ» , м. Київпро стягнення заборгованості в розмірі 250 000,00 грн., 120 750,00 грн. - інфляційних втрат, 86493,15 грн. - 28 % річних

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „АгропромтехнікаВ» (надалі - Позивач) звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю аграрна фірма „НефедівськеВ» (надалі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Віейбі лізинг», про стягнення 250 000 грн. основного боргу, 120 750 грн. - інфляційних втрат, 86 493,15 грн. - 28% річних.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 06.06.2016 у справі №924/265/16 у задоволенні позову відмовлено (а.с.164-167)

Вищевказане рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи стверджується факт оплати відповідачем коштів по спірному договору, а позивачем не доведено обставин, на які він посилається у позовній заяві.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Хмельницької області від 06.06.2016 у справі №924/265/16, позивач подав апеляційну скаргу (а.с.179-180), в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області у даній справі скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач звертає увагу на те, що суд першої інстанції не надав належну оцінку поданим позивачем доказам. Так, позивачем до справи додано підтверджуючі наявність боргу документи, в тому числі і платіжне доручення №326 від 13.11.2014, згідно якого відповідач сплатив кошти по іншому договору №412-СГТ, який діяв між цими ж сторонами. Апелянт вказує, що суд першої інстанції в порушення вимог Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою правління Національного банку України №22 від 21.01.2004, визнав належним доказом вказане платіжне доручення при тому, що відповідач посилається на помилку у даному платіжному дорученні.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 у справі №924/265/16 апеляційну скаргу на підставі ч.2 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України повернуто апелянту у зв'язку з тим, що останній не надав доказів направлення третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, товариству з обмеженою відповідальністю «Віейбі лізинг» (а.с.176-177).

Апелянтом виконано вищевказану ухвалу суду та повторно направлено апеляційну скаргу аналогічного змісту до Рівненського апеляційного господарського суду із клопотанням про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження (а.с.197, а.с.204-206).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.07.2016 колегією суддів у складі: головуюча суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В. позивачу поновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.08.2016 року на 10.40 год.

15.08.2016 до Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку із неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника (а.с. 211). Крім того, від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (а.с.212-213), в якому останній зазначає, що погоджується із рішенням суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Зокрема, відповідач у відзиві вказує, що ним кошти по договору позики сплачені повністю у розмірі 250 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №326 від 13.11.2014р. Разом з тим, у платіжному дорученні допущено помилку у призначенні платежу, а саме вказано «повернення коштів згідно договору №412-СГТ», проте як указаний договір припинив свою дію.

Зазначив, що обставини припинення договору №412-СГТ підтверджуються додатковою угодою від 30.10.2014, якою визначено відсутність неврегульованих спорів та відсутність претензій по основному договору. Посилається на відсутність вимог позивача по сплаті будь-яких боргів по договору купівлі-продажу, відтак перераховані кошти в сумі 250000 грн. є поверненням коштів по договору позики.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду ОСОБА_1 від 16.08.16р. у справі № 924/265/16 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Мельника О.В. та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів. Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. (а.с.215-216).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 розгляд апеляційної скарги призначено колегією суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. (а.с. 217).

В судове засідання 17.08.2016 з"явився апелянт, який підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.08.2016 задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги призначено на 22.09.2016 на 11.30 год. (а.с.220-221), витребувано додаткові докази щодо реєстрації сільськогосподаської техніки.

В судове засідання 22.09.2016 з"явився представник позивача та представник відповідача. Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній. Представник відповідача заперечив доводи апеялційної скарги, вважає їх необгрунтованим з підстав, наведених у відзиві. Разом з тим, на адресу суду не надійшли документи, що витребовувались ухвалою суду від 17.09.2016.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 розгляд справи відкладено на 12.10.2016 р. (а.с.230-231), ухвалою від 12.10.16р. відкладено 25.10.16р. 25.10.16р. оголошено перерву до 31.10.16р.

Представники Позивача та Відповідача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 31.10.2016, хоча про час та місце його проведення був повідомлені належним чином.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника Позивача, представника Відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив Відповідача на апеляційну скаргу, письмові пояснення, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов до висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області від 06 червня 2016 року слід скасувати, а апеляційну скаргу Позивача задоволити. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

З матеріалів справи вбачається, що 12.11.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „АгропромтехнікаВ» в особі генерального директора ОСОБА_2 (позикодавець) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю аграрна фірма „НефедівськеВ» в особі директора ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір про надання безпроцентної позики, згідно умов якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти на безпроцентній основі, а останній зобов'язується повернути позику в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1).

Згідно п. 2.1 вказаного вище договору, розмір позики складає 250000,00 грн.

Факт одержання позичальником від позикодавця позики в розмірі, зазначеному в п. 2.1 цього договору, підтверджується відповідним видатковим документом (п. 1.3 договору).

Згідно п.п. 2.2, 3.2 договору, позичальник зобов'язаний повернути визначений в п. 2.1 договору розмір позики позикодавцю до 26 грудня 2014 року. Позика підлягає поверненню шляхом внесення позичальником відповідних сум грошових коштів на рахунок позикодавця.

Строк повернення позики може бути скорочений в односторонньому порядку за бажанням позичальника. Позичальник має право достроково повернути позику повністю або частково. У цьому випадку повернення здійснюється шляхом внесення позичальником відповідних сум грошових коштів на рахунок позикодавця (п. 3.4 договору).

Пунктом 4.3 договору встановлено, що за прострочення повернення позики позичальник сплачує позикодавцю, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 28 відсотків річних з простроченої суми.

Договір позики від 12.11.2014р. підписано сторонами та проставлено печатки сторін.

Серед інших реквізитів, у договорі позики від 12.11.2014р., розрахунковим рахунком позикодавця зазначено рахунок №26000000251469 в ПАТ „УкрсоцбанкВ» , а розрахунковим рахунком позичальника - рахунок №26000197245, в ПАТ „ОСОБА_4 АвальВ» , м. Київ.

Окрім зазначеного вище рахунку в ПАТ „УкрсоцбанкВ» у м. Хмельницькому, у позикодавця, згідно листа №296 від 21.03.2016р., підписаного фінансовим директором ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» ОСОБА_5, відкрито наступні рахунки в банківських установах: в філії ПАТ „Державний експортно-імпортний банк УкраїниВ» у м. Хмельницькому №26009017024976; в філії ПАТ АБ „УкргазбанкВ» у м. Хмельницькому №26000188116.

Наявне в матеріалах справи платіжне доручення №6689 від 13.11.2014р. свідчить про те, що позивач перерахував зі свого рахунку №26000000251469, відкритого у ПАТ „УкрсоцбанкВ» , на рахунок відповідача №26000197245, відкритий у АТ „ОСОБА_4 АвальВ» у м. Києві, кошти в сумі 250000,00 грн. в якості позики згідно договору від 12.11.2014р.

Наявні в матеріалах справи платіжне доручення №326 від 13.11.2014р. та банківська виписка по рахунку відповідача свідчать про те, що відповідач зі свого рахунку №26000197245, відкритого у ПАТ „ОСОБА_4 АвальВ» у м. Києві, перерахував на рахунок позивача №26000000251469, відкритого у ПАТ „УкрсоцбанкВ» , кошти в сумі 250000,00 грн. У платіжному дорученні призначенням платежу вказано „повернення коштів згідно договору №412 від 12.09.2013р.В» .

На запит фінансового директора ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» від банківських установ надійшли наступні відповіді:

- філія ПАТ „Державний експортно-імпортний банк УкраїниВ» у м. Хмельницькому надала довідку №070-06/187 від 21.03.2016р. про те, що на рахунок ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» №26009017024976 від СГ ТОВ „АФ НефедівськеВ» за період з 18.06.2015р. по 21.03.2016р. кошти не надходили;

- відділення ПАТ АБ „УкргазбанкВ» у м. Хмельницькому у листі від 21.03.2016р. повідомило, що кошти від СГ ТОВ „АФ НефедівськеВ» на рахунок №26000188116 надходили один раз з призначенням платежу „опл за запчаст зг рах 30220 від 01.12.14В» ;

- ПАТ „УкрсоцбанкВ» у листі №10.208-186/67-5893 від 21.03.2016р. повідомило, що надходження коштів на рахунок №26000000251469 за період з 12.11.2014р. по 18.03.2016р. від СГ ТОВ „АФ НефедівськеВ» з призначенням платежу „згідно договору безпроцентної позики б/н від 12.11.2014р.В» відсутні.

Заступник головного бухгалтера ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» ОСОБА_6 у листі №300 від 21.03.2016р., повідомила, що за договором про надання безпроцентної позики від 12.11.2014р. від сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю аграрної фірми „НефедівськеВ» грошові кошти на розрахункові рахунки або в касу підприємства в якості повернення позики не надходили.

Згідно розрахунків позивача, у відповідача наявний борг з повернення коштів за договором позики від 12.11.2014р. в розмірі 250000,00 грн. Крім основного боргу, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 120750,00 грн. - інфляційних втрат (за грудень 2014 року - лютий 2016 року) та 86493,15 грн. - 28% річних (з 27.12.2014р. по 21.03.2016р.).

Несплата вищевказаних коштів стала підставою для звернення позивача до суду із позовною заявою про стягнення боргу, інфляційних втрат та 28% річних.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, визнав доведеним факт перерахунку позивачем відповідачу грошових коштів саме на підставі договору позики.

Зокрема, вищевказаний висновок суду сформований на оцінці платіжного доручення №326 від 13.11.2014 р. як неналежного доказу у справі.

Проте, колегія суддів не погоджується із вищевказаним висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних осіб та банків, в тому числі і вимоги щодо заповнення розрахункових документів, платіжних доручень регламентуються Інструкцією про безготівкові в Україні в національній валюті , яка затверджена постановою правління Національного банку України №22 від 21.01.2004 року (надалі - інструкція).

Відповідно до п.2.1 інструкції, розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до даної Інструкції. Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно вимог додатку 8 до цієї Інструкції та відповідно до її глав. При цьому, згідно п.2.3 Інструкції, відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ подала його до обслуговуючого банку.

Зокрема, згідно п.3.1 Інструкції, платіжне доручення, одним із реквізитів якого є графа «призначення платежу», оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 Інструкції.

В силу п.3.8 Інструкції, реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. При цьому, платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «призначення платежу».

Отже, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу, у даному випадку платіжне доручення №326 від 13.11.2014р. з призначенням платежу „повернення коштів згідно договору №412 від 12.09.2013р.В» .

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до п. 2.29 Інструкції, платник має право відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами банку. Платник може змінити реквізит «призначення платежу».

Вказана норма чинного законодавства врегульовує порядок зміни призначення платежу, а відтак і відповідні правові наслідки у формі зміни документів, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу та їх зарахування останнім.

Відповідач не був позбавлений права у випадку допущення помилки в зазначенні призначення платежу змінити його цільове призначення чи відкликати у встановленому законодавством порядку.

Твердження відповідача про те, що це є помилково перераховані кошти є безпідставним і судом до уваги не приймаються, оскільки відповідно до п. 6 Указу Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» від 16.03.1995 № 227/95, підприємства незалежно від форм власності мають повертати у пятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують, що він повідомив позивача про те, що кошти в сумі 250000 грн. перераховані йому помилково, і він вжив всіх заходів щодо їх повернення в установлений чинним законодавством термін.

Судом першої інстанції вищеперелічені норми законодавства не були взяті до уваги, внаслідок чого платіжному дорученню №412-СГТ від 12.09.2013р. не надана належна правова оцінка як доказу у справі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що між позивачем та відповідачем на час сплати коштів по вказаному платіжному дорученню діяли правовідносини по договору купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р.

Зокрема, як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем також існували правовідносини по договору купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р., за умовами якого позивач, як продавець, зобов'язався передати у власність відповідача, як покупця, сільськогосподарську та/або тракторну техніку, а відповідач зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість.

У додатку №1 від 12.09.2013р. до договору купівлі-продажу сторонами погоджено умову про продаж трактору колісного New Holland T8.390 на зпарених колесах (новий) та встановлено порядок його оплати частинами, де останній платіж мав бути здійснений до 20.09.2014р.

Договір купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р. підписано сторонами та проставлено печатки сторін.

Позивач на виконання вказаного договору передав 17.09.2013р. в фактичне володіння та користування відповідача трактор колісний згідно акту приймання-передачі №412, що наявний в матеріалах справи.

В матеріалах справи містяться платіжні доручення та банківські виписки по рахунку відповідача, які свідчать про те, що відповідач перераховував позивачу кошти в якості оплати за трактор, а саме: №162 від 16.09.2013р. на суму 21836,00 грн., №163 від 17.09.2013р. на суму 190000,00 грн., №191 від 18.10.2013р. на суму 84000,00 грн., №205 від 04.11.2013р. на суму 22000,00 грн., №228 від 29.11.2013р. на суму 29000,00 грн., від 27.12.2013р. на суму 10000,00 грн., №23 від 25.02.2014р. на суму 10000,00 грн., №54 від 18.04.2014р. на суму 10000,00 грн., №73 від 14.05.2014р. на суму 10000,00 грн., №211 від 27.06.2014р. на суму 10000,00 грн., №220 від 21.07.2014р. на суму 10000,00 грн., №243 від 28.08.2014р. на суму 50000,00 грн., №268 від 03.09.2014р. на суму 45000,00 грн., №272 від 12.09.2014р. на суму 30000,00 грн., №291 від 29.09.2014р. на суму 30000,00 грн., №295 від 06.10.2014р. на суму 30000,00 грн.

При цьому встановлено, що два останніх платежі відповідачем здійснено в термін, що перевищує граничний, зазначений у додатку №1 до договору купівлі-продажу.

В матеріалах справи міститься копія додаткової угоди до договору купівлі-продажу від 30.10.2014р., укладена між позивачем в особі генерального директора ОСОБА_2 та відповідачем в особі директора ОСОБА_3, в якій закріплено обов'язок відповідача щодо повернення позивачу товару, специфікація якого визначена у додатку №1 до основного договору від 12.09.2013р. (п. 1).

У пунктах 2, 3, 4 додаткової угоди сторони також погодили, що сплачені покупцем платежі по основному договору не повертаються останньому, а залишаються у продавця в якості компенсації понесених матеріальних збитків. Сторони підтверджують, що на момент укладення цієї угоди між ними немає неврегульованих спорів з приводу виконання основного зобов'язання, а також будь-яких невиконаних зобов'язань. У зв'язку із укладенням додаткової угоди, кожна із сторін засвідчує факт відсутності претензій до іншої сторони по основному договору.

Пунктом 5 додаткової угоди передбачено, що інші, крім передбачених цією додатковою угодою, умови основного договору, є незмінними.

Згідно п. 6 додаткової угоди, вона набирає чинності з моменту її підписання і становить невід'ємну частину договору купівлі-продажу №412-СГТ від 12.09.2013р.

Генеральний директор ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» у повідомленні від 18.04.2016р. зазначив, що 12.09.2013р. від імені продавця ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» договір купівлі-продажу №412-СГТ та додаток №1 до договору був підписаний фінансовим директором ОСОБА_5, на підписання яких їй видано довіреність від 12.09.2013р.

У повідомленні, а також представником позивача у письмових поясненнях та у судовому засіданні зауважено, що додаткову угоду до договору купівлі-продажу від 30.10.2014р. від продавця ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» теж підписала фінансовий директор ОСОБА_5 Однак, на підписання вказаної додаткової угоди в ОСОБА_5 жодних повноважень не було і відповідна довіреність не видавалась. До повідомлення додано службову записку фінансового директора ОСОБА_5 та довіреність від 12.09.2013р.

Колегія суддів, проаналізувавши вищевказані умови додаткової угоди, приходить до висновку, що дана угода не може вважатися доказом розірвання та припинення основного договору, так як за її умовами решта його пунктів лишились незмінними.

31 жовтня 2014 року між позивачем та ТОВ «Віейбі Лізинг» укладено договір купівлі-продажу №461-СГТ, за яким позивач продає, а ТОВ «Віейбі Лізинг» за суму в розмірі 1560202,24 грн. погоджується, при умовах розстрочення платежу, придбати трактор колісний NEW HOLLAND Т8.390 для подальшої передачі відповідачу.

Водночас доказів передання предмету договору купівлі-продажу за умовами додаткової угоди станом на 31.10.14р. (дата укладення договору лізингу) ні позивачем, ані відповідачем не надано.

Відповідно до пояснень позивача, укладення договору купівлі-продажу між ним та ТОВ «Віейбі лізинг» зумовлене неможливістю відповідача належним чином виконати свої обов'язки по договору купівлі-продажу колісного трактора. Крім того, враховуючи наявність обов'язку відповідача повернути трактор, а також вимоги п.2.6 договору купівлі-продажу №412-СГТ щодо нарахування відповідачу товарного кредиту за користування товаром, позивачем та відповідачем узгоджено компенсацію грошових коштів за період користування трактором після укладення угоди 30.10.2014 протягом 14 календарних днів в сумі 250 000 грн., яка буде сплачена відповідачем після отримання ним позики в цій сумі.

В подальшому, як вже зазначалося вище, 12.11.2014 між позивачем та відповідачем укладено договір позики на суму 250 000 грн.

13.11.14р. відповідачем повернуто позивачу кошти в сумі 250 000 грн. платіжним дорученням №326 від 13.11.2014 року.

Як встановлено судом, 14.11.2014 відповідачем повернуто трактор колісний позивачу, чим припинено дію договору купівлі-продажу №412-СГТ. При цьому, обставина повернення трактора підтверджується розрахунками №998, №997, №996 від 14.11.2014 додатку 2 до податкових накладних, в яких зазначено договір №412-СГТ від 12.09.2013 та згідно яких проведено коригування податкового зобов'язання та податкового кредиту у зв'язку із поверненням товару (а.с. 115-117).

В подальшому вказаний трактор позивачем було передано ТОВ „Віейбі ЛізингВ» по акту прийому-передачі товару від 19.11.2014р.

Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що сторони, уклавши 30.10.2014 додаткову угоду, до моменту перерахування коштів згідно платіжного доручення №326 від 13.11.2014 достроково припинили дію договору купівлі-продажу, є помилковим.

Наявність заборгованості по договору №412-СГТ на момент сплати відповідачем грошових коштів підтверджується також наявними у матеріалах справи доказами, а саме: оборотно-сальдова відомість по рахунку 361 за липень-листопад 2014 року; оборотно-сальдова відомість по рахунку 3771 з 01.07.2014р. по 20.04.2016р.; розрахунки коригування кількісних і вартісних показників за договором купівлі-продажу №412 СГТ; квитанція №2 про відправку звіту до Держстату України від 25.02.2015р. із балансом станом на 31.12.2014р. та розшифровкою поточної дебіторської заборгованості станом на 31.12.2014р.; довідка №1825 від 10.11.2014р.; договір застави майнових прав від 22.07.2014р.; розрахунок позивача заборгованості по договору №412-СГТ, згідно якого розмір боргу становив 2309751,53 грн.

Проаналізувавши вищевказані обставини, колегія суддів зазначає, що пояснення позивача у справі узгоджуються із фактичними обставинами.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що трактор, який являвся предметом договору купівлі-продажу від 12.09.2013р., не був переданий третій особі за договором купівлі-продажу від 31.10.2014р., враховуючи те, що зі змісту обох договорів не вбачається, що мова йде про один і той самий трактор, оскільки у договорі від 12.09.2013р. відсутні всі необхідні ідентифікуючі ознаки зокрема, відсутній заводський номер трактора, номер двигуна трактора.

З вищевказаним висновком колегія суддів не погоджується, у зв'язку з наступним.

Відповідно до інформації № 7-1401 від 24.10.2016 Державної інспекції сільського господарства в Хмельницькій області (а.с.256), трактор колісний New Holland Т8.390 2012 р.в. заводський №ZCRC07813, двигун №Н00027221 було зареєстровано 23.09.2013 та позивачем та знято з обліку 14.11.2016, що повністю збігається із датою укладення договору купівлі-продажу №412-СГТ та датою передачі даного трактора від відповідача позивачу.

Крім того, у Специфікації до договору лізингу між позивачем та ТОВ «Віейбі Лізинг» (додаток №1 до договору від 31.10.2014р.) сторонами погоджено про продаж трактора колісного New Holland T8.390, заводський №ZCRC07813, двигун №Н00027221.

Відтак, дані обставини свідчать про те, що об'єктом договору купівлі-продажу від 12.09.2013р. та договору купівлі-продажу від 31.10.2014р. був один і той самий трактор.

Враховуючи вищеописане, колегія суддів приходить до висновку про доведеність факту сплати грошових коштів в сумі 250000 грн. за платіжним дорученням №326 від 13.11.2014 по договору купівлі-продажу №412-СГТ, а тому не може вважатися доказом розрахунку за договором позики.

Відповідно до п.п.1,3 ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини у даній справі, а висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи.

Розглядаючи позовну вимогу про стягнення заборгованості по договору позики в сумі 250000 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 202 та ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Зі змісту договору про надання безпроцентної позики від 12.11.2014, укладеного між позивачем та відповідачем, вбачається, що за юридичною природою вказаний договір є договором позики.

Згідно ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

З вищеописаних умов договору позики вбачається, що позичальник отримав від позикодавця у власність грошові кошти в розмірі 250000 грн. й зобов'язався їх повернути до 26 грудня 2014 року.

В матеріалах справи наявні довідки філії ПАТ „Державний експортно-імпортний банк УкраїниВ» у м. Хмельницькому (а.с.92), відділення ПАТ АБ „УкргазбанкВ» у м. Хмельницькому (а.с.93) та ПАТ „УкрсоцбанкВ» (а.с.91) про те, що на рахунки позивача кошти від СГ ТОВ „АФ НефедівськеВ» з призначенням платежу „згідно договору безпроцентної позики б/н від 12.11.2014р.» не надходили.

Заступник головного бухгалтера ТОВ „ПМТЗ „АгропромтехнікаВ» ОСОБА_6 у листі №300 від 21.03.2016р., повідомила, що за договором про надання безпроцентної позики від 12.11.2014р. від сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю аграрної фірми „НефедівськеВ» грошові кошти на розрахункові рахунки або в касу підприємства в якості повернення позики не надходили (а.с.13).

Згідно розрахунків позивача, у відповідача наявний борг з повернення коштів за договором позики від 12.11.2014р. в розмірі 250000,00 грн.

Відповідачем вищевказані докази не спростовані та не підтверджені матеріалами справи, а тому колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог, їх доведеність та наявність підстав для їх задоволення.

Крім основного боргу, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 120750,00 грн. - інфляційних втрат (за грудень 2014 року - лютий 2016 року) та 86493,15 грн. - 28% річних (з 27.12.2014р. по 21.03.2016р.).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.4.3 договору позики, за прострочення повернення позики позичальник сплачує позикодавцю , відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 28% річних з простроченої суми .

Колегія суддів апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 28% річних за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора, погоджується із наданим позивачем розрахунком.

Відтак, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань в сумі 120750 грн. та 86 493,15 грн. 28% річних підлягають задоволенню.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, взяті на себе зобов'язання не виконав, безпроцентну позику своєчасно не повернув, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтовані і підлягають задоволенню у повному обсязі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачем належними та допустимими доказами у розумінні статей 33, 34 ГПК України доведено наявність правової підстави для стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання безпроцентної позики, тому наявні підстави для задоволення позову та задоволення апеляційної скарги.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „АгропромтехнікаВ» від 15.06.16р. задоволити.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 06 червня 2016 року у справі №924/265/16 скасувати. Прийняти нове рішення. Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Сількогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю аграрна фірма "Нефедівське" (Хмельницька область, Кам"янець-Подільський район, с. Нефедівці, вул. Миру, 80, ідн.код 14144671) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „АгропромтехнікаВ» (м. Хмельницький, вул. Толбухіна, 4, ідн.код 23832335 ) заборгованість по основному договору в сумі 250 000 грн., 120 750 грн. - інфляційних втрат, 86 493,15 грн. - 28% річних, 6 858,65 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 7544,52 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Господарському суду Хмельницької області видати відповідний наказ.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №924/265/16 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.