Ухвала

від 25.05.2016 по справі 826/7705/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" травня 2016 р. м. Київ К/800/46515/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А. ,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.06.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2013

у справі № 826/7705/13-а Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Світ ТВ»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2013, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 17.05.2013 № 0006522208, № 0006532208.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 06.09.2012 № 687/22-08/33638770.

Згідно з цими висновками позивач порушив норми підпунктів 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198, пункту 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищено витрати на суму 610700,00 грн. у податковому обліку за ІІ-ІІІ квартали 2011 року та податковий кредит на 122140,00 грн. за липень 2011 року за нікчемним правочином з поставки від ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн», у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 139878,00 грн. у податковому обліку за ІІ-ІІІ квартали 2011 року та ПДВ на 122140,00 грн. у податковому обліку за липень 2011 року. Висновок про безтоварність поставок обґрунтовано посиланням на докази, отримані в досудовому слідстві по кримінальній справі, порушеній відносно директора ТОВ «ТРК «Реклама-Дизайн» ОСОБА_2 за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 ст. 28, частиною 2 ст. 205, частинами 1, 2 та 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, а також на відсутність у ТОВ «ТРК «Реклама-Дизайн» адміністративно-господарської можливості на виконання поставки позивачу товарів (послуг) (матеріально-технічної бази, трудових ресурсів тощо).

За результатами перевірки контролюючим органом стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.05.2013: № 0006522208 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 139878,00 грн. за основним платежем; № 0006532208 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 122140,00 грн. за основним платежем та 30535,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

У судовому процесі встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн» (виконавець) укладений договір про створення аудіовізуальних творів від 21.06.2011 № 14/06-11, за умовами якого ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн» зобов'язується виконати роботи по створенню аудіовізуальних творів, передати замовнику результати робіт та визначені договором майнові права на використання таких творів. З посиланням на виконання вказаного договору між його сторонами підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн» як постачальник виписав податкові накладні, а позивач сформував витрати та податковий кредит у податковому обліку, виходячи із вартості послуг та суми ПДВ в їх ціні.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ.

Разом із тим, факт поставки позивачу від ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн» аудіовізуальних творів, не можуть вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з факту поставки позивачу від ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн» аудіовізуальних творів, обґрунтувавши такий висновок посиланням на підтвердження цього факту актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), копій придбаних аудіовізуальних творів, записаних на CD дисках, ефірними довідками з відомостями щодо дат і часу трансляції аудіовізуальних творів на «Першому автомобільному каналі», податковими накладними, платіжними дорученнями, виписками по банківському рахунку позивача; недоведеністю у судовому процесі з боку контролюючого органу нікчемності правочинів укладених позивачем із ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн»; належної реєстрації цього постачальника на дати вчинення правочину; індивідуального характеру відповідальності платника податків за виконання свого податкового обов'язку.

У той же час, заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, ДПІ у судовому процесі посилається на обставини, які спростовують реальність господарських операцій з поставки позивачу аудіовізуальних творів від ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн». Так, контролюючий орган, поряд із доводами про відсутність у ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн» адміністративно-господарської можливості на виконання поставки, вказувало на обставини, встановлені у межах кримінальної справи, порушеної відносно директора ТОВ «ТРК «Реклама-Дизайн» ОСОБА_2 за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 ст. 28, частиною 2 ст. 205, частинами 1, 2 та 3 ст. 358 КК України.

Так, зокрема, ДПІ посилалась на постанову Печерського районного суду м. Києва від 21.09.2012 (набрала законної сили), ухвалену у справі за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених частиною 2 ст. 28, частиною 2 ст. 205, частинами 1, 2 та 3 ст. 358 КК України (а.с. 93). Згідно з цією постановою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням Закону України «Про амністію». ДПІ у судовому процесі звертала увагу суду на докази, отримані в досудовому слідстві цієї кримінальної справи, зокрема на протокол допиту обвинуваченого ОСОБА_2 від 25.05.2012 (а.с. 98-121), складеного старшим слідчим з ОВС ВРКС СУ ДПС у м. Києві майором податкової міліції ОСОБА_3 Згідно цього протоколу ОСОБА_2 засвідчив про спростування свого відношення до господарської діяльності ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн», підписання будь-якої документації від імені цього товариства та вказав, що це товариство було придбано без мети здійснення господарської діяльності .

Повідомлені ДПІ фактичні обставини щодо фіктивності операцій з поставки із посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих обставин не отримали оцінки судом, хоча вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок послуг в операціях з ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн», так і юридичної сили первинних документів (актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних) як доказів господарської операції. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності, повинен був її перевірити з використанням передбачених частиною 2 ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Наведеним доводам ДПІ на підтвердження відсутності реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн» аудіовізуальних творів суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України не дали належної оцінки, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на збільшення в податковому обліку витрат та податкового кредиту за документами, які виписані від імені цієї юридичної особи.

За підтвердження в кримінальному процесі обставин, зокрема щодо не відповідності особи, вказаної в податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн», особі, уповноваженій на здійснення операцій з поставки від імені цього товариства, такі податкові накладні, а також інші документи, виписані з таким порушенням, з врахуванням обставин, які свідчать про фіктивне підприємництво з боку цього товариства, втрачають значення первинних документів та не можуть бути підставою для податкового обліку.

Відповідно до частини 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 1 листопада 2011 року № 1379), всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн» аудіовізуальних творів; у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися (зокрема, з Печерського районного суду м. Києва кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2.); дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві задовольнити частково, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2013, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев