Рішення

від 27.05.2016 по справі 910/5958/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2016Справа № 910/5958/16

Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом приватного підприємства "М.В.Будсервіс Стиль" (далі - Підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю "Стальінвест Україна" (далі - Товариство) про стягнення 80 150,00 грн.,

за участі представників:

позивача: Янклевича Я.Є., за довіреністю від 28 березня 2016 року,

відповідача: Лєдяєва С.Ю., за довіреністю від 8 квітня 2016 року,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2016 року Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись (з врахуванням уточнених позовних вимог) на те, що 29 липня 2013 року між ним та Товариством за допомогою електронного технічного засобу було укладено договір поставки № 2013/64 разом з додатком № 1 (специфікацією) (далі - договір). Оскільки відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав, не поставивши Підприємству полоси 80*60ст3 в кількості 14 000 тон, останній, посилаючись на статті 525, 526, 530, 626, 627, 638, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) просив суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у загальному розмірі 80 150,00 грн. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 8 000,00 грн. понесених Підприємством витрат на оплату послуг адвоката.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 4 квітня 2016 року порушено провадження у справі № 910/5958/16 та призначено її розгляд на 21 квітня 2016 року.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 21 квітня 2016 року відклав розгляд справи на 19 травня 2016 року.

Ухвалою суду від 19 травня 2016 року продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів за клопотанням представника позивача. У судовому засіданні оголошено перерву до 27 травня 2016 року.

Під час судового засідання 27 травня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові та письмових поясненнях, поданих через канцелярію суду 19 травня 2016 року.

Представник відповідача в призначеному судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву. В основу доводів відповідача покладено той факт, що Товариство електронною поштою 29 серпня 2013 року повідомило позивача про готовність спірного товару до відвантаження та вимагало 50 процентної його оплати, як це передбачено умовами укладеного договору. Оскільки остаточна оплата Підприємством проведена не була, спірний товар відповідачем поставлений не був. Крім того, Товариство 12 квітня 2016 року направило позивачу вимогу про оплату товару.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частиною 2 статті 642 ЦК України).

На підтвердження вказаних представником позивача обставин, останнім було долучено до матеріалів справи копію договору поставки № 2013/64 від 29 липня 2013 року.

Зі змісту вказаної фотокопії спірного правочину вбачається, що сканкопії та факсокопії договору, підписані з обох сторін, є дійсними при подальшому їх підтвердженні оригіналами (пункт 9.5 договору). Всупереч зазначеного сторонами не було надано суду вказаних оригіналів документів.

На виконання угоди поставки відповідач виставив Підприємству рахунок-фактуру від 29 липня 2013 року № СФ-0002464 на оплату полоси 80*60ст3 в кількості 14 000 тон загальною вартістю 160 300,00 грн.

Позивач 30 липня 2013 року перерахував на рахунок Товариства грошові кошти в сумі 80 150,00 грн. (50 процентів загальної вартості товару). Даний факт підтверджується наявною в матеріалах даної справи копією платіжного доручення № 138.

Всупереч домовленостям відповідач не поставив Підприємству обумовлений товар, у зв'язку з чим позивач просив повернути грошові кошти та направив Товариству вимогу від 3 березня 2016 року № 03-03/16, яка була залишена відповідачем без задоволення.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з поставкою товару.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що поставка має бути здійснена протягом строку дії договору, тобто протягом одного року, якщо інший строк сторонами не визначений.

Вищевикладене спростовує доводи відповідача щодо відсутності у нього обов'язку поставляти товар.

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 665 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Судом встановлено, що позивач звертався до Товариства з вимогою, яка залишена без виконання, що зумовило звернення з даним позовом до суду.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що сума боргу відповідача, яка складає 80 150,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Підприємства до відповідача про стягнення вказаної суми боргу, а тому позов підлягає задоволенню.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини 5 статті 49 ГПК України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, слід враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 6.3, 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

З огляду на вищевикладене та зважаючи на тривалість розгляду даної справи, задоволення позовних вимог Підприємства, участь представника позивача в судових засіданнях та виконання ним вимог суду, останній дійшов висновку про те, що витрати на оплату послуг адвоката позивача в розмірі 8 000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Стальінвест Україна" (03143, місто Київ, вулиця Заболотного, будинок 33/162, офіс 3, ідентифікаційний код 38130300) на користь приватного підприємства «М.В. Будсервіс Стиль» (81726, Львівська область, Жидачівський район, село Рудківці, ідентифікаційний код 33849875) 80 150 (вісімдесят тисяч сто п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката, а також 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 6 червня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко