Ухвала

від 01.06.2016 по справі 2а-16861/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" червня 2016 р. м. Київ К/800/15993/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А. ,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі: Корецькому І.О., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013

у справі № 2а-16861/12/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фасон ММ»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 22.06.2012 №0003692230, № 0003702230, № 0003712230.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 08.06.2012 № 539/22-30/36469986.

Згідно з цим актом товариство порушило норми пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст.3, пункту 4.1 ст. 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), пунктів 138.2, 138.4, 138.6, 138.8 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 185.1 ст. 185, пункту 188.1 ст. 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, пункт 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (ПК): завищив валові витрати на загальну суму 10005767,00 грн. у податковому обліку за півріччя, 3 квартали 2010 року, 2010 рік, 1-й квартал 2011 року за операціями з поставки товарів (одяг, взуття виробників з країн походження Німеччина, Італія, Польща, Туреччина) від ТОВ «М-Сервіс», ТОВ «Кінгдом Трейдінг Компані», ТОВ «Онітект», ТОВ «Грейнгруп», металобрухту від ТОВ «Металонг-Інвест», які не мали реального характеру; завищив витрати, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування, на загальну суму 1538675,00 грн. у податковому обліку за 2-й квартал, 2-3 квартали, 2-4 квартали 2011 року за безтоварними операціями з поставки від ТОВ «Грейнгруп» та ТОВ «МСК-Трейдінг»; завищив податковий кредит на 2265994,00 грн. у податковому обліку за квітень - грудень 2010 року, лютий - травень, липень - листопад 2011 року за вище вказаними операціями. Висновки а акті перевірки про відсутність реального характеру поставок позивачу від цих контрагентів обґрунтовані посиланням на отриману внаслідок здійснення заходів податкового контролю інформацію щодо ознак фіктивності ТОВ «МСК-Трейдінг» (письмові пояснення громадянина ОСОБА_2 про реєстрації товариства за винагороду на пропозицію іншої особи (акт Рокитнянської МДПІ від 27.12.2011); безтоварність поставок металобрухту від ТОВ «Металонг-Інвест» з огляду на податкову інформацію про порушення слідчим СВ ПМ Бориспільської ОДПІ кримінального провадження за частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України по факту фіктивного підприємництва з боку його контрагентів по ланцюгу поставок (ТОВ «Суперпак» та ПП «Тумор») (а.с. 159, т.4-й); відсутність у позивача доказів транспортування товару, сертифікатів якості (відповідності) товару, що унеможливлює встановити джерело його походження при тому, що вищезазначені постачальники не здійснювали імпортні операції, декларували суми податкового кредиту згідно з додатком 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за операціями з поставки послуг від суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність з продажу стартових пакетів, скетч-карток на придбання послуг мобільного зв'язку (а.с. 23-114 т.1-й, а.с. 153- 175, т.4-й).

Крім того, за висновком ДПІ позивач не виконав обов'язок щодо коригування у бік зменшення суми податкового кредиту за грудень 2011 року на 424088,13 грн. за податковими накладними ТОВ «Родоніт», стосовно якого Господарським судом Дніпропетровської області прийнято ухвалу від 13.12.2011 про ліквідацію в судовій процедурі про визнання банкрутом. Станом на 31.12.2011 в бухгалтерському обліку позивача (рахунок 371) рахується дебіторська заборгованість в сумі 2544528,80 грн., в тому числі ПДВ 424088,13 грн., по перерахованому авансовому платежу. З ліквідацією ТОВ «Родоніт» припинено господарське зобов'язання з поставки, тоді як відповідно до пункту 198.3 ст. 198 ПК право на податковий кредит у платника ПДВ виникає, зокрема у зв'язку з придбанням товарів (послуг).

У результаті вказаних порушень позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 2803963,00 грн. у податковому обліку за півріччя, 3 квартали 2010 року, 2010 рік, 2-4 квартали 2011 року; завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1-й квартал 2011 року на 214476,00 грн., 2-й квартал 2011 року на 414317,00 грн., 2-3 квартали 2011 року на 904304,00 грн.; занижено ПДВ на загальну суму 2690082,00 грн. у податковому обліку за період з квітня по грудень 2010 року, з лютого по травень, липня по грудень 2011 року.

За результатами перевірки контролюючим органом стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 22.06.2012р.: №0003692230 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 2803963,00 грн. за основним платежем та 611955,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0003702230 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 2690082,00 грн. за основним платежем та 651808,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи); № 0003712230 - про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1-й, 2-й, 3-й квартали 2011 року на загальну суму 904304,00 грн.

Задовольняючи позов, суд перш інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у судовому процесі встановлено факт поставки позивачу від ТОВ «М-Сервіс», ТОВ «Кінгдом Трейдінг Компані» товарів (одягу та взуття). Цей факт суд встановив на підставі оцінки таких доказів: видаткових накладних, податкових накладних, актів прийому товару, специфікацій до цивільно-правових договорів між позивачем і цими постачальниками; банківських виписок по рахунку позивача; договорів між позивачем і суб'єктами підприємницької діяльності (покупцями) щодо подальшої реалізації цих товарів; договору оренди нежитлового приміщення від 30.06.2009 із ЗАТ «ТД «Київський центральний універмаг». Зазначені документи, за оцінкою суду, відповідають нормативно встановленим вимогам.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких положень, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 цієї статті, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат (витрат) та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із податку на прибуток та ПДВ.

Задовольняючи позовні вимоги у частині скасування податкових повідомлень-рішень від 22.06.2012 №0003692230, № 0003702230, суди попередніх інстанцій виходили з мотивів реального характеру поставки позивачу від ТОВ «М-Сервіс», ТОВ «Кінгдом Трейдінг Компані» товару, що підтверджується доданими до матеріалів справи доказами, а саме копіями видаткових та податкових накладних, специфікацій до договорів поставки, актів прийому товару, виписок по банківському рахунку.

Разом з тим, факт поставки позивачу від ТОВ «М-Сервіс», ТОВ «Кінгдом Трейдінг Компані» товару не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, ДПІ у судовому процесі посилалася на обставини, які ставлять під сумнів фактичне виконання поставки позивачу від ТОВ «М-Сервіс», ТОВ «Кінгдом Трейдінг Компані». Так, контролюючий орган, поряд із доводами про припинення ТОВ «М-Сервіс» та відсутність ТОВ «Кінгдом Трейдінг Компані» за своїм місцезнаходженням, посилається на відсутність у позивача доказів транспортування товару від цих постачальників, сертифікатів якості одягу та взуття імпортного походження, відсутність у цих постачальників операцій із ввезення зазначених товарів на митну територію України, так само як і у суб'єктів підприємницької діяльності, з якими вони мали господарські відносини.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо)

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум витрат та/чи податкового кредиту.

Крім того, поза увагою судів залишились також інші порушення норм Закону № 334/94-ВР, Закону № 168/97-ВР та ПК, викладені в акті перевірки від 08.06.2012 № 539/22-30/36469986, з якими ДПІ пов'язує збільшення позивачу грошового зобов'язання із податку на прибуток та ПДВ згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 22.06.2012 №0003692230, № 0003702230. Так, поза увагою суду залишились викладена в акті перевірки інформація щодо обставин, які свідчать про неправомірне збільшення позивачем у податковому обліку сум валових витрат, витрат та податкового кредиту за операціями з придбання товарів у ТОВ «Онітект», ТОВ «Грейнгруп», ТОВ «Металонг-Інвест», не виконання обов'язку щодо коригування суми податкового кредиту за податковими накладними ТОВ «Родоніт».

Встановлення вказаних обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки суми грошових зобов'язань згідно з податковими повідомленнями-рішеннями визначені позивачу і з підстав вище зазначених порушень позивачем норм податкового законодавства. Так само ці порушення були підставою для зменшення в податковому обліку позивача від'ємного значення об'єкта оподаткування податком за 1-3-й квартал 2011 року, оскільки на від'ємне значення об'єкта оподаткування впливає сума витрат (валових витрат).

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ТОВ «М-Сервіс», ТОВ «Кінгдом Трейдінг Компані», ТОВ «Онітект», ТОВ «Грейнгруп», ТОВ «Металонг-Інвест» товару. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України. Водночас судам слід дотриматися правової позиції Верховного Суду України щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», викладеної, зокрема в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві задовольнити частково, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев