Рішення

від 08.06.2016 по справі 910/7282/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2016Справа №910/7282/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНСЕР»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ТВІН»

про стягнення 44 619,38 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Кіосєва Л.С. - представник за довіреністю від 02.06.16

від відповідача Бондар Є.В.- представник за довіреністю № 16 від 12.02.16

В судовому засіданні 08.06.2016 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНСЕР» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ТВІН» про стягнення 44 619,38 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між сторонами було укладено договір поставки № 14092015 ВС від 14.09.2015, на виконання умов якого позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 94 194,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-291006 від 29.10.2015. Відповідачем в свою чергу продукцію було прийнято та частково оплачено у сумі 61 000,00 грн, у зв'язку з чим у останнього утворився борг у розмірі 33 194,00 грн. За неналежне виконання умов договору позивач також просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 5 68,31 грн, пеню у розмірі 8 584,25 грн та інфляційні втрати у сумі 2 272,82 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.04.2016 порушено провадження у справі № 910/7282/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 25.05.2016.

19.05.2016 через загальний відділ діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи на виконання ухвали суду та відзиву на позовну заяву. У зазначеному відзиві відповідач зазначив про наявність боргу перед позивачем у розмірі 33 194,00 грн, заперечував проти нарахування інфляційних втрат, зазначивши про невірність розрахунків зроблених позивачем.

24.05.2016 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направити представника у судове засідання.

Позивач в судове засідання 25.05.2016 явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 25.05.2016 розгляд справи було відкладено на 08.06.2016.

07.06.2016 загальним відділом діловодства суду зареєстрована заява позивача про уточнення позовної заяви, відповідно до якої позивач зазначив, що відповідачем і надалі безпідставно ухиляється від сплати боргу, тому позивач вважає за необхідне збільшити період нарахування штрафних та фінансових санкцій. Відтак позивач просить суд стягнути з відповідача основну суму боргу у розмірі 33 194, грн, пеню у розмірі 10 816,88 грн, 3% річних у розмірі 732,95 грн та інфляційні втрати у розмір 3 452,11 грн.

У судове засідання, призначене на 08.06.2016 з'явилися представники сторін.

Представник позивача підтримав заяву про уточнення позовних вимог та просив прийняти до розгляду.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Судом встановлено, що вказана заява про уточнення позовних по сутті є заявою про збільшення розміру позовних вимог, яка подана позивачем із дотриманням вимог ст. 22 ГПК України, а тому приймається судом до розгляду, а відтак у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Представник позивача підтримала позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру та просила суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача надала пояснення по суті спору, в частині основного боргу не заперечував та проси суд здійснити перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

14 вересня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНСЕР» (надалі - постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ТВІН» (надалі - покупець/відповідач) було укладено договір № 14092015 ВС поставки (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити продукцію, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти та оплатити таку продукцію.

Згідно з п 6.5. договору право власності на поставлену продукцію виникає у покупця з дати її фактичної передачі, що підтверджується датою підписання уповноваженим представником покупця товарно-транспортної або видаткової (товарної) накладної.

Розрахунки за цим договором між постачальником і покупцем проводиться у національній валюті - гривні - безготівково, шляхом перерахування коштів покупцем на розрахунковий рахунок постачальника (п. 5.1. договору).

Згідно з п.п. 5.2.,5.3. договору оплата конкретної партії проводиться на умовах зазначених в договору та специфікації і може передбачати як передоплату так і оплату по факту поставки або на умовах відстрочки платежу. В разі відстрочки платежу, або в разі часткової передплати, покупець проводить оплату поставленої продукції у строк не більше 5 (п'яти) банківських днів з моменту поставки.

У п. 5.4. договору сторонами визначено, якщо сторони не узгодили в специфікації порядок оплати, оплата продукції проводиться по факту поставки, тобто покупець проводить оплату поставленої партії продукції в день поставки. Якщо поставка проведена не у банківський день, оплата поставленої партії продукції повинна бути проведена покупцем у перший банківський день наступний за днем повставки.

Відповідно до п. 8.1. цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017 року, але у всякому випадку до виконання сторонами зобов'язань, узятих за даним договором в період його дії.

За доводами позивача ТОВ «ВІНСЕР» поставило відповідачу продукцію на загальну суму 94 194,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-291006 від 29.10.2015. Відповідачем в свою чергу продукцію було прийнято та частково оплачено у сумі 61 000,00 грн, у зв'язку з чим у останнього утворився борг у розмірі 33 194,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п.п. 5.2.,5.3. договору оплата конкретної партії проводиться на умовах зазначених в договору та специфікації і може передбачати як передоплату так і оплату по факту поставки або на умовах відстрочки платежу. В разі відстрочки платежу, або в разі часткової передплати, покупець проводить оплату поставленої продукції у строк не більше 5 (п'яти) банківських днів з моменту поставки.

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 94 194,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-291006 від 29.10.2015, підписаною уповноваженими представниками сторін та скріплену їх печатками.

Відповідачем в свою чергу продукцію було прийнято та частково оплачено у сумі 61 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями. Відтак, у відповідач утворився борг перед позивачем у сумі 33 194,00 грн.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України , договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 5.4. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отриману продукцію за договором на момент розгляду справи настав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було поставлено продукцію, що підтверджується видатковою накладною, підписаною сторонами, копія якої містяться в матеріалах справи. Проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим його заборгованість складає на момент вирішення спору 33 194,00 грн.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку вимоги в частині основного боргу не заперечує, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 33 194,00 грн.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 732,95 грн, пеню у розмірі 10 816,88 грн та інфляційні втрати у сумі 3 452,11 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною першою ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У п. 7.3. договору сторони визначили, що у разі порушення строків умов цього договору щодо строків поставки та оплати, вина сторона сплачує другій стороні неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ діючої на момент її нарахування за кожен день прострочки від суми несплати або від суми непоставленої продукції.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р . з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України . Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України , строку, за який нараховуються штрафні санкції".

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отриманий товар, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір пені та 3% річних становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем - 3% річних у сумі 732,95 грн, пеню у розмірі 10 816,88 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням рекомендацій, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", зокрема:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 30.10.2015 - 12.11.2015 94194 1.000 0.00 94194.00 23.11.2015 - 10.12.2015 54194 1.000 0.00 54194.00 11.12.2015 - 07.04.2016 34194 1.022 756.33 34950.33 08.04.2016 - 02.06.2016 34194 1.036 1232.18 35426.18 Таким чином, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 1988,51 грн

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання за договором.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32 , 33 , 44 , 49 , 82- 85 Господарського процесуального кодексу України , Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ТВІН» (02068, м. Київ, вул. Вербицького, б. 1; ідентифікаційний код 32769705) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНСЕР» (18000, Черкаська область, м. Черкаси, вул.. Кірова, буд. 73/1, офіс 215; ідентифікаційний код 38715388) основну суму заборгованості за договором у сумі 33 194 (тридцять три тисячі сто дев'яносто чотири) грн 00 коп.; пеню у розмірі 10 816 (десять тисяч вісімсот шістнадцять) грн 88 коп.; 3 % річних у розмірі 732 (сімсот тридцять дві) грн 95 коп.; інфляційні втрати у розмірі 1988 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят вісім) грн 51 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 336 (одна тисяча триста тридцять шість) грн 15 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.06.2016

Суддя Пукшин Л.Г.