Ухвала

від 08.06.2016 по справі 826/19275/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2016 року м. Київ К/800/59098/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О . Костенка М.І. при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

за участю представників сторін: від позивача - Коновал Т.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2014 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 р.

у справі № 826/19275/13-а

за позовом приватного підприємства «Ден»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство «Ден» (далі - позивач, ПП «Ден») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило суд: визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 08.08.2013 р. № 236 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Ден»; - визнати протиправними дій ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо внесення змін до системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, бази даних АІС співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту, бази АІС «Аудит» на підставі акту від 20.08.2013 р. № 115/26-57-22-03-07/31246688 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ДЕН»; - зобов'язати ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві внести відповідні зміни до системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, бази даних АІС співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту, бази АІС «Аудит» в частині скасування відображення інформації, викладеної в акті від 20.08.2013 р. № 115/26-57-22-03-07/31246688 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ДЕН»; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.09.2013 р. № 0000612203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 р., позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 08.08.2013 р. по 14.08.2013 р., згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу від 29.07.2013 р. № 165, посадовою особою ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Ден» з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати податку на прибутку та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Дайнер Консалт», ТОВ «ДІ-Рект Енерджі», ТОВ «Ланіс Менеджмент», ТОВ «Асіті Трейд», ТОВ «ТБ «Східна Україна», ТОВ «Естейт-Менеджмент», ТОВ «Компанія Квіт ДАН», ПП «Тіар-1», ПП «Західбудстиль», ПП «Домінанта-Еко», ТОВ «Будколо», ПП «Інтеграл-Т», ПП «Експоруд», ТОВ «Кар-М» за період з 01.01.2009 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої складено акт від 20.08.2013 р. № 115/26-57-22-03-07/31246688 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет по взаємовідносинах з ТОВ «Дайнер Консалт», ТОВ «ДІ-Рект Енерджі», ТОВ «Ланіс Менеджмент», ТОВ «Асіті Трейд», ТОВ «ТБ «Східна Україна», ТОВ «Естейт-Менеджмент», ТОВ «Компанія Квіт ДАН», ПП «Тіар-1», ПП «Домінанта-Еко» на загальну суму 1 540 285 грн., в тому числі за листопад 2010 року на суму 99 грн., за березень 2011 року на суму 50 грн., за червень 2011 року на суму 52 грн., за серпень 2011 року на суму 152 699 грн., за жовтень 2011 року на суму 53 грн., за листопад 2011 року на суму 62 624 грн., за лютий 2012 року на суму 73 861 грн., за березень 2012 року на суму 285 576 грн., за квітень 2012 року на суму 297 537 грн., за травень 2012 року на суму 137 723 грн., за червень 2012 року на суму 145 862 грн., за липень 2012 року на суму 142 827 грн., за серпень 2012 року на суму 62 500 грн., за вересень 2012 року на суму 178 822 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 09.09.2013 р. було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000612203, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 2 409 091,75 грн., з яких 1 606 111 грн. - за основним платежем та 802 980,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки № 934/23-2/14312329 від 07.04.2011 р. підставою для донарахування позивачу вказаних податкових зобов'язань слугували твердження перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з його контрагентами: ТОВ «Дайнер Консалт», ТОВ «ДІ-Рект Енерджі», ТОВ «Ланіс Менеджмент», ТОВ «Асіті Трейд», ТОВ «ТБ «Східна Україна», ТОВ «Естейт-Менеджмент», ТОВ «Компанія Квіт ДАН», ПП «Тіар-1», ПП «Домінанта-Еко», оскільки правочини укладені між позивачем та вказаними контрагентами, за висновками відповідача, не спричиняють реального настання правових наслідків, а контрагенти позивача мають ознаки фіктивної діяльності.Вказані висновки податкового органу були зроблені на підставі інформації, яка містилась в актах перевірок цих суб'єктів господарювання.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів.

Встановлені Главою 8 розділу ІІ Податкового кодексу України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється контролюючими органами в розумінні Податкового кодексу України в процесі адміністрування податків і зборів. Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із неправомірним, на його думку, проведенням контрольних заходів щодо такого платника.

Недотримання встановлених статтями 75-81 Податкового кодексу України приписів порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням суб'єктивних прав останнього в адміністративних правовідносинах.

Отже, в разі призначення невиїзної документальної перевірки платник податків має право оскаржувати відповідні рішення (в тому числі накази про призначення перевірки), дії або бездіяльність контролюючого органу незалежно від того, чи фактично здійснено таку перевірку.

З системного аналізу положень Податкового кодексу України випливає, що проведення, зокрема, невиїзної перевірки, як контрольного заходу передбачає такі етапи її проведення: - встановлення підстав для проведення перевірки; - прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу; - вивчення наданих платником податків документів та інших матеріалів; - оформлення результатів перевірки.

Реалізація зазначених етапів означає наявність податкової перевірки як юридичного факту, на підставі якого керівник податкового органу може зробити висновок про наявність податкового правопорушення та винести податкове повідомлення-рішення.

Так, на етапі встановлення підстав для проведення позапланової перевірки з мотивів можливого порушення платником податків вимог законодавства податковий орган зобов'язаний надіслати платникові податків запит, відповідь на який має бути подана протягом 10 днів із дня його отримання. (підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України). Залежно від наявності або відсутності відповідної відповіді та її змісту може бути зроблено висновок про необхідність проведення перевірки. Оцінює зміст відповіді платника податків орган доходів і зборів. Проте платник податків може не погодитися з висновком контролюючого органу, вважаючи, що запит було надіслано безпідставно, або що його відповідь на запит є вичерпною і не потребує проведення передвіки викладених у ньому даних.

Згідно з пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в.о. начальника ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві видано наказ від 08.08.2013 р. № 236 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «ДЕН» по взаємовідносинах з ТОВ «Дайнер Консалт», ТОВ «ДІ-Рект Енерджі», ТОВ «Ланіс Менеджмент», ТОВ «Асіті Трейд», ТОВ «ТБ «Східна Україна», ТОВ «Естейт-Менеджмент», ТОВ «Компанія Квік ДАН», ПП «Таір-1», ПП «Західбудстиль», ПП «Домінанта-Еко», ТОВ «Будколо», ПП «Інтеграл-Т», ПП «Експоруд», ТОВ «Кар-М» за період з 01.01.2009 р. по 30.09.2012 р. відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Разом з тим в акті перевірки № 115/26-57-22-03-07/31246688 від 20.08.2013 р. зазначено, що перевірку проведено на підставі наказу ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 165 від 29.07.2013 р., однак, будь-яких доказів щодо прийняття даного наказу відповідачем під час розгляду справи не надано. Натомість, до суду першої інстанції відповідачем подавались заперечення на позов, до яких додавались документи щодо проведеної перевірки, в тому числі і оскаржуваний наказ № 236 від 08.08.2013 р., доповідна записка від 23.08.2013 р. щодо видання нового наказу про виправлення описки в наказі № 236 від 08.08.2013 р., наказ № 322 від 23.08.2013 р. про внесення змін до оскаржуваного наказу, що свідчить про фактичне проведення перевірки на підставі наказу № 236 від 08.08.2013 р.

При цьому, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом не доведено наявність обставин, які б слугували достатньою підставою для прийняття оскаржуваного наказу.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Зазначені положення Закону України «Про податок на додану вартість» кореспондуються із положеннями закріпленими у Податковому кодексі України, що вступив в дію з 01.01.2011 р.

Так, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд договорів поставки на виконання робіт та підряду зі своїми контрагентами: ТОВ «Дайнер Консалт», ТОВ «ДІ-Рект Енерджі», ТОВ «Ланіс Менеджмент», ТОВ «Асіті Трейд», ТОВ «ТБ «Східна Україна», ТОВ «Естейт-Менеджмент», ТОВ «Компанія Квіт ДАН», ПП «Тіар-1», ПП «Домінанта-Еко», ТОВ «ХСГ Цандер УКР», ПАТ «Аврора», ПП «Тіар-1».

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем договорів з ТОВ «Дайнер Консалт», ТОВ «ДІ-Рект Енерджі», ТОВ «Ланіс Менеджмент», ТОВ «Асіті Трейд», ТОВ «ТБ «Східна Україна», ТОВ «Естейт-Менеджмент», ТОВ «Компанія Квіт ДАН», ПП «Тіар-1», ПП «Домінанта-Еко», вказуючи на відсутність у останніх необхідних умов для ведення господарської діяльності. При цьому податковий орган посилався на акти перевірок вказаних суб'єктів господарювання.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та наявності в нього умов для здійснення господарської діяльності перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами-постачальниками за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, враховуючи, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09.09.2013 р. № 0000612203 на час внесення відповідачем змін до системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, бази даних АІС співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту, бази АІС «Аудит» є неузгодженим, оскільки оскаржено в судовому порядку, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено про передчасність та фактично безпідставність вчинення відповідачем дій щодо внесення змін даних, задекларованих позивачем у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період, що перевірявся.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що постанова окружного суду та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 р. у справі № 826/19275/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко