Ухвала

від 16.05.2016 по справі 808/3781/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2016 року м. Київ К/800/61410/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. за участю секретаря:Латишевої Л.П., за участю представників позивача:Шурубури Є.С., відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року

у справі №808/3781/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод кольорових сплавів»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод кольорових сплавів» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 30 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 15 березня 2013 року №0000022900 та №0000012900, від 08 квітня 2013 року №0000032910. Також повернув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

У період з 24 січня 2013 року по 31 січня 2013 року посадові особи відповідача провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджетів податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Ферро-Ю» за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року, ПП «Металфорт» за період з 01 травня 2010 року по 31 грудня 2010 року, ТОВ «Карат» за період з 01 травня 2010 року по 31 липня 2010 року, ТОВ «Кримсплав» за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року, ПП ПТФ «Георгій Побєдоносець» за період з 01 травня 2010 року по 31 липня 2010 року та з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року, ТОВ ВКП «Юг-Сталь» за період з 01 липня 2009 року по 31 березня 2010 року та податку на прибуток за три квартали та 2009 рік, І квартал, півріччя, три квартали та 2010 рік.

За наслідками перевірки податковим органом складено акт перевірки від 31 січня 2013 року № 55/29-0/31549003, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем завищено від'ємне значення з податку на додану вартість на 6 707 284,00 грн. та занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на 5 775 717,00 грн., а також пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток підприємств на 15 669 958,00 грн.

На підставі заперечень позивача та підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, у період з 15 березня 2013 року по 21 березня 2013 року, відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджетів податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Ферро-Ю», ТОВ «Карат», ПП ПТФ «Георгій Побєдоносець» за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року.

За наслідками перевірки відповідачем складено акт від 28 березня 2013 року № 153/29-1/31549003, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток підприємств на 19 702 527,00 грн.

За результатами проведених перевірок контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 15 березня 2013 року №0000022900, яким зменшив позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6 707 284,00 грн., №0000012900, яким визначив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7 219 646,25 грн., з яких: 5 775 717,00 грн. за основним платежем та 1 443 929,25 грн. штрафні (фінансові) санкції та від 08 квітня 2013 року №0000032910, яким визначив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 24 628 158,75 грн., з яких 19 702 527,00 грн. за основним платежем та 4 925 631,75 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу про неправомірність формування позивачем у перевірений період валових витрат та податкового кредиту за результатом здійснення господарських операцій з ПП «Ферро-Ю», ТОВ «Карат», ПП ПТФ «Георгій Побєдоносець», оскільки первинні документи виписувались позивачем та його контрагентами тільки з метою надання податкової вигоди, без фактичного здійснення операцій з поставки товару (відсутність реальності операцій). При цьому, відповідач посилається на: відсутність у контрагентів позивача ліцензій на заготівлю, переробку металобрухту кольорових металів; відсутність складів; трудових ресурсів; фінансових можливостей у контрагентів на закупівлю продукції; відсутності товарно-транспортних накладних; наявності кримінальних справ щодо фіктивної діяльності контрагентів ТОВ «ЗЗКС».

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту перевіреного податковим органом податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Карат», ПП «Ферро-Ю», ПП ПТФ «Георгій Побєдоносець» було укладено ряд договорів постачання, предметом яких є постачання товару - брухт алюмінієвих сплавів, брухт міді, брухт латуні та бронзи, радіатори латунні, брухт алюмінію АМГ.

На виконання умов договорів вказаними контрагентами були здійснені поставки товарів, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема, податковими та видатковими накладними, приходними ордерами, актами приймання брухту та відходів кольорових металів, паспортами на товар, актами про походження брухту кольорових металів, посвідченнями про вибухобезпечність, хімічну та радіаційну безпечність металобрухту кольорових металів, товарно-транспортними накладними, протоколами випробування лабораторії, висновком експертизи від 28 січня 2011 року № 48/.1.04.01.043.11 щодо спроможності суб'єкта господарювання виконувати роботи підвищеної небезпеки; експертним висновком від 26 травня 2011 року № 01-04/1934-05 щодо можливості отримання ліцензії та відходами чорних та кольорових металів; актом обстеження технологічної схеми заготівлі та переробки металобрухту чорних та кольорових металів ПП «Ферро-Ю»; актом санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкта ПП «Ферро-Ю»; виробничими звітами по ливарній ділянці та ділянці електролізу.

Придбаний позивачем товар використовувався для виготовлення готової продукції власного виробництва: катодів та кабельно - провідникової продукції, що підтверджується наявними у матеріалах справи первинним документами та свідчить про використання такого товару у власній господарській діяльності позивача.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до положень підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цього ж Закону.

Згідно з нормою абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону, визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, та у зв'язку з оплатою вказаним підприємствам вартості придбаних товарів (робіт, послуг), отриманих від вказаних контрагентів, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

За приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно підпункту 7.7.2 цього ж пункту, у разі якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платником податку на додану вартість.

Отже, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано.

Крім того, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірних сум податку по господарським операціям з контрагентами - ТОВ «Карат», ПП «Ферро-Ю», ПП ПТФ «Георгій Побєдоносець».

При цьому, судами попередніх інстанцій, визначаючись із правомірністю формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, обґрунтовано відхилені доводи податкового органу про відсутність деяких товарно-транспортних накладних, як підстави для висновку про нереальність вчинюваних господарських відносин, оскільки товарно-транспортна накладна не є одним єдиним документом на підставі якого здійснюється бухгалтерський облік та встановлюється реальність переміщення товарів (продукції), їх транспортування та доставка. Так, відсутність товарно-транспортних накладних при наявності всіх інших первинних документів, відомостей щодо оприбуткуванні товару, наявності його на складі та на обліку, тощо, не свідчить про нереальність господарської операції.

Сумніви податкового органу щодо неможливості здійснення контрагентами позивача послуг з постачання металобрухту та відсутність у них відповідних ліцензій, спростовується наявними ліцензіями на заготівлю та переробку кольорових металів.

Крім того, у відповідності до вимог Закону України «Про металобрухт» відповідна ліцензія видається при наявності у підприємства промислової площадки, приймального пункту, виробничих приміщень, кваліфікованого персоналу, спеціального обладнання (вантажопідйомне обладнання, ваги, тара, вимірювальні засоби та інше). Контроль за такою діяльністю здійснює органи центральної влади та місцевої державної адміністрації, відтак суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність у вказаних контрагентів відповідних виробничих активів, складських приміщень, персоналу та інше, які використовувались у їх власній господарській діяльності.

Вказане спростовує висновок податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідного обладнання та складських приміщень для провадження господарської діяльності за умовами укладених договорів.

Що стосується наявності кримінальних справи, порушених відносно позивача та його контрагентів, суди обґрунтовано звернули увагу на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що постановою старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України від 25 березня 2011 року прийнято рішення про закриття кримінальної справи № 08-3846, порушеної відносно директора позивача про ухилення від сплати податків у особливо великих розмірах при проведенні господарських операцій з ТОВ «Карат» (код 30712966) за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України, за відсутності складу злочину.

У зазначеній постанові вказано, що за поставлений ТОВ «Карат» металобрухт позивачем сплачено кошти в повному об'ємі, при чому кошти сплачувались по безготівковому рахунку і лише за фактом розвантаження металобрухту на площадку підприємства, що вказує на фактичне несення витрат позивачем на придбання товару (металобрухту), який в подальшому використовувався у реальній господарській діяльності підприємства, а саме - металобрухт використовувався як сировина у виробничих процесах по виготовленню виробів з кольорових металів, що є основним видом діяльності підприємства. Тому перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ «Карат» за придбання металобрухту є витратами, які вчиненні у зв'язку з веденням господарської діяльності підприємства, а відповідно не віднесення цієї суми витрат у податковому обліку до складу валових витрат не є законним, а як наслідок донарахування податку на прибуток підприємства є безпідставним.

Крім того, вироком Комсомольського районного суду м. Херсона від 17 грудня 2012 року у справі № 2114/498/12 спростовується висновок податкового органу щодо не підтвердження валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам позивача з ПП «ПТФ «Георгій Побєдоносець»

Також є помилковим висновок податкового органу про те, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних чи трудових ресурсів, свідчить про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та валових витрат, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Суди попередніх інстанцій, крім іншого, обґрунтовано звернули увагу на неправомірність дій податкового органу щодо неперенесення терміну проведення перевірки, що вплинуло на безпідставне донарахування податковим органом валових витрат та податкового кредиту.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач надіслав на адресу позивача копію наказу від 23 січня 2013 року № 46 та повідомлення від 23 січня 2013 року № 7/29-0, в яких вказав, що з 24 січня 2013 року буде розпочато проведення позапланової невиїзної документальної перевірки протягом 6 робочих днів.

Зазначені документи були отримані представником позивача поштою лише 01 лютого 2013 року, тобто після закінчення перевірки.

При цьому, пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України передбачено обов'язок податкового органу повідомить платника податків про проведення перевірки перед її початком, а не після її закінчення. Також, нормою підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України передбачено право платника податків бути повідомленим про проведення перевірки. У даному випадку це право було порушене податковим органом, що позбавило позивача можливості бути присутнім при проведенні перевірки, а як наслідок - надати пояснення, документи в підтвердження своєї позиції (крім первинних документів платник податків має право надавати внутрішні документи: журнали, регістри бухгалтерського та податкового обліку, службові записки та інше), вимагати проведення перевірок контрагентів, проведення експертиз та інше.

Крім того, листом від 12 грудня 2012 року позивач повідомив контролюючий орган про відсутність первинних документів та інших документів, які підтверджують його господарську діяльність за період з 01 січня 2009 року по 01 січня 2012 року.

У відповідно до вимог пункту 44.5 статті 44 Податкового кодексу України, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Відтак, платнику законодавцем надано право відновити відсутні документи без будь - яких фінансових санкцій для платника податків протягом 90 календарних днів з дня надіслання повідомлення про відсутність документів.

При цьому, у разі проведення перевірки платника податків, контролюючий орган зобов'язаний перенести терміни проведення такої перевірки.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України , в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року у справі №808/3781/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.