Ухвала

від 16.05.2016 по справі 2а-16297/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2016 року м. Київ К/800/38824/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2013

у справі №2а-16297/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Штраус Україна»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2013, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 21.11.2012 № 0006132202.

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.п. 198.1, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-XIV , ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 11, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 21.11.2012 № 0006132202 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 404066 грн., в т.ч. 269377 грн. за основним платежем та 134689 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки документальної позапланової невиїзної перевірки за серпень 2011 року, викладені в акті від 14.11.2012 № 7599/22-217/31513464, про порушення вимог п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

За висновками податкового органу порушення полягали у тому, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту податок на додану вартість за операціями з придбання у ТОВ «Лукс Гуд» товарів (керамічні чашки, блюдця та скляні стакани) за договором поставки від 27.04.2011 № 27/04/11.

Податковий орган вважає, що правочин позивача з вказаним контрагентом в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

У підтвердження своєї позиції податковий орган посилається на висновки актів перевірок контрагентів у ланцюгу постачання, згідно з якими господарські операції не мають правових наслідків з огляду на відсутність доказів щодо фактичної поставки товарів, відсутність складських приміщень, трудових ресурсів та інших умов, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності, анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності та оподаткування і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені продавцем порушення вимог законодавства, в т.ч. правил ведення господарської діяльності.

Допущені постачальником певні порушення законодавства тягнуть негативні наслідки для цього постачальника та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, адже законами іншого не передбачено.

В результаті дослідження питання щодо фактичного придбання позивачем товару судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які оцінені судами як такі, що відповідають дійсності та підтверджують реальне вчинення господарських операцій.

Зокрема, судами попередніх інстанцій досліджено такі первинні документи: договір купівлі-продажу скляних келихів, керамічних чашок, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, сертифікати відповідності, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, договір щодо нанесення логотипу на продукцію та її пакування, актами прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей, акти надання послуг (здачі-прийняття робіт), платіжні доручення, банківські виписки, договори з перевізниками, акти виконаних послуг. Подальше використання поставленого за договором від 27.04.2011 № 27/04/11 товару у господарській діяльності позивача встановлено судами на підставі копій наказу про використання товарно-матеріальних цінностей в рекламних цілях, акта списання матеріальних цінностей, звітів про розповсюдження рекламних матеріалів, договорів купівлі-продажу та видаткових накладних.

Суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Відповідачем при вирішенні справи у судах попередніх інстанцій не надано належних та допустимих доказів тому, що позивач укладав з контрагентом договори з метою незаконного отримання податкових вигод чи був обізнаним з певними протиправними діями контрагента при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та надали правову оцінку встановленим обставинам. Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун