Постанова

від 13.09.2016 по справі 910/7282/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2016 р. Справа№ 910/7282/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Кіосєва Л.С. ( за довіреністю від 22.07.2016)

від відповідача: Бондар Є.В. ( за довіреністю № 16 від 12.02.2016)

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТВІН"

на рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016р.

у справі № 910/7282/16 (суддя: Пукшин Л.Г.)

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНСЕР"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТВІН"

про стягнення 44 619,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 44 619,38 грн.

07.06.2016 до суду першої інстанції надійшла заява позивача про уточнення позовної заяви, в якій зазначено, що позивач вважає за необхідне збільшити період нарахування штрафних та фінансових санкцій. Відтак позивач просить суд стягнути з відповідача основну суму боргу у розмірі 33 194,00 грн., пеню у розмірі 10 816,88 грн., 3% річних у розмірі 732,95 грн. та інфляційні втрати у розмір 3 452,11 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2016р по справі № 910/7282/16 позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача основну суму заборгованості за договором у сумі 33 194,00, пеню у розмірі 10 816,88 грн. 3% річних у розмірі 732,95 грн., інфляційні втрати у розмірі 1988,51 грн., в іншій частині в позові відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином доведено, порушення відповідачем умов договору, а саме останній не сплатив в повному обсязі коштів за отримано продукцію, в зв'язку з чим утворилась заборгованість та штрафні санкції за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Не погоджуючись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТВІН" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року скасувати, винести нове рішення, яким частково задовольнити позов про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, з урахуванням доводів, викладених у апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції безпідставно було не перераховано пеню у відповідності до ст. 232 ГК України в частині періоду нарахування, який не повинен перевищувати 6 місяців. Також, судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про ознайомлення з матеріалами справи, а саме з заявою позивача про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТВІН" та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні 13.09.2016 року представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції змінити з урахування доводів викладених в апеляційній скарзі.

Позивача вказав , що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14 вересня 2015 року між ТОВ "ВІНСЕР" (постачальник/позивач) та ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТВІН" (покупець/відповідач) було укладено договір № 14092015 ВС поставки (договір)(а.с.18).

За умовами вищезазначеного договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити продукцію, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти та оплатити таку продукцію.(п.1.1. договору ). Право власності на поставлену продукцію виникає у покупця з дати її фактичної передачі, що підтверджується датою підписання уповноваженим представником покупця товарно-транспортної або видаткової (товарної) накладної.(п.6.5. договору)

Пунктами 5.1.-5.4. договору передбачено, що розрахунки за цим договором між постачальником і покупцем проводиться у національній валюті - гривні - безготівково, шляхом перерахування коштів покупцем на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата конкретної партії проводиться на умовах зазначених в договору та специфікації і може передбачати як передоплату так і оплату по факту поставки або на умовах відстрочки платежу. В разі відстрочки платежу, або в разі часткової передплати, покупець проводить оплату поставленої продукції у строк не більше 5 (п'яти) банківських днів з моменту поставки. В разі якщо сторони не узгодили в специфікації порядок оплати, оплата продукції проводиться по факту поставки, тобто покупець проводить оплату поставленої партії продукції в день поставки. Якщо поставка проведена не у банківський день, оплата поставленої партії продукції повинна бути проведена покупцем у перший банківський день наступний за днем поставки.

Строк дії договору визначений в пункті 8.1 договору, за яким договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017 року, але у всякому випадку до виконання сторонами зобов'язань, узятих за даним договором в період його дії.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ТОВ "ВІНСЕР" поставило відповідачу продукцію на загальну суму 94 194,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-291006 від 29.10.2015. (а.с.21).

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі тог, що відповідач частково оплатив у сумі 61 000,00 грн. за прийняту продукцію (а.с.37-40), у зв'язку з чим у останнього утворився борг у розмірі 33 194,00 грн., який останній не сплатив.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи належним чином підтверджено поставу продукцію позивачем, та часткову сплату відповідачем за отриману продукцію, тому за порушення умов договору з відповідача підлягає стягненню суму боргу та штрафні санкції.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно вимог ст. ст. 662-664 ЦК України постачальник зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором. Обов'язок продавця вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Місцевий господарський суд правомірно, посилаючись на норми ст.ст. 174, 193 ГК України, ст. ст. 11, 509, 526, 626, 629 ЦК України зазначив, що підставою виникнення зобов'язання є договір укладений між сторонами, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та видно з умов, укладеного між сторонами договору, а саме п.п. 5.2.,5.3. - оплата конкретної партії проводиться на умовах зазначених в договору та специфікації і може передбачати як передоплату так і оплату по факту поставки або на умовах відстрочки платежу. В разі відстрочки платежу, або в разі часткової передплати, покупець проводить оплату поставленої продукції у строк не більше 5 (п'яти) банківських днів з моменту поставки.

Позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 94 194,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-291006 від 29.10.2015, підписаною уповноваженими представниками сторін та скріплену їх печатками, відповідачем в свою чергу продукцію було прийнято та частково оплачено у сумі 61 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями. Відтак, у відповідач утворився борг перед позивачем у сумі 33 194,00 грн.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що з урахуванням положень ст. 530 ЦК Україна та приписів п. 5.4. момент виконання грошового зобов'язання на час розгляду справи в суді першої інстанції настав, отже правомірно було задоволено позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлену продукцію у розмірі 33 194,00 грн.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних у сумі 732,95 грн., пені у розмірі 10 816,88 грн. та інфляційні втрати у сумі 3 452,11 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 ЦК України є сплата боржником неустойки.

Укладаючи договір поставки від 14.09.2015 року сторони п. 7.3. договору передбачили, що у разі порушення строків умов цього договору щодо строків поставки та оплати, вина сторона сплачує другій стороні неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ діючої на момент її нарахування за кожен день прострочки від суми несплати або від суми непоставленої продукції.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем та судом першої інстанції, не погоджується з здійсненим розрахунком, оскільки судом першої інстанції не враховано п. 6 ст. 232 ГК України щодо припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання з своєчасної оплати поставленої продукції не виконав, розмір пені, відповідно до вірного розрахунку, здійсненого колегією суддів за період з 30.10.2015 р. по 30.04.2016р. з урахуванням часткових проплат, становить 9392,09 грн.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунки позивача, колегія суддів встановила, що 3% річних становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем - 3% річних у сумі 732,95 грн.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Колегія суддів перевіривши розрахунок інфляційних втрат здійсненний судом першої інстанції з урахуванням рекомендацій, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", вважає його вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за період з 30.10.2015 по 02.06.2016 року підлягають задоволенню в розмірі 1988,51 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року у справі № 910/7282/16, змінити в частині пені.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТВІН" на рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року у справі № 910/7282/16 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року у справі № 910/7282/16 змінити в частині стягнення пені.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТВІН" (02068, м. Київ, вул. Вербицького, б. 1; ідентифікаційний код 32769705) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНСЕР" (18000, Черкаська область, м. Черкаси, вул.. Кірова, буд. 73/1, офіс 215; ідентифікаційний код 38715388) пеню в розмірі 9 392,09 грн., судовий збір за подачу позовної заяви 1295,32 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНСЕР" (18000, Черкаська область, м. Черкаси, вул.. Кірова, буд. 73/1, офіс 215; ідентифікаційний код 38715388) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТВІН" (02068, м. Київ, вул. Вербицького, б. 1; ідентифікаційний код 32769705) судовий збір за подачу апеляційної скарги 90,95 грн.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва

Матеріали справи № 910/7282/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко