Ухвала

від 01.06.2016 по справі 823/1386/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 року м. Київ К/800/53499/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29.05.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013

у справі № 823/1386/13-а Черкаського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грано СВ" (далі - ТОВ "Грано СВ")

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області ДПС (далі - ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 29.05.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013, позов ТОВ "Грано СВ" задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ форми "Р" від 31.01.2013 № 0000622301 та № 0000632301, якими товариству збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 338 680,00 грн. та з податку на прибуток - 400 222,00 грн.

У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що фактичною підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 322 729,00 грн. та з податку на прибуток в сумі 400 221,00 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (далі - ПК), згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 31.01.2013 № 0000622301 та № 0000632301 відповідно слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "Грано СВ" від 18.01.2013 № 15/22-11/36037632, про заниження позивачем ПДВ за січень - березень, липень 2011 року та з податку на прибуток за ІІІ квартал 2011 року на вказані вище суми внаслідок формування податкового кредиту та валових витрат на підставі первинних документів, виписаних від імені ТОВ "АС Буд Груп". Цей висновок обґрунтований посиланням на розбіжність задекларованих ТОВ "Грано СВ" та ТОВ "АС Буд Груп" сум податкового кредиту та податкових зобов'язань за наслідками їх взаємовідносин, що встановлено з врахуванням даних «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та отриманої під час здійснення заходів податкового контролю інформації щодо характеру діяльності ТОВ "АС Буд Груп". Так, згідно з актом Таращанського відділення Рокитянської МДПІ від 13.02.2012 № 54/23/36178466 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "АС Буд Груп" останнє за місцезнаходженням відсутнє; не має матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності (виробничих потужностей, складських приміщень, транспортних засобів тощо); характер задекларованих цим товариством господарських операцій свідчить про штучне формування податкового кредиту та мінімізацію податкового навантаження.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 ст. 198 ПК).

Згідно з положеннями пункту 138.1 статті 138 ПК в редакції до внесення змін Законом України від 17.07.2015 № 652-УІІІ (набрав чинності з 13.08.2015) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 цієї статті).

Відповідно до абзацу першого підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК в редакції до внесення змін Законом України від 17.07.2015 № 652-УІІІ, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту, а витрат, що формують собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг), до витрат в податковому обліку обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 статті 201 ПК) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат. Платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/чи витрати за неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо такої поведінки та злагодженість дій між ними.

Суди попередніх інстанцій, зробивши з дотриманням норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінку доказів, наданих позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних податкового обліку, задекларованих за наслідками операцій з отримання від ТОВ "АС Буд Груп" експедиторських послуг із зерном за договором доручення від 01.01.2011 № 0101, який був укладений позивачем із вказаним контрагентом з метою виконання зобов'язань ТОВ "Грано СВ" перед ТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" за договором від 31.01.2011 № 310111, а саме: актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та додатків до актів, складених між ТОВ "Грано СВ" та ТОВ "АС Буд Груп", в яких наведені номери залізничних вагонів, станцій слідування цих вагонів, дати вибуття та прибуття; податкових накладних; банківських виписок, які містять інформацію про сплату позивачем грошових коштів за придбані послуги; довідки ЄДРПОУ, відповідно до якої основним видом діяльності ТОВ "Грано СВ" є оптова торгівля зерном, насінням, кормами та організація перевезення вантажів, - встановили факт поставки послуг від ТОВ "АС Буд Груп" на адресу позивача та з огляду на відсутність з боку ДПІ доказів, які б беззаперечно спростовували достовірність документів бухгалтерського та податкового обліку, на підставі яких позивач задекларував суми витрат та податкового кредиту, з приводу яких виник спір, дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень. Такий висновок відповідає нормі частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених статтями 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев