Постанова

від 24.05.2016 по справі 910/26396/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2016 р. Справа№ 910/26396/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Хрипуна О.О.

Власова Ю.Л.

За участі представників сторін:

Від позивача: Глущенко М.М.

Від відповідача: Башмаков К.О.

Від третьої особи: Перепелицін К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент Інвест" на рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2015 по справі № 910/26396/15 (суддя: Якименко М.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансшлях сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент Інвест"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- Комунальне підприємтсво " Київтранспарксервіс"

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 по справі № 910/26396/15, позов ТОВ "Трансшлях сервіс" до ТОВ "Рент Інвест", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальне підприємтсво " Київтранспарксервіс", позов задоволено повністю: зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Рент Інвест" (02099, м. Київ, ВУЛИЦЯ СОРМОВСЬКА, будинок 13; код ЄДРПОУ 35199050) звільнити паркувальний майданчик, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: м. Київ, Дарницький район, просп. П. Григоренка, 22/20, а також розподілено судові витрати.

Рішення місцевого господарського суду про задоволення позову мотивовано тим, що на даний час позивач позбавлений можливості приступити до виконання умов договору №ДНП 2015-02/01, у зв'язку з тим, що відповідач паркувальний майданчик за адресою проспект П. Григоренка, 22/20 не звільнив, а навпаки своїми діями перешкоджає позивачу здійснювати господарську діяльність на вказаному паркувальному майданчику. З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що відповідач самовільно (без належних на те правових підстав) займає паркувальний майданчик,що знаходиться на земельній ділянці за адресою: м. Київ, Дарницький район, просп. П.Григоренка, 22/20.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 по справі №910/26396/15- скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову - відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції при винесенні рішення неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилався на те, що позивач не мав права вимагати звільнити паркувальний майданчик, оскільки паркувальний майданчик не надавався йому в користування, адже за умовами укладеного договору № ДНП -2015-02/01 від 30.01.2015 надано право на експлуатацію 190 місць для паркування транспортних засобів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький район, просп. П. Григоренка, 22/20. Крім того, апелянт вказував на те, що матеріали справи не містять схеми організації дорожнього руху, за допомогою якої можна було б ототожнити місця для паркування, які експлуатувались відповідачем на підставі договору з третьою особою, та місцями для паркування, які надані позивачу на підставі укладеного договору з третьою особою, як не містять і рішення Київської міської ради про включення паркувального майданчика до переліку платних паркувальних майданчиків. Апелянт також посилався на те, що судом першої інстанції безпідставно не було враховано, що згідно з актом перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства від 21.03.2014 № А46/141, Держсільгоспінспекцією в м.Києві було здійснено перевірку використання ТОВ «Рент Інвест» земельної ділянки по просп. П. Григоренка, 22/20 та встановлено, що самовільне зайняття відсутнє. При цьому, судом не було враховано, що позивач не є ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки по просп. П. Григоренка, 22/20, а тому у нього відсутнє право вимагати звільнення земельної ділянки (паркувального майданчика).

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу ТОВ "Рент Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 по справі № 910/26396/15 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р., для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 апеляційну скаргу ТОВ "Рент Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 по справі №910/26396/15 прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження, розгляд справи № 910/26396/15 призначено на 10.02.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 розгляд апеляційної скарги по справі № 910/26396/15 відкладено на 12.02.2016.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2016 року, у зв'язку з перебування судді Власова Ю.Л. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги ТОВ "Рент Інвест" колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді Хрипун О.О., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2016 апеляційну скаргу ТОВ "Рент Інвест" по справі № 910/26396/15 прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді Хрипун О.О., Корсакова Г.В. та призначено до розгляду на 23.03.2016.

Розпорядженням від 23.03.2016 у зв'язку з перебуванням судді Корсакової Г.В., який не є головуючий суддею (суддею-доповідачем) на лікарняному, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи № 910/26396/15.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді Хрипун О.О., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 апеляційну скаргу ТОВ "Рент Інвест" по справі № 910/26396/15 прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді Хрипун О.О., Власов Ю.Л. та призначено до розгляду на 18.05.2016.

18.05.2016 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивач наголошував на відповідності оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права та на відсутності обумовлених законом підстав для його скасування. Зокрема, позивач посилався на те, що протоколом від 15.05.2014 засідання постійно діючої конкурсної комісії по залученню інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації, тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно - транспортної інфраструктури міста Києва, утвореної розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 22.10.2007 № 1403, «Трансшлях сервіс» було визначено переможцем конкурсу із залучення інвестора до реалізації проекту влаштування та експлуатації відкритої автостоянки з об'єктами транспортної інфраструктури на просп. П. Григоренка, 22/20 (від вул. А.Ахматової до вул. Тальнівської) у Дарницькому районі міста Києва, доручено організатору конкурсу у встановленому порядку підготувати проект розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про затвердження даного рішення, яким в т.ч. передбачити укладення відповідного інвестиційного договору між інвестором, організатором конкурсу та замовником будівництва. На даний час наявні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій адміністративної юрисдикції (постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2016 у справі № 826/22684/15, яка залишена без змін в апеляційному порядку), згідно яких прийнято рішення про визнання протиправною бездіяльності Київської міської ради і зобов'язання виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) видати розпорядження про затвердження переможця конкурсу із залучення інвестора до реалізації проекту.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 підставі ст.ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України, продовжити строк розгляду апеляційної скарги ТОВ "Рент Інвест" на рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2015 по справі № 910/26396/15 на 15 (п'ятнадцять) днів, а в судовому засіданні оголошено перерву до 24.05.2016, про що присутніх представників сторін було повідомлено під розписку, яка наявна в матеріалах справи.

23.05.2016 від позивача через канцелярію Київського апеляційного господарського суду надійшли додаткові заперечення на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 24.05.2016 представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 по справі № 910/26396/15 - скасувати та прийняти нове, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні 24.05.2016 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на його відповідність нормам матеріального та процесуального права.

Представник третьої особи в судовому засіданні 24.05.2016 надав пояснення по суті спору та поданої апеляційної скарги.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 21.12.2012 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (далі по тексту - сторона-1, третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рент Інвест" (далі по тексту - відповідач, сторона-2) на підставі рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року №1051/1051 "Про Правила благоустрою міста Києва", укладено договір №ДНП 2012-12/13 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (далі по тексту - Договір №ДНП 2012-12/13), відповідно до п. 1.1 якого сторона-1 надала за плату стороні-2 (відповідачу) право на організацію та експлуатацію 171 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 19 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, просп. П.Григоренка, 22/20, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними особами та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Договір вважається укладеним і набирає чинності 01.01.2013 року і діє до 31.12.2013 року (п. 6.1. Договір №ДНП 2012-12/13); зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, які оформлюються додатковою угодою до цього договору, яка набирає чинності з моменту належного оформлення і підписання сторонами, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді (п.6.2. Договір №ДНП 2012-12/13).

У відповідності до п.5.9. Договору ДНП 2012/12/13 після закінчення дії Договору, втрати чинності або його розірвання відповідач (за текстом Договору - Сторона-2) втрачає право на експлуатацію об'єкту. Об'єкт Договору підлягає негайному поверненню третій особі (за текстом Договору - Сторона-1).

В свою чергу, 13.11.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 610/10098 «Про передачу комунальному підприємству "Київтранспарксервіс" земельних ділянок для надання послуг з паркування автотранспорту, влаштування та експлуатації відкритої автостоянки з об'єктами транспортної інфраструктури на просп. Петра Григоренка (від вул. Анни Ахматової до вул. Тальнівської) у Дарницькому районі м. Києва», згідно якого вирішено передати комунальному підприємству "Київтранспарксервіс", за умови виконання пункту 3 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельні ділянки загальною площею 2,4200 га, з них ділянка N 1 площею 0,1847 га (кадастровий номер 8000000000:90:146:0168), ділянка N 2 площею 1,5837 га (кадастровий номер 8000000000:90:146:0200), ділянка N 3 площею 0,6516 га (кадастровий номер 8000000000:90:146:0201), для надання послуг з паркування автотранспорту, влаштування та експлуатації відкритої автостоянки з об'єктами транспортної інфраструктури на просп. Петра Григоренка (від вул. Анни Ахматової до вул. Тальнівської) у Дарницькому районі м. Києва.

Також, Головним управлінням транспорту та зв'язку виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) було затверджено схему організації дорожнього руху по просп. П.Григоренка,22/20, розробленого КП «Київтранспарксервіс»та погодженого УДАІ ГУ МВС України у м.Києві, згідно якої окреслено схему організації дорожнього руху, з зазначенням зокрема паркувального майданчика з кресленнями місць на ньому.

Крім того, позивачем до матеріалів справи було надано протокол засідання постійно діючої конкурсної комісії по залученню інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації, тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно - транспортної інфраструктури міста Києва, утвореної розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 22.10.2007 № 1403, згідно якої на засіданні комісії 15.05.2014 ТОВ «Трансшлях сервіс» було визначено переможцем конкурсу із залучення інвестора до реалізації проекту влаштування та експлуатації відкритої автостоянки з об'єктами транспортної інфраструктури на просп. П. Григоренка, 22/20 (від вул. А.Ахматової до вул.. Тальнівської) у Дарницькому районі міста Києва, доручено організатору конкурсу у встановленому порядку підготувати проект розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про затвердження даного рішення, яким в т.ч. передбачити укладення відповідного інвестиційного договору між інвестором, організатором конкурсу та замовником будівництва.

Як наголошував представник позивача, на даний час наявні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій адміністративної юрисдикції, згідно яких прийнято рішення про визнання протиправною бездіяльності Київської міської ради і зобов'язання виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) видати розпорядження про затвердження переможця конкурсу із залучення інвестора до реалізації проекту.

30.01.2015 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1, третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансшлях сервіс" (далі по тексту - сторона-2, позивач), на підставі рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року №1051/1051 "Про Правила благоустрою міста Києва", укладено договір №ДНП 2015-02/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (далі по тексту - Договір №ДНП 2015-02/01), відповідно до п. 1.1 якого сторона-1 надала за плату стороні-2 (позивачу) право на організацію та експлуатацію 171 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 19 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, просп. П.Григоренка, 22/20, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними особами та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Об'єкт вважається переданим в експлуатацію сторони-2 з моменту підписання договору сторонами (п. 1.3).

Договір вважається укладеним і набирає чинності 01.02.2015 року і діє до 31.12.2015 року (п. 6.1. Договору №ДНП 2015-02/01).

Крім того, позивачем подано копії ряду звернень до третьої особи (від 02.04.2015 № 700, № 01/230715 від 23.07.2015,№ 02-09/2015-01 від 02.09.2015), прокуратури міста Києва (від 01.09.2015 № 01-09/2015-01), виконавчому органу Київської міської ради (від 01.09.2015 № 01-09/2015-02), Департаменту земельних ресурсів (№ 01-09/2015-03 від 01.09.2015), в яких позивач вказував на те, що він не може реалізовувати свої права та обов'язки за договором №ДНП 2015-02/01 у зв'язку з самовільним розміщенням на паркувальному майданчику на просп. П. Григоренка, 22/20 ТОВ «Рент Інвест».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що на даний час він позбавлений можливості приступити до виконання умов договору №ДНП 2015-02/01, у зв'язку з тим, що відповідач паркувальний майданчик за адресою проспект П. Григоренка, 22/20 не звільнив, а навпаки своїми діями перешкоджає позивачу здійснювати господарську діяльність на вказаному паркувальному майданчику.

В свою чергу, 18.05.2016 апелянтом через канцелярію Київського апеляційного господарського суду подано наступні документи з посиланням на те, що про відповідні документи та викладені в них обставини апелянту стало відомо в квітні -травні 2016 року, і про які апелянту не було відомо під час розгляду справи в суді першої інстанції:

- копію додаткової угоди № 1від 02.02.2015 до Договору №ДНП 2015-02/01, якою пункт 1.3 наведеного договору викладено в наступній редакції: «Об'єкт вважається переданим в експлуатацію стороні-2 з моменту підписання сторонами акту про приведення майданчика в належний стан для експлуатації», а пункт 6.1 викладено в наступній редакції: «договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами акта про приведення майданчика в належний стан для експлуатації і діє до 31.12.2015» ;

- копію додаткової угоди № 2 від 29.09.2015 до Договору №ДНП 2015-02/01, якою пункт 6.1 викладено в наступній редакції: «договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами акта про приведення майданчика в належний стан для експлуатації і діє до 31.12.2019. Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору одна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його розірвання, договір вважається продовженим на той самий строк»;

- копію листа КМДА від 04.05.2016 № 001-1310, в якому виконавчим органом Київської міської ради (КМДА) надано роз'яснення ситуації щодо паркувального майданчика на просп. П. Григоренка, 22/20.

П. 9 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17 травня 2011 року N 7 визначено, що відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Щодо поданих апелянтом додаткових документів, суд апеляційної інстанції приймає їх до уваги під час розгляду справи в порядку апеляційного провадження, проте, їх оцінка як доказів здійснюється судом апеляційної інстанції в сукупності з іншими доказами по справі, а також з врахуванням усіх обставин справи в сукупності з перевіркою їх належності та допустимості доказів в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, апелянт наголошує на тому, що Договір № ДНП -2015-02/01 від 30.01.2015 між позивачем і третьою особою не набрав чинності, оскільки між сторонами не підписано акт, обумовлений додатковими угодами № 1 та № 2 до Договору №ДНП 2015-02/01.

Проте, вказане твердження відхиляється судом апеляційної інстанції як таке, що не спростовує висновки суду першої інстанції, покладені в основу оскаржуваного судового рішення, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 631 ЦК України визначено, що договір набирає чинності з моменту його укладення. При цьому, згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет, права та обов'язки, плата, тощо). Усі ці умови були узгоджені сторонами в Договорі № ДНП -2015-02/01, а отже, він є укладеним в розумінні ст. 638 ЦК України, ч. 2 ст. 180 ГК України, а отже, набув чинності з моменту його укладення у відповідності з ч. 2 ст. 631 ЦК України. В свою чергу, початок перебігу строку дії договору і було узгоджено сторонами у п. 6.1 договору, а саме з 01.02.2015, що узгоджується і з приписами ч. 1 ст. 253 ЦК України. При цьому, визначення в додаткових угодах умови, згідно якої договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами акту про приведення майданчика в належний стан для експлуатації - не може бути підставою для відмови позивачу у захисті його порушеного права, яке полягає у тому, що укладаючи Договір № ДНП -2015-02/01 від 30.01.2015 позивач очікував на законне набуття ним майнового права на організацію та експлуатацію 171 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 19 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, просп. П.Григоренка, 22/20, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, тобто впровадження власної господарської діяльності для отримання певного доходу/прибутку.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 1 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України», Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що заявник мав щонайменше «законні сподівання» на дохід відповідно до пункту договору про доларовий еквівалент суми в гривні, і це сподівання може вважатися «майном» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд з прав людини також констатував, що дії управління юстиції можна розцінити як такі, що звели нанівець «законні сподівання» заявника за договором і позбавили його, зокрема, умови, на яку він погодився під час укладання договору. За таких обставин Європейський суд зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання в мирне володіння своїм майном, а отже було порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року «Стретч проти Сполученого Королівства», Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що застосовуючи положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з прав людини вказав на таке: заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди. Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності.

У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)).

Таким чином, Європейський суд з прав людини визначає право очікування (законні сподівання), яке підлягає захисту в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне при перегляді справи в апеляційному порядку, врахувати і правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 6-2981цс15 від 13.04.2016, яка полягає в наступному:

«Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Стаття 1 ЦПК України передбачає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, з огляду на викладене законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності в особи суб'єктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, у тому числі й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права шляхом зобов'язання вчинити певні дії, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення».

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції відхиляє як безпідставний та необґрунтований довод апелянта про те, що позивач не мав права вимагати звільнити паркувальний майданчик, оскільки паркувальний майданчик не надавався йому в користування, адже за умовами укладеного договору № ДНП -2015-02/01 від 30.01.2015 надано право на експлуатацію 190 місць для паркування транспортних засобів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький район, просп. П. Григоренка, 22/20. Крім того, матеріали справи містять затверджену Головним управлінням транспорту та зв'язку виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) схему організації дорожнього руху по просп. П.Григоренка,22/20, розробленого КП «Київтранспарксервіс»та погодженого УДАІ ГУ МВС України у м.Києві, згідно якої окреслено схему організації дорожнього руху, з зазначенням зокрема паркувального майданчика з кресленнями місць на ньому, що дозволяє ототожнити відповідне місце розташування паркувального майданчика за відповідною адресою.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду встановлено, що рішенням господарського суду м. Києва від 18.05.2015 року №910/6436/15-г, яке залишено без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2016, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансшлях сервіс" та Комунальне підприємство "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" про визнання недійсним договору №ДНП 2015-02/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 30.01.2015 року та зобов'язати Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Рент Інвест" договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування предметом якого є надання права на експлуатацію 171 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 19 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, просп. П.Григоренка, 22/20, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва - в задоволенні позову відмовлено повністю.

Вищевказаним рішенням встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рент Інвест" не довело та не надало суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення оспорюваного ним правочину стороною (сторонами) цього правочину були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто не довело підстав, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент Інвест" про визнання недійсним договору №ДНП 2015-02/01 від 30.01.2015 року про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування задоволенню не підлягають.

Згідно з абз. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції також враховує і те, що укладення (а відтак, і чинність) угоди № ДНП -2015-02/01 було предметом дослідження Вищим господарським судом України під час розгляду справи № 910/6436/15, в якій ТОВ «Рент-Інвест» наголошував на недійсності вказаного договору, проте, у його позові було відмовлено. При цьому, розгляд вимоги щодо недійсності договору, пов'язується з обов'язковістю встановлення судом факту (обставин) укладеності (а відтак, і чинності) договору.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Згідно з підпунктом б) ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського Суду України від 17 травня 2011 року №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 1, 3 ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

З врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що відповідач самовільно (без належних на те правових підстав) займає паркувальний майданчик, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: м. Київ, Дарницький район, просп. П.Григоренка, 22/20, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача звільнити паркувальний майданчик, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: м. Київ, Дарницький район, просп. П. Григоренка, 22/20, нормативно та документально доведені, і підлягають задоволенню.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції безпідставно не було враховано, що згідно з актом перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства від 21.03.2014 № А46/141, Держсільгоспінспекцією в м.Києві було здійснено перевірку використання ТОВ «Рент Інвест» земельної ділянки по просп. П. Григоренка, 22/20 та встановлено, що самовільне зайняття відсутнє - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані з огляду на те, що вказаний Акт жодним чином не впливає на правильність висновків суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні щодо наявності обумовлених законом підстав для зобов'язання відповідача звільнити паркувальний майданчик, оскільки вказаний Акт було складено Держсільгоспінспекцією в м.Києві 21.03.2014 щодо дотримання вимог земельного законодавства ТОВ «Рент Інвест», тобто вже після закінчення строку дії Договору №ДНП 2012-12/13 між відповідачем та третьою особою, і до моменту укладення між позивачем та третьою особою Договору №ДНП 2015-02/01. До того ж, вказаний акт посвідчив лише дотримання відповідачем вимог земельного законодавства у відповідний період до укладення між позивачем і третьою особою Договору №ДНП 2015-02/01 та виникнення між сторонами судового спору.

Також, в судовому засіданні 24.05.2016 судова колегія Київського апеляційного господарського суду, заслухавши думки присутніх представників сторін та третьої особи, розглянула клопотання відповідача - ТОВ «Рент Інвест» про зупинення провадження у справі № 910/26396/15 до вирішення пов'язаних з нею справ, а саме: до вирішення справи № 910/6436/15-г за позовом ТОВ «Рент Інвест» до КП "Київтранспарксервіс, ТОВ «Трансшляхсервіс» про визнання недійсним Договору №ДНП 2015-02/01, яка на даний час перебуває в провадженні Вищого господарського суду України за касаційною скаргою ТОВ «Рент-Інвест» на рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, та до вирішення справи № 910/4121/16 за позовом ТОВ «Рент Інвест» до КП "Київтранспарксервіс, ТОВ «Трансшляхсервіс» про визнання недійсною додаткової угоди до договору №ДНП 2015-02/01, яка перебуває в провадженні Господарського суду міста Києва, дійшла висновку, що заявлене клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному конкретному випадку з'ясовує як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, і чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Наявність одночасно двох цих обставин є необхідною процесуальною підставою для застосування ч. 1 ст. 79 ГПК України.

Наведена позиція узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 10.02.2016 по справі № 911/3388/15.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з даними бази «Діловодство», касаційне провадження у справі № 910/6436/15-г за позовом ТОВ «Рент Інвест» до КП "Київтранспарксервіс, ТОВ «Трансшляхсервіс» про визнання недійсним Договору №ДНП 2015-02/01 завершено, про що Вищим господарським судом України винесено постанову від 12.04.2016, якою залишено без змін судові рішення першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, а тому підстави для зупинення провадження у даній справі № 910/26396/15 до вирішення справи № 910/6436/15-г - відсутні.

Крім того, обумовлені ч. 1 ст. 79 ГПК України підстави для зупинення провадження у справі до вирішення справи № 910/4121/16 - відсутні, оскільки наявність одночасно двох обставин, які є необхідною процесуальною підставою для застосування ч. 1 ст. 79 ГПК України - відсутні і апелянтом належними доказами - не доведені. До того ж, в межах справи суд вправі самостійно встановити обставини, які встановлюються судом в іншій справі, та надати правову оцінку відповідним угодам.

З огляду на викладене, доводи апелянта щодо наявності правових підстав для зупинення провадження у справі є безпідставними та необґрунтованими, такими, що не відповідають нормам процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

З огляду на викладене, клопотання відповідача - ТОВ «Рент Інвест» про зупинення провадження у справі № 910/26396/15 до вирішення пов'язаних з нею справ - судовою колегією суду апеляційної інстанції відхиляється як безпідставне та необґрунтоване.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 по справі № 910/26396/15 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 по справі № 910/26396/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 по справі № 910/26396/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/26396/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.О. Хрипун

Ю.Л. Власов