Ухвала

від 07.06.2016 по справі 814/318/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" червня 2016 р. м. Київ К/800/39984/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Приходько І.В.

Сіроша М.В.

при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року

та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року

по справі № 814/318/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-групп»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-групп» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.01.2015 року №0000092201, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 797256,00 грн., з яких 531504,00 грн. - основного зобов'язання та 265752,00 грн. - штрафних санкцій.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року, позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судового рішення без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 18.12.2014 року по 24.12.2014 року відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Авто-групп» з питань правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, податкового кредиту з податку на додану вартість, правомірності формування доходів, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, податкових зобов'язань з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Аламотрейд» за травень-серпень 2014 року.

В ході проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст.188, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем було занижено податок на додану вартість на 531504 грн.

В акті перевірки податковий орган посилався на те, що взаємовідносини між ТОВ «Авто-групп» та контрагентом ТОВ «Аламотрейд» не мали реального характеру, господарські операції були безтоварними, а у вказаних суб'єктів господарювання були відсутні наміри створення правових наслідків.

Також, податковий орган посилався на те, що про безтоварність здійснюваних між позивачем та його контрагентом операцій свідчить документальне не підтвердження позивачем використання придбаних у ТОВ «Аламотрейд» послуг у власній господарській діяльності, а також те, що ТОВ «Аламотрейд» на адресу позивача не надані документи, що підтверджують факт надання транспортно-експедиційних послуг, а саме - товарно-транспортні накладні та узгоджені заявки на перевезення вантажів, а в наданих актах виконаних робіт не міститься інформація щодо обсягу, характеру товарно-експедиційних послуг. Крім того, ТОВ «Аламотрейд» відсутнє за своїм місцезнаходженням.

Зазначених висновків податковий орган дійшов на підставі акту Очаківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 19.12.2013 року №61/22-38436450 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Аламотрейд» щодо документального підтвердження господарських відносин з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 09.01.2013 року по 31.10.2013 року».

На підставі висновків перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів в Миколаївській області дійшла безпідставного та необґрунтованого висновку щодо нереальності здійснюваних між ТОВ «Авто-групп» та ТОВ «Аламотрейд» господарських операцій, та, відповідно, про завищення позивачем суми податкового кредиту по операціям з цим контрагентом.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Так, при вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо (у т.ч. товарно-транспортні накладні, сертифікати якості та ін.).

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Також, податкова вигода може визнаватись необґрунтованою зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). Слід зазначити, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак, податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Суд акцентує увагу на тому, що необхідність застосування підходу належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Таким чином, «обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас, судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, що передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було досліджено належних та допустимих доказів, як то первинних документів та пояснень відповідальних осіб, з метою підтвердження, або спростування доводів відповідача про відсутність у позивача документів, які підтверджують факт надання ТОВ «Аламотрейд» транспортно-експедиційних послуг на адресу позивача, а також документів на підтвердження реалізації придбаних позивачем послуг на адресу контрагентів-покупців. Також, судам необхідно звернути увагу на акти виконаних робіт та наявність у них необхідних відомостей для розкриття змісту укладених господарських операцій, їх обсягу та характеру.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210- 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року по справі № 814/318/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписПриходько І.В. підписСірош М.В.

Ухвала складена у повному обсязі 10.06.2016 р.