Постанова

від 02.08.2016 по справі 910/27412/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року Справа № 910/27412/15 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Швеця В.О., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко" на постановувід 09.06.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду міста Києва № 910/27412/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Плюс-2000" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко" простягнення 9890,60грн, за участю представників: позивача - не з'явились відповідача -Давидович В.М. ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2015 у справі №910/27412/15 (суддя Марченко О.В), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М, Майданевич А.Г.), частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Плюс-2000" (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки №20.10/14 від 20.10.2014, пені, інфляційних втрат та 3% річних в загальній сумі 9890,60грн. Стягнено з відповідача на користь позивача 5350,00грн основної заборгованості, 2263,05грн інфляційних втрат, 128,40грн 3% річних та 1192,24грн пені. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 526, 610, 611, 693 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 32 - 36 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що позивачем за допомогою належних та допустимих доказів не підтверджено ні факт, ані узгоджену дату поставки товару відповідачеві, у зв'язку з чим, вказуючи на необґрунтованість застосування судами ч. 3 ст. 35 ГПК України щодо відповідних фактів, які, за твердженням останнього, не встановлювались під час розгляду справи №910/1435/15-г, вважає заявлений позов безпідставним як щодо стягнення вартості непоставленого товару, так і щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахування яких унеможливлено з-за не визначення і не встановлення конкретної дати поставки.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу і на участь свого представника в судовому засіданні касаційної інстанції, що, однак, не перешкоджає розглядові касаційної скарги і про що сторони були попереджені ухвалою Вищого господарського суду України від 26.07.2016.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 20.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вест-Плюс-2000" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ветеко" (покупець) укладено договір поставки №20.10/14, за умовами якого постачальник зобов'язався у встановлені строки виготовити та передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язався своєчасно прийняти продукцію і сплатити за неї визначену грошову суму (п.1.1 договору); найменування продукції згідно специфікації (п.1.2 договору); поставлена за договором продукція повинна відповідати за своєю якістю усім вимогам, що ставляться відповідними технічними умовами до даної групи продуктів. Разом з продукцією покупцю повинні передаватися документи, які підтверджують її якість та безпеку, а саме: сертифікат (паспорт) якості, результати гігієнічних випробувань, а також інші документи, передбачені законодавством (п.2.2 договору); у разі поставки продукції неналежної якості або продукції, яка не відповідає умовам договору, постачальник зобов'язується за власний рахунок у строк до 30 (тридцяти) календарних днів з моменту складання сторонами акта про неналежну якість продукції/невідповідності продукції умовам договору замінити таку продукцію відповідною. Виклик представника постачальника для складання акта про неналежну якість продукції/невідповідності продукції умовам договору є обов'язковим (п.2.4 договору); продукція повинна бути поставлена покупцю протягом 25 банківських днів з моменту підписання сторонами специфікації та внесення передплати у розмірі 50% (п. 3.1 договору); датою поставки/приймання партії продукції вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженими представниками покупця (п.3.5 договору); оплата партії продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в такому порядку: 1-й етап - 50% попередньої оплати за виготовлення продукції протягом 3 банківських днів з моменту підписання специфікації; 2-й етап - 50% повна оплата робіт за виготовлену продукцію (п.5.2 договору); повна оплата партії продукції по договору здійснюється покупцем протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання партії продукції від постачальника (п.5.4 договору); передача (приймання-передача) продукції за кількістю здійснюється у відповідності до супровідних документів, за якістю - відповідно до документів, які підтверджують належну якість (п. 6.1 договору); за порушення строків оплати продукції покупець оплачує постачальнику пеню від суми невиконаного грошового зобов'язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період, за кожний день прострочення, що не звільняє його від виконання зобов'язань за договором (п.9.3 договору); договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2014, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.11.9 договору).

Також 20.10.2014 сторонами підписано специфікацію (додаток №1 до договору), відповідно до умов якої визначено вимоги до продукції: пакети типу банан (укр. ручка), розмір см: 35*45/МЗ, матеріал 50mkm/LDPE, кольоровість 1+0, тираж 10000 од. (+/-15%), ціна 1,07грн, загальна вартість товару 10700грн.

На виконання умов договору, відповідач 24.10.2014 здійснив передплату в розмірі 50% на загальну суму 5350,00грн.

Зазначаючи про те, що відповідач не прийняв виготовлений товар, видаткову накладну №РН-0000241 від 19.11.2014 та товарно-транспортну накладну БЗС №4 від 19.11.2014 не підписав, решту суми за виготовлену продукцію не сплатив, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вест-Плюс-2000" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко" 5350,00грн основної заборгованості, 2147,04грн пені, 2264,72грн інфляційних втрат та 128,84грн 3% річних, які (пеня, інфляційні та 3%річних) нараховані за період прострочення з 27.11.2014 по 15.09.2015.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, пославшись на приписи ч. 3 ст. 35 ГПК України, зазначили про преюдиціальність факту поставки продукції позивачем відповідачеві в строк, передбачений умовами договору, та, додатково пославшись на видаткову накладну від 19.11.2014 №РН-0000241 та акт про відмову від прийняття продукції від 20.11.2014, дійшли висновку про те, що відповідач безпідставно ухилився від прийняття поставленої продукції, яка мала бути здійснена до 27.11.2014. У зв'язку із вказаними висновками попередні судові інстанції, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, задовольнили позов в частині 5350,00грн основної заборгованості, 2263,05грн інфляційних втрат та 128,40грн 3% річних, нарахованих з 28.11.2014 по 15.09.2015, а також 1192,24грн пені, нарахованої з 28.11.2014 по 28.05.2015.

Втім, висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасним, тобто, такими, що стали наслідком порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами за справою виникли правовідносини з поставки товару. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позов заявлено з підстав відмови відповідача прийняти і оплатити поставлений товар, в зв'язку з чим має сплатити вартість товару та нараховані пеню, інфляційні втрати і річні відсотки за прострочення оплати. Заперечуючи проти позову, відповідач не визнав ні узгодження дати поставки, ані факту поставки, отже зобов'язання з оплати повної партії товару не виникло, чим унеможливлюється застосування відповідальності за прострочення оплати.

За приписом норми ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний прийняти товар і вчинити дії, які відповідно до вимог, що зазвичай ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару.

Цей обов'язок покупця кореспондується з правом постачальника вимагати від останнього прийняти товар. Так, якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 4 ст. ЦК 690 України).

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач не вимагає від відповідача прийняти товар, а просить виключно стягнути вартість товару і застосувати до відповідача відповідальність за прострочення його оплати.

Вирішуючи спір у справі, попередні судові інстанції зазначили, що факт поставки продукції позивачем відповідачеві є преюдиціальним і встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2015 у справі №910/1435/15-г, яким відмовлено в позові ТОВ "Ветеко" до ТОВ "Вест-Плюс-2000" про розірвання договору поставки від 20.10.2014 №20.10/14 та повернення суми передоплати 5350,00грн.

Втім, колегія суддів зазначає, що вказаний висновок попередніх судових інстанцій ґрунтується на неправильному застосуванні імперативної норми ч.3 ст.35 ГПК України. Так, згідно з ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, під час розгляду справи №910/1435/15-г факт поставки ТОВ "Вест-Плюс-2000" всієї партії товару, визначеної умовами договору №20.10/14 від 20.10.2014, як і конкретна дата такої поставки, судами не встановлювались, відповідні докази, на підставі яких такі обставини встановлюються, в тексті судових актів не вказані, зміст зазначених судових рішень не містить висновків судів щодо таких обставин. А правові висновки про відмову в позові ґрунтуються на недоведеності ТОВ "Ветеко" істотного порушення постачальником умов договору щодо достовірності і повноти інформації про товар та його належну якість як підставу для розірвання договору.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України). Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України ).

Відтак, при розгляді справи №910/27412/15 обставини поставки ТОВ "Вест-Плюс-2000" всієї партії продукції, визначеної умовами договору №20.10/14 від 20.10.2014, мали б бути встановлені попередніми судовими інстанціями на підставі безпосереднього дослідження та оцінки відповідних і належних доказів.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на приписи Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та умови п.3.5 договору поставки №20.10/14 від 20.10.2014, в порушення яких наявні в матеріалах справи видаткова накладна №РН-0000241 від 19.11.2014, товарно-транспортна накладна БЗС№4 від 19.11.2014, акти від 20.11.2014, наказ №6-к від 01.12.2014 тощо, складені позивачем в односторонньому порядку та не можуть належним чином підтверджувати ні дату, ані власне факт поставки товару.

Втім, не зважаючи, що встановлення та оцінка обставин, вказаних відповідачем в якості заперечення проти позову, є обов'язковою та такою, що може вплинути на правильність вирішення спору, судами жодним чином вказані доводи не проаналізовані (не підтримані, але і не відхилені).

Посилання судів попередніх інстанцій на норму ч. 4 статті 692 ЦК України , згідно з якою якщо покупець відмовився прийняти та оплати товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу, колегія судів не вважає достатньо підставною для задоволення позову, адже цією статтею унормовано загальні положення про обов'язок покупця оплатити товар безпосередньо після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Аналогічну умову містить п.5.4 договору поставки, відповідно до якого повна оплата партії продукції по договору здійснюється покупцем протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання партії продукції від постачальника. При цьому, передбаченому частиною 4 цієї статті праву продавця вимагати оплати товару має передувати вчинена або явно висловлена покупцем відмова від прийняття і оплати товару. Однак, такі документи судом не досліджувались, отже висновок про виникнення у відповідача зобов'язання з оплати товару, конкретний строк його виконання і, відповідно, настання прострочення не ґрунтується на матеріалах і обставинах справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі, при цьому рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні правової кваліфікації відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та визначенні правових норм, які підлягають застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 4 2 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4 2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказаної позиції дотримується також Верховний суд України у своїй постанові від 20.05.2014 №64/366-10.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушення приписів ст. ст. 4, 4 2 , ч. 1 ст. 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 9 , ч. 1 ст. 111 10 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та скерування справи до суду першої інстанції для нового розгляду.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 у справі Господарського суду міста Києва № 910/27412/15 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2015 у цій справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

В.О. Швець