Ухвала

від 25.05.2016 по справі 804/3936/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року м. Київ К/800/11370/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - Мешкової І.А.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція)

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015

у справі № 804/3936/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Дніпровський" (далі - Товариство)

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби,

за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Ферріт Д" (далі - ТОВ «Ферріт-Д»),

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року Товариство звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.03.2013 № 0000131502.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 у позові відмовлено з тих мотивів, що позивачем не подано належних і достатніх доказів на підтвердження товарності операцій з придбання сої у рамках правовідносин з ТОВ «Ферріт-Д».

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що подані платником первинні документи підтверджують реальний характер господарських операцій платника із задекларованим постачальником.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, покладеними в основу прийняття оскаржуваної постанови, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення апеляційного суду та відмовити у задоволенні даного позову. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає про непідтвердженість фактичного руху товару по задекларованому ланцюгу постачання результатами зустрічної перевірки ТОВ «Ферріт-Д»; формально складений пакет первинних документів, не опосередкований фактичними змінами майнового стану учасників господарської операції, не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Ферріт-Д» за березень, травень 2012 року. За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 13.02.2013 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.03.2013 № 0000131502, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ за штрафними санкціями у сумі 587 180,50 грн.

Підставою для прийняття цього акта індивідуальної дії слугував висновок Інспекції про необґрунтоване включення платником до податкового кредиту з ПДВ витрат за операціями з придбання товару (сої) у перевіреного контрагента. На думку Інспекції, поставка сільськогосподарської продукції названим контрагентом не здійснювалася, у зв'язку з чим подані платником первинні документи не можуть слугувати підставою для формування даних податкового обліку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт. Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою, якщо отримана не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності. Формально складений пакет первинних документів не може бути підставою для формування даних податкового обліку.

Аналізуючи правовідносини позивача зі спірним контрагентом, суди встановили, що за договором від 01.03.2012 № П-496 ТОВ «Ферріт-Д» (постачальник) зобов'язався передати у власність Товариства сільськогосподарську продукцію - сою; на підтвердження реального виконання зазначених операцій платником подано податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, приймальні акти, товарно-транспортні накладні (якими засвідчено транспортування товару в процесі його поставки), карточки складського обліку товару. Також позивачем представлено докази використання придбаного товару у власній господарській діяльності з переробки давальницької сировини (договір на переробку давальницької сировини від 30.08.2010 № 193/1, акти випуску продукції з давальницької сировини за березень, травень 2012 року, акти приймання-передачі готової продукції).

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, суд апеляційної інстанції визнав наведені документи належним доказом фактичного виконання розглядуваних операцій.

Інспекція, ставлячи під сумнів реальність розглядуваних операцій, послалася на те, що: зустрічною перевіркою ТОВ «Ферріт-Д» не підтверджено ані наявності у цього товариства активу, який виступав предметом поставок, ані його передачі позивачеві; представлені Товариством первинні документи не дозволяють ідентифікувати осіб, що брали безпосередню участь у виконанні цих операцій; діяльність ТОВ «Ферріт-Д» мала вигодоформуючий характер та полягала виключно у штучному створенні умов для надання податкової вигоди третім особам.

Суд першої інстанції, підтримуючи наведені висновки Інспекції, також послався на показання допитаної як свідка ОСОБА_2 (майстра по обліку сировини цеху по виробництву комбікормів на Товаристві), яка підтвердила факт надходження спірного товару (сої), втім зазначила про власноручне заповнення товарно-транспортних накладних, якими оформлене транспортування спірного товару.

З огляду на існуючу презумпцію добросовісності платника у податкових правовідносинах (яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника) недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами.

Втім наведені доводи Інспекції не відповідають цим умовам. Так, висновки контролюючих органів, викладені в акті зустрічної перевірки постачальника, не підкріплені доказами не можуть слугувати належним спростуванням фактів господарської діяльності, засвідчених первинними документами; самі по собі висновки посадових осіб контролюючого органу щодо недобросовісності постачальника (ТОВ «Ферріт-Д») у сфері оподаткування без встановлення зв'язку цього факту із зловживаннями Товариства не можуть бути підставою для визнання необґрунтованою податкової вигоди останнього.

За умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявленого контрагента порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару.

За таких обставин Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком апеляційного суду про незаконність оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Норми матеріального права застосовані апеляційним судом правильно; порушень процесуальних норм, які тягнуть зміну або скасування оскаржуваного рішення, касаційним судом не виявлено.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 у справі № 804/3936/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько