Постанова

від 09.06.2016 по справі 910/27412/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2016 р. Справа№ 910/27412/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін

від позивача: Черепанцева А.О. - представник за дов. №02-10/15 від 02.10.2015 року;

від відповідача: Давидович В.М. - представник за дов. №5 від 13.07.2015 року,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2015 року

у справі № 910/27412/15 (головуючий суддя Марченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Плюс-2000"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко"

про стягнення 9 890,60 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вест-Плюс-2000" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко" (далі - відповідач ) про стягнення з відповідача на користь позивача 9890,60 грн, з яких 5350,00 грн заборгованості, яка утворилася в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 20.10.2014 року № 20.10/14, 2264,72 грн інфляційних втрат, 128,84 грн 3% річних та 2 147,04 грн пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором, а саме відповідач не здійснив оплату за виготовлену продукцію, яка була отримана останнім.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2015 року у справі № 910/27412/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко" з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Плюс-2000" 5 350,00 грн основного боргу, 128,40 грн 3% річних, 2 263,05 грн втрат від інфляції, 1 192, 24 грн пені та 1 100,16 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ветеко" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції неправомірно не зупинив розгляд апеляційної скарги до вирішення справи №910/24193/15.

Крім того, скаржник вказав, що матеріали справи не містять жодних первинних документів які б свідчили про отримання товару скаржником , товар на виконання договору не було поставлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 року колегією суддів у складі головуючий суддя Зеленін В.О., судді Ткаченко Б.О., Синиці О.Ф., було прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2015 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2015 року у справі №910/27412/15 колегією суддів у складі головуючий суддя Сулім В.В., судді Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.

24.05.2016 року в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 року розгляд справи було продовжено на 15 днів.

09.06.2016 року від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/27412/15 до вирішення пов'язаної справи №910/24193/15, оскільки 07.06.2016 року було подано касаційну скаргу у справі №910/24193/15, предметом якої є стягнення коштів переплати за договором у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору; предметом даної справи є стягнення коштів за договором як доплата за поставлений товар; у справі №910/24193/15 встановлюється відсутність первинних документів та обставини, які це підтверджують, адже для того, щоб стягувати доплату, потрібно визначити чи була поставка в загалі.

За результатом розгляду справи Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останнє не підлягає задоволенню, як необґрунтоване.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК України).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Так, розгляд даної справи на підставі зібраних доказів та їх аналізу в сукупності є можливим і без зупинення провадження у даній справі до розгляду іншої справи.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд враховує, що рішення по справі №№910/24193/15 вступило в законну силу, а заявник не подав належних та допустимих доказів прийняття Вищим господарським судом України касаційної скарги по справі №910/24193/15 до свого провадження.

У судовому засіданні 09.08.2016 року представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу та судовому засіданні 09.08.2016 року представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2015 року по справі №910/27412/15 залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2015 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

20.10.2014 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір, відповідно до умов пунктів 1.1 та 1.2 якого постачальник зобов'язався у встановлені строки виготовити та передати у власність покупця продукцію, найменування якої визначено у специфікації, а покупець зобов'язався своєчасно прийняти продукцію та оплатити її вартість.

Відповідно до п. 2.1 договору одиниця виміру та кількість кожної окремої партії продукції встановлюється сторонами у специфікації. Загальна кількість продукції, що постачається, встановлюється шляхом додавання її кількості, фактично відпущеної покупцю за накладними.

Згідно п. 2.2 договору сторонами визначено, що поставлена за договором продукція повинна відповідати за своєю якістю усім вимогам, що ставляться відповідними технічними умовами до даної групи продуктів. Разом з продукцією покупцю повинні передаватися документи, які підтверджують її якість та безпеку, а саме: сертифікат (паспорт) якості, результати гігієнічних випробувань, а також інші документи, передбачені законодавством.

Пунктом 2.4 договору сторони погодили, що у разі поставки продукції неналежної якості або продукції, яка не відповідає умовам договору, постачальник зобов'язується за власний рахунок у строк до 30 (тридцяти) календарних днів з моменту складання сторонами акта про неналежну якість продукції/невідповідності продукції умовам договору замінити таку продукцію відповідною. Виклик представника постачальника для складання акта про неналежну якість продукції/невідповідності продукції умовам договору є обов'язковим.

Продукція повинна бути поставлена покупцю на протязі 25 банківських днів з моменту підписання сторонами специфікації та внесення передплати у розмірі 50% (пункт 3.1 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору, оплата партії продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в такому порядку:

- 1-й етап - 50% попередньої оплати за виготовлення продукції протягом 3 банківських днів з моменту підписання специфікації;

- 2-й етап - 50% повна оплата робіт за виготовлену продукцію.

Згідно п. 6.1 договору передача (приймання-передача) продукції зі кількістю здійснюється у відповідності до супровідних документів, за якістю - відповідно до документів, які підтверджують належну якість

За порушення строків оплати продукції покупець оплачує постачальнику пеню від суми невиконаного грошового зобов'язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період, за кожний день прострочення, що не звільняє його від виконання зобов'язань за договором (п. 9.3 договору).

Згідно п. 11.9 договору останній вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2014 року, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.2014 року на виконання умов договору сторонами було підписано специфікацію (додаток №1 до договору), відповідно до умов якої визначено вимоги до продукції: пакети типу банан (укр. ручка), розмір СМ: 35*45/МЗ, матеріал 50mkm/LDPE, кольоровість 1+0, тираж 10 000 од. (+/-15%), ціна 1,07 грн., загальна вартість товару 10 700 грн.

24.10.2014 року відповідачем було внесено передплату, на виконання умов пункту 5.1 договору.

23.10.2014 року позивач (постачальник) виставив покупцю рахунок-фактуру № СФ-0000297 на оплату продукції у кількості 10 000 шт. на загальну суму 10 700,04 грн.

Згідно зі статтею 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 4 ст. 690 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, та правильно встановлено судом першої інстанції ТОВ "Ветеко" на порушення умов договору, виготовлений товар не прийняло та ухилилося від підписання первинних документів - видаткової накладної №РН-0000241 від 19.11.2014 року та товарно-транспортної накладної №БЗС №4 від 19.11.2014 року, що підтверджується актом про відмову від прийняття продукції неналежної якості від 20.11.2014 року, передбаченого пунктом 2.4 договору (наявне в матеріалах справи).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що товар на виконання договору не було поставлено та, що матеріали справи не містять жодних первинних документів які б свідчили про отримання товару скаржником.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2015 у справі №910/1435/15-г, розглянуто вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Плюс-2000" про розірвання договору та стягнення коштів у сумі 5350 грн та відмовлено у задоволенні позову.

Підставою для розірвання спірного договору було зазначено поставку продукції, що не відповідає вимогам якості. Господарським судом у прийнятті рішення у справі №910/1435/15-г встановлено факт виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Вест-Плюс-2000» зобов'язання щодо виготовлення та поставки продукції у строк, передбачений договором, Товариством з обмеженою відповідальністю "Ветеко" не доведено належним чином про порушення прав позивача на інформацію під час замовлення товару та недоведеність факту виготовлення неякісного товару.

Згідно ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, що також закріплено в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, зазначеним рішенням також встановлено факт поставки належної продукції у строк передбачений умовами договору.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що матеріали справи не містять а скаржником не надано ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які би могли свідчити про неналежну якість спірного товару.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 4 ст. 692 Цивільного кодексу України, якщо покупець відмовився прийняти та оплати товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Враховуючи викладене та обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2015 року у справі №910/1435/15-г, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором, а відповідач в свою чергу безпідставно ухиляється від виконання свого зобов'язання щодо оплати продукції, а отже позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в сумі 5 350,00 грн підлягають задоволенню.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2 147,04 грн пені, 128,84 грн 3% річних та 2 264,72 грн інфляційних втрат, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункт 9.3 договору, за порушення строків оплати продукції покупець оплачує постачальнику пеню від суми невиконаного грошового зобов'язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період, за кожний день прострочення, що не звільняє його від виконання зобов'язань за договором.

Пунктом 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" встановлено, що у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням частини шостої статті 232 ГК України, господарським судам слід враховувати викладене в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1624/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" та, що нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, можливе лише в тому випадку якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто сторони у договорі можуть визначити початок нарахування пені інакше, ніж від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах одного року від цього дня (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 № 13/110-11 та постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 року № 15/065-11).

Київський апеляційний господарський суд здійснивши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розрахунку сум за період з 28.11.2014 року по 15.09.2015 року в сумі 2 147,04 грн пені, 128,84 грн 3% річних та 2 264,72 грн інфляційних втрат.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання твердження, що суд першої інстанції неправомірно не зупинив розгляд апеляційної скарги до вирішення справи №910/24193/15, оскільки господарським судом у прийнятті рішення у справі №910/1435/15-г було вже встановлено факт виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Вест-Плюс-2000" зобов'язання щодо виготовлення та поставки продукції у строк, передбачений договором; крім того, суд першої інстанції не був позбавлений права і можливості встановити вказані обставини в межах розгляду даної справи.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2015 року у справі №910/27412/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2015 року у справі №910/27412/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/27412/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич