Ухвала

від 02.06.2016 по справі 720/198/16-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 720/198/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Вівчар Г.А.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

02 червня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Граб Л.С. ,

секретар судового засідання: Стаднік Л.В.,

за участю:

представників апелянта: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Новоселицького районного суду Чернівецької області від 11 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до заступника начальника Чернівецької митниці Державної фіскальної служби ОСОБА_6 про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Новоселицького районного суду Чернівецької області з позовом до заступника начальника Чернівецької митниці Державної фіскальної служби ОСОБА_6 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності і закриття справи.

Постановою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 11 березня 2016 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні 02 червня 2016 року представники позивача (апелянта) підтримали вимоги апеляційної скарги та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила суд не задовольняти її.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, 31.12.2015 року о 08.20 годин в зону митного контролю на виїзді по смузі зелений коридор в'їхав автомобіль марки В«Мерседес-БенцВ» , реєстраційний номер SV 23 WVW, під керуванням ОСОБА_5, який надав паспорт громадянина ОСОБА_7 LYSKOVSKYIY HENNADIY № 086804240 виданий 28.05.2015 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу S00348476V. Згідно поданого до митного контролю закордонного паспорта виданого органами ОСОБА_7 № 086804240 від 28.05.2015 та наданої інформації Управлінням Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо постійного місця проживання на території України ОСОБА_5, громадянин LYSKOVSKYIY HENNADIY та ОСОБА_5 є однією й тією ж особою. В процесі проведення аналізу перетину митного кордону України транспортного засобу SV 23 WVW в період з 26.09.2015р. по 31.12.2015 року встановлено, що зазначена особа ввозила на митну територію України даний транспортний засіб в режимі В«тимчасового ввезенняВ» з використанням паспорту громадянина ОСОБА_7 у двадцяти одному випадках. Маючи статус В«резидентаВ» за інформацією Управлінням Служби безпеки України в Чернівецькій області, для перетину митного кордону ОСОБА_5 надавав паспортний документ громадянина ОСОБА_7 LYSKOVSKYIY HENNADIY.

Заступником начальника митниці 22.01.2016 року розглянуто матеріали справи про порушення митних правил за ознаками вчинення ОСОБА_5 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, та визнано його винним у вчинені порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України, на підставі чого накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 1624534,59 грн.

В матеріалах адміністративного протоколу, які витребовувались судом першої інстанції, міститься інформація Управління СБУ в Чернівецькій області адресована Начальнику ЧМ ДФС України ОСОБА_8 від 24.12.2015 року за № 75/2/1840 з якої вбачається, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України та одночасно має подвійне громадянство ОСОБА_7 (а.с.36-37).

Відповідно до п.1 ст. 2 Закону України «Про громадянство України», якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Таким чином, спірні правовідносини регулюються нормами Митного кодексу України, Закону України №2235-111 «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року, Закону України від 21.01.1994року №3857-ХІІ І «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Порядком централізованого оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №185, а також Порядком розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордон, затвердженого наказом Міністерства закордонних справ України від 22.11.1999 №201.

Документом, що підтверджує постійне проживання громадянина України за кордоном, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон зі штампом «Постійне проживання» або таким написом (з відміткою про дату внесення та із зазначенням посади і прізвища особи, яка його внесла), який скріплюється підписом посадової особи та печаткою відповідного територіального підрозділу Міністерства закордонних справ України або дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордон.

Оскільки у позивача, станом на 31.12.2015 року наявний був як паспорт громадянина України так і паспорт громадянина ОСОБА_7, та він мав постійне місце проживання на території України, отже він у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України та має статус громадянина - резидента.

Згідно ч.3 ст. 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Статтею 485 МК України передбачено адміністративну відповідальність у випадку заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги.

Таким чином, позивачем порушені вимоги ст. 485 МК України при тимчасовому ввезені на територію України транспортного засобу іноземної реєстрації. Надаючи паспорт громадянина ОСОБА_7, позивач вчинив зазначені дії з метою ухилення від сплати митних платежів, які підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на положення Конвенції між Урядом України та Урядом ОСОБА_7 про уникнення подвійного оподаткування, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Положеннями п.2 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" встановлено, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до п.3.2 статті 3 ПК України, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно положень Конвенції між Урядом України та Урядом України про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків визначено, що існуючими податками, на які поширюється Конвенція, зокрема, є в Україні податок на прибуток підприємств на прибутковий податок з громадян; у ОСОБА_7: податок на доходи, одержанні фізичними особами, податок на прибутки юридичних осіб, податок на жалування та інші подібні винагороди, податок на дивіденди, податок на доходи від сільськогосподарської діяльності, одержані фізичним особами.

Як слідує з заперечень відповідача на апеляційну скаргу, ДПС України розроблено рекомендації щодо застосування положень конвенцій (угод) про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна (капіталу) з метою роз'яснення загальних принципів застосування таких конвенцій, укладених з Україною (лист від 27.12.2012 року № 12744/0/71-12/12-1017).

У вказаних рекомендаціях зазначено, що у статті 2 Конвенції вказуються українські податки та податки другої Договірної Держави, на які поширюється дія Конвенції.

В Україні до переліку податків, на які поширюється Конвенція, відносяться: податок на прибуток підприємств (розділ ІІІ ПК) та податок на доходи фізичних осіб (розділ ІV ПК).

При цьому, Конвенція не поширюється на непрямі податки - ПДВ та акциз.

Згідно до ст. 9 ПК України встановлено, що до загальнодержавних податків та зборів належать: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизний податок, екологічний податок, рентна плата та мито.

Відповідно до ч.9.2 цієї статті визначено, що відносини пов'язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

В силу вимог ст. 270 Митного кодексу України визначено, що правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, митом, крім особливих видів мита, встановлюються цим кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою Україною.

Згідно до приписів ст. 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Цією ж статтею передбачено, що в Україні, серед інших видів мита, застосовуються ввізне мито.

Статтею 377 Митного кодексу України встановлено, що товари за товарними позиціями 8701-8707,8711, 8716 згідно з УКТ ЗЕД, які підлягають державній реєстрації, при ввезенні громадянами на митну територію України або надходженні на митну територію України на адресу громадян у несупроводжуваному багажі або вантажних відправленнях для вільного обігу, незалежно від їх вартості, підлягають письмовому декларуванню та митному оформленню в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, з оподаткуванням ввізним митом за повними ставками митного тарифу України, акцизним податком і податком на додану вартість за ставками, встановленими Податковим кодексом України.

Отже, при ввезені на митну територію України транспортних засобів сплачується ввізне мито, ПДВ та акцизний збір, що в свою чергу свідчить про помилковість доводів апеляційної скарги позивача.

Не заслуговують на увагу і твердження апелянта про надання йому консультації посадовими особами ЧМ ДФС щодо можливості ввезення транспортного засобу в митному режимі "тимчасового ввезення", виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.21 Митного кодексу України за зверненнями підприємств та громадян, що переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України або провадять діяльність, контроль за якою відповідно до цього Кодексу покладено на органи доходів і зборів (заінтересованих осіб), органи доходів і зборів безоплатно надають консультації з питань практичного застосування окремих законодавства України з питань державної митної справи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що такі консультації надаються митницями в усній, письмовій або, за бажанням заінтересованої особи, електронній формі у строк, що не перевищує 30 календарних днів, наступних за днем отримання відповідного звернення. Консультації в письмовій формі надаються у вигляді рішень органів доходів і зборів.

Згідно із ч.3 вищенаведеної статті консультація з питань практичного застосування окремих норм законодавства України з питань державної митної справи має індивідуальний характер і може використовуватися виключно особою, якій надано таку консультацію.

Частиною 5 цієї ж статті Кодексу встановлено, що не може бути притягнуто до відповідальності особу, яка діяла відповідно до консультації з питань практичного застосування окремих норм законодавства України з питань державної митної справи, наданої в письмовій або електронній формі, а також до узагальнення консультації, зокрема, на підставі того, що у подальшому такі консультації були змінені або скасовані.

Статтею 69 КАС України визначається поняття доказів.

Керуючись положеннями статті 69 КАС України колегія суддів дійшла до висновку, що зі сторони позивача не надано належних доказів на підтвердження надання працівником митниці консультацій щодо ввезення транспортного засобу.

Щодо посилань апелянта на порушення митним органом порядку розгляду справи та строків притягнення його до адміністративної відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чиє обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається із змісту ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

При розгляді справ про порушення митних правил, передбаченого ст.485 МК України та вирішення питання про строк накладення адміністративного стягнення необхідно з'ясувати питання про день коли було виявлено вказане правопорушення.

За змістом ст. 491 МК України, підставами для порушення справи про порушення митних правил є:

1) безпосереднє виявлення посадовими особами органу доходів і зборів порушення митних правил;

2) офіційні письмові повідомлення про вчинення особою порушення митних правил, отримані від правоохоронних органів, а також органів, що здійснюють види контролю, зазначені у ч.1 ст.319 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 495 МК України визначено, що доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються:

1) протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів;

2) поясненнями свідків;

3) поясненнями особи, яка притягується до відповідальності;

4) висновком експерта;

5) іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.

Посадова особа органу доходів і зборів, яка здійснює провадження у справі про порушення митних правил, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Згідно положень статті 523 МК України вбачається, що від імені митниць справи про порушення митних правил розглядаються керівниками цих митниць або їх заступниками, а від імені центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, - посадовими особами, уповноваженими на це відповідно до посадових інструкцій, або іншими особами, уповноваженими на це керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до статті 525 даного Кодексу справа про порушення митних правил розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання посадовою особою органу доходів і зборів або судом (суддею) матеріалів, необхідних для вирішення справи.

В сукупному аналізі вищенаведеного колегія суддів дійшла до висновку, що початок обчислення 15-денного терміну настає з моменту отримання керівником митниці або його заступником, або судом відповідних матеріалів, необхідних для вирішення справи.

Встановлений термін для розгляду справи про порушення митних правил є остаточним і не може бути продовжений.

Як вбачається з матеріалів справи, датою виявлення правопорушення, вчиненого позивачем, є дата отримання офіційного листа Управління служби безпеки України в Чернівецькій області від 24.12.2015 року № 75/2,1840, а саме 25.12.2015 року (вх. № митниці 19532/11-24-70-03-01-30). Саме з цієї дати починається відлік шестимісячного строку притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Отже, з огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апелянта про порушення митним органом порядку розгляду справи та строків притягнення його до адміністративної відповідальності є необґрунтованими та безпідставними, оскільки матеріали справи підтверджують те, що посадові особи митниці діяли відповідно до вимог чинного законодавства та в межах наданих їм повноважень.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність постанови суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що постанова Новоселицького районного суду Чернівецької області від 11 березня 2016 року відповідає вимогам статті 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

В силу статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Новоселицького районного суду Чернівецької області від 11 березня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 07 червня 2016 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_9 ОСОБА_10