Ухвала

від 06.06.2016 по справі 2а-13438/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2016 року м. Київ К/800/14769/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Веденяпіна О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013

у справі № 2а-13438/12/2670

за позовом Дочірнього підприємства «Провід»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 22.05.2012 № 0001652220 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 265379 грн. та № 0001662220 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 243160 грн.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права: п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 28.04.2012 № 76/1-22-20-22951724. Актом перевірки зафіксовано порушення вимог:

- п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 22.05.2012 № 0001652220 грошового зобов'язання з податку на прибуток за І квартал 2011 року в загальній сумі 265380 грн., в т.ч. 265379 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- п. 192.1 ст. 192, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 22.05.2012 № 0001662220 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 287020 грн., в т.ч. 287018 грн. за основним платежем (43859 грн. за березень 2011 року та 243159,24 грн. за квітень 2011 року) та 2 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень податковим органом податкове повідомлення-рішення від 22.05.2012 № 0001652220 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 22.05.2012 № 0001662220 скасовано в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 грн.

Згідно з платіжним дорученням від 06.09.2012 № 800 позивачем погашено частину визначеного податковим повідомленням-рішенням від 22.05.2012 № 0001652220 грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 43860 грн. за березень 2011 року.

Позивачем оскаржено до суду податкові повідомлення-рішення від 22.05.2012 № 0001652220 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 265380 грн. та № 0001662220 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 243160 грн.

Порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР на думку податкового органу полягає у неправомірному віднесенні до складу валових витрат витрат за операціями:

- з ФОП ОСОБА_2 щодо придбання за договором від 01.01.2011 № 01/01/10 та додатком до договору від 01.01.2011 № 1-2011 послуг з розробки та виробництва об'єктів права інтелектуальної власності, дизайнерських послуг, а саме: розробки дизайнів оригіналів макетів для інформаційних листівок за допомогою комп'ютерної графіки та 3Д моделювання такого дизайну у різних кольорових рішеннях; розробки та адаптації (зміна форматів, 4 версії) трьох слоганів для рекламних компаній; розробки трьох дизайнів оригінал макетів інформаційних матеріалів на основі розробленого візуального образу та інших робіт відповідно до зазначеного в договорі, додатках, специфікації (бриф-заявці) на виконання робіт та підписаних сторонами актах прийому-передачі виконаних робіт;

- з ФОП ОСОБА_3 щодо придбання за договором від 01.01.2011 № ЗА 0000001 та додатком до договору від 01.02.2011 № 1-113А послуг щодо створення дизайну роздільників для купівлі з інформацією про цигарки ТМ «Davidoff» на касових стрічках в супермаркетах, розробки 3-х оригінал макетів для ТМ «Camel»;

- з ФОП ОСОБА_4 щодо придбання за договором від 01.01.2011 № МС-0000001 та додатком до договору від 07.02.2011 № 1-11МС послуг щодо створення дизайну оригінал-макетів ПОСМ для тимчасових конструкцій згідно к-віжуалу, дизайну оригінал-макету оформлення точок проведення інформаційних подій в 3D, розробки 10 (десяти) оригінал макетів у flash та 3D;

- з ФОП ОСОБА_5 щодо придбання за договором від 01.10.2010 № 1-11 послуг щодо створення трьох версій ілюстрації та художнього оформлення презентації рекламної концепції для продукту клієнта замовника з умовною назвою «Пакет Преміальний», створення макетів шляхом додавання текстів та графічних елементів;

- з ФОП ОСОБА_6 щодо придбання за договором від 01.01.2011 № ХО-000001 та додатком до договору від 21.01.2011 № ХО1-11 послуг з розміщення реклами та технічної підтримки в Інтернеті;

- з ФОП ОСОБА_7 щодо придбання за договором від 01.01.2011 № ЧА-0000001 та додатком до договору від 01.03.2011 № ЧА1-11 послуг зі створення дизайну оригінал-макетів рекламних матеріалів;

- з ФОП ОСОБА_8 щодо придбання за договором від 01.01.2011 № ДТ01/01/11 та додатком до договору від 01.03.2011 № 1-2011 послуг з розробки дизайну 5-и оригінал макетів рекламних матеріалів.

Висновки про відсутність у позивача права на формування валових витрат за операціями з вказаними контрагентами податковим органом обґрунтовані тим, що такі операції не були спрямовані на настання реальних правових наслідків. З огляду на кількість працівників позивача такі послуги зі створення дизайну та технічної підтримки в Інтернет ресурсах могли бути виконані товариством самостійно. Також наголошує на відсутності у позивача авторських договорів щодо створених дизайнерських проектів та інших первинних документів, які б підтверджували фактичне виконання таких робіт.

Порушення позивачем вимог Податкового кодексу України на думку податкового органу полягає у неправомірному включенні позивачем до складу податкового кредиту за квітень 2011 року податку на додану вартість за операціями з придбання у ДП «Медіа Дирекція» за договором від 10.01.2011 № 1001/2011-П щодо придбання послуг з проведення рекламних кампаній з метою просування продуктів клієнтів-рекламодавців на ринку України та представлення клієнтів-рекламодавців перед громадськістю й окремими групами населення.

В обґрунтування відсутності у позивача права на формування податкового кредиту за квітень 2011 року за операціями з ДП «Медіа Дирекція» податковий орган посилається на те, що податкова накладна від 14.01.2011 № 14 не має сили податкового та розрахункового документа, оскільки у рядку 2 вказаної накладної зазначено, що вона виписана на операцію, що була виконана 01.04.2011, утім на таку операцію складено іншу податкову накладну - від 01.04.2011 № 1.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки формуванню платником податку на додану вартість податкового кредиту за періоди, починаючи з січня 2011 року, слід застосовувати положення ст. 198 Податкового кодексу України , а для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат за періоди, що передували ІІ кварталу 2011 року, - положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94 ВР.

За умови реального здійснення господарської операції з поставки послуг, яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, правильного обчислення валових витрат та податкового кредиту, наявності первинних документів, в тому числі податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, платник податку (покупець) має право на валові витрати та податковий кредит.

З положень п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94 ВР, п. 198.6 ст. 198 , ст. 201 Податкового кодексу України випливає, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути підтверджений податковою накладною.

Висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку послуг мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях, зокрема на припущенні, що підприємство має можливість самостійно здійснити роботи.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п.п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 № 283/97-ВР господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Зі змісту абз. 3 ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України вбачається, що свобода підприємницької діяльності, у розумінні якої підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, є загальним принципом господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, при здійсненні господарської діяльності, керуючись принципами свободи підприємницької діяльності та свободи договору, суб'єкти господарювання вправі вільно укладати будь-які договори, не заборонені законодавством, та самостійно обирати контрагентів.

Посилання податкового органу на наявність у позивача достатньої кількості власних працівників для здійснення дизайнерських робіт та технічної підтримки не можуть свідчити про невчинення господарських операцій з контрагентами - ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

У результаті дослідження питання щодо фактичного вчинення позивачем господарських операцій з придбання у вищезазначених контрагентів послуг з виконання дизайнерських робіт та технічної підтримки судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції позивача підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та які відповідають дійсності. Зокрема, судами безпосередньо досліджено договори, акти прийому-передачі виконаних робіт, фотоматеріали виконаних робіт, платіжні доручення, рахунки-фактури тощо.

До матеріалів справи долучено також файли з матеріалами, що використовувались ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під час розробки рекламних матеріалів, а саме: докази вивчення позиціонування клієнтів на ринку в Україні та за кордоном, їх рекламної активності, маркетингові дослідження, стратегії, бренд буки, створені дизайни для клієнтів позивача. Відповідно до технічних характеристик файлів, матеріали створені в період з січення по березень 2011 року та авторами файлів значаться саме ці особи. Також в матеріалах справи містяться докази електронного листування між вказаними фізичними особами та позивачем щодо погодженням виконання робіт.

Позивачем судам попередніх інстанцій також надано прінт-скріни (фотознімки екрану монітору користувача) сторінок з соціальних мереж Facebook та Twitter, які підтверджують, що в період з лютого по березень 2011 року ФОП ОСОБА_6 був наданий унікальний пароль та логін для адміністрування (управління) сторінками клієнтів Honda Ukraine та WinnerAutomotive, що є достатнім для розміщення реклами та технічної підтримки матеріалів. При цьому технічну можливість зробити прінт-скрін із ім'ям особи («manager»), яка здійснює адміністрування відповідної сторінки соціальної мережі,, має лише особа, якій відомі логін та пароль доступу до сторінки соціальної мережі. Адміністратором («Manager») сторінок Honda Ukraine та WinnerAutomotive на Facebook, як вбачається з прінт-скріну, є ФОП ОСОБА_6 Крім того, на сторінці адміністрування облікового запису WinnerAuto на Twitter у полі «електронна адреса» вказано електронну адресу ФОП ОСОБА_6

Судом апеляційної інстанції достовірно встановлено, що укладені ДП «Провід» з ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 договори від 01.01.2011 № 01/01/10, від 01.01.2011 № ЗА 0000001, від 01.01.2011 № МС-0000001, від 01.10.2010 № 1-11, від 01.01.2011 № ХО-000001, від 01.01.2011 № ЧА-0000001 та від 01.01.2011 № ДТ01/01/11 відповідно врегульовують питання передачі виключних майнових авторських прав на твори, що були створені вказаними контрагентами, є змішаними договорами, містять всі істотні умови авторського договору та не суперечать вимогам ст. 33 Закону України «Про авторське право та суміжні права» від 23.12.1993 № 3792-XII.

Враховуючи викладене, посилання податкового органу на відсутність у позивача авторських договорів щодо створених дизайнерських проектів є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Таким чином, всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають наведеним вище вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Деякі дефекти в оформленні документів (зокрема недоліки при їх заповненні), за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт поставки платником податку товарів, не можуть розглядатися як підстави для позбавлення такого платника права на нарахування податкового кредиту.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та валові витрати.

Судами попередніх інстанцій ретельно досліджено питання щодо реального вчинення позивачем оспорюваних податковим органом господарських операцій з ДП «Медіа Дирекція» в межах господарської діяльності, в результаті чого встановлено, що господарські операції мали реальний характер, підтверджені відповідними первинними документами. Зокрема, судами досліджено такі первинні документи: договір, акт здачі-прийняття робіт, платіжні доручення, рахунок-фактури, податкові накладні.

Судами встановлено, що при оформленні податкової накладної від 14.04.2011 № 14 допущено технічну описку, а саме: у графі «дата відвантаження (використання, постачання (оплати(*)) товарів/послуг», неправильно зазначена дата « 01.04.2011».

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставності визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 265379 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 22.05.2012 № 0001652220 та визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 243160 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 22.05.2012 № 0001662220.

Суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, тому касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун