Рішення

від 08.06.2016 по справі 175/4362/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4096/16 Справа № 175/4362/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Котушенко С.П.

Категорія 54

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого Котушенко С.П.

суддів Красвітної Т.П., Романюк М.М.

при секретарі Порубай М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини та ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини про поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИЛА:

28 жовтня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з уточненим в ході розгляду справи позовом (а.с.38-41) до Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини про поновлення на роботі. Позивач вказувала на те, що з 03 вересня 2003 року вона перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах, займала посаду директора міської лабораторії ветеринарної медицини. З травня 2015 року у неї ускладнилися стосунки з керівництвом лікарні в зв'язку з тим, що вона є людиною пенсійного віку, але з роботи звільнятися не бажала. 26 серпня 2015 року їй було запропоновано надати пояснення щодо неприйняття зразків молока для дослідження на антибіотики, про що вона склала доповідну записку на ім'я начальника лікарні. Прийняти від неї та зареєструвати вказану доповідну записку відмовилися, тому вона направила її поштою. 01 вересня того ж року вона дізналась про наявність наказу про притягнення її до відповідальності, проте з наказом її не ознайомили і його копію не видали.

З 02 по 29 вересня 2015 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні, тому 08 вересня поштою направила заяву про надання чергової відпустки, на що отримала відповідь про звільнення її з роботи 02 вересня 2015 рок на підставі п.3 ст.40 КЗпП України, до якої було додано копію наказу №123 від 28 серпня 2015 року про притягнення її до відповідальності за неналежне виконання посадових обов'язків та зневажливе відношення до співробітників.

Посилаючись на те, що посадові обов'язки вона не порушувала, діяла відповідно до нормативних документів та посадової інструкції, а також на порушення відповідачем вимог трудового законодавства, позивач просила визнати незаконними та скасувати накази: №123 від 28 серпня 2015 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності та №290 від 02 вересня 2015 року про звільнення з роботи; поновити її на роботі з 02 вересня 2015 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2016 року позов в частині визнання незаконним наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу задоволено повністю, в частині моральної шкоди - частково у розмірі 2 000 грн., в іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про зміну рішення у частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позивач в апеляційній скарзі ставить питання про скасування рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу №123 від 28 серпня 2015 року.

В іншій частині рішення не оскаржується і у відповідності зі ст.303 ЦПК України не переглядається.

Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів вважає апеляційні скарги підлягаючими задоволенню з наступних підстав.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

У відповідності зі ст.150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством.

Розглядаючи справу, суд встановив, що ОСОБА_2 з 03 вересня 2003 року перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах, з 01 січня 2004 року працювала директором міської лабораторії ветеринарної медицини

Наказом №123 від 28 серпня 2015 року їй було винесено догану за неналежне виконання посадових обов'язків та зневажливе відношення до співробітників, а наказом №290 від 02 вересня того ж року - звільнено з роботи на підставі п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання посадових обов'язків.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання незаконним наказу №123 від 28 серпня 2015 року, суд виходив з доведеності факту порушення ОСОБА_2 трудової дисципліни, що підтверджується матеріалами справи, а також посилався на те, що в наказі про накладання дисциплінарного стягнення обов'язково має бути зазначено, в чому саме полягає порушення трудової дисципліни, тобто вказано на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення.

Проте в оспореному наказі зазначено лише про винесення ОСОБА_2 догани за неналежне виконання посадових обов'язків та зневажливе відношення до співробітників, але не вказано фактичні обставини за які працівника притягнуто до дисциплінарної відповідальності і коли вони мали місце.

Ухвалюючи рішення в даній частині, суд не прийняв до уваги викладене і не врахував, що зневажливе відношення до співробітників не може бути підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, проти чого не заперечував в суді представник відповідача.

За таких обставин рішення в зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про визнання незаконним оспореного наказу.

Стягуючи з відповідача на користь позивача заробітну плату у розмірі 34 262,58 грн. за 138 днів вимушеного прогулу в період з 03 вересня 2015 року по час ухвалення рішення - 18 березня 2016 року, суд виходив з того, що середній заробіток ОСОБА_2 за липень та серпень 2015 року склав (7 213,66+3 395,11) : 43 = 246,72 грн.

При цьому суд не врахував, що згідно з листками непрацездатності АГХ №673225 та АГС №716205 (а.с.174, 175) позивач знаходилася на стаціонарному лікуванні з 02 по 16 вересня 2015 року та з 17 по 29 вересня 2015 року, тому період її вимушеного прогулу з 30 вересня 2015 року по 18 березня 2016 року становить 119 робочих днів.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 з наступними змінами, для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно виходити з заробітної плати позивача за останні два місяці, що передували звільненню. У разі, коли протягом двох місяців, що передували звільненню з роботи, працівник не з його вини працював не всі робочі дні, його середня заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється за фактично відпрацьований час у цьому періоді, а не за два повні календарні місяці, що йому передували;

З матеріалів справи вбачається, що протягом двох місяців, що передували звільненню ОСОБА_2 з роботи, вона працювала не всі робочі дні, оскільки з 30 червня по 03 липня 2015 року знаходилася на лікарняному (а.с.172), а з 20 по 25 липня того ж року - у відпустці за власний рахунок (а.с.170-171). В липні 2015 року вона відпрацювала 15 робочих днів, за що отримала заробітну плату у розмірі 2 214,19 грн., а в серпні 2015 року - 20 робочих днів, за що отримала заробітну плату у розмірі 3 395,11 грн.

Таким чином середньоденна заробітна плата позивача протягом останніх двох місяців, що передували звільненню за фактично відпрацьований час складає (2 214,19 + 3 395,11 ) : 35 = 160,27 грн.

Виходячи з викладеного заробітна плата ОСОБА_2 за час вимушенного прогулу становить 19 072,13 грн. (160,27 грн. х 119 днів).

Враховуючи те, що суд першої інстанції не взяв до уваги наведені обставини та норми закону, що регулюють встановлені правовідносини, висновки суду суперечать матеріалам справи, постановлене судове рішення підлягає зміні в частині суми та періоду стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини та ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2016 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03 вересня 2015 року по час ухвалення рішення у розмірі 34 262,58 грн. змінити на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 вересня 2015 року по час ухвалення рішення у розмірі 19 072,13 грн.; в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним наказу №123 від 28 серпня 2015 року рішення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати незаконним наказ начальника Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини №123 від 28 серпня 2015 року про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Котушенко С.П.

Судді Романюк М.М.

ОСОБА_3