Постанова

від 15.06.2016 по справі 914/3220/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2016 року Справа № 914/3220/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач) суддів Гончарука П.А. Черкащенка М.М. за участі представників: позивача: відповідача: Стукаленко О.Т. не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Планета Океан" на рішення та постановуГосподарського суду Львівської області від 08 лютого 2016 року Львівського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2016 року у справі№ 914/3220/15 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Планета Океан" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Хого" про стягнення 316 798,53 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 р. позивач звернувся до суду з позовом (з урахування заяви за вх. № 5423/15 від 19.11.2015) про стягнення з відповідача 316 798,53 грн, з яких 69 211, 23 грн - пеня, 231 632,12 грн - інфляційні втрати, 15 955,18 грн - 3 % річних та 5 359, 20 грн витрат на правову допомогу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.02.2016, з урахування ухвали Господарського суду Львівської області від 25.02.2016, (головуючий - Кітаєва С.Б., судді - Сухович Ю.О., Щигельська О.І.) позов задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Хого" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Планета Океан" 316 798,53 грн, з яких 69 211,23 грн - пеня, 231 632,12 грн - інфляційні втрати, 15 955,18 грн - 3% річних, а також 6 335,97 грн судового збору.

Відмовлено позивачу в стягненні 5 359,20 грн витрат на правову допомогу.

Відмовлено відповідачу у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення суду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 (головуючий - Зварич О.В., судді - Хабіб М.І., Юрченко Я.О.) рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2016 в частині стягнення з ТОВ "Хого" на користь ТОВ "ТД Планета Океан" 65 082,11 грн пені скасовано та прийнято в цій частині нове рішення.

Стягнуто з ТОВ "Хого" на користь ТОВ "ТД Планета Океан" 4 129,12 грн пені.

В решті рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2016 залишено без змін.

Стягнуто з ТОВ "Хого" на користь ТОВ "ТД Планета Океан" 3 775,74 грн судового збору за розгляд позовної заяви.

Стягнуто з ТОВ "ТД Планета Океан" на користь ТОВ "Хого" 1 311,79 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 та рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2016 в частині відмови в задоволені вимог про стягнення судових витрат понесених позивачем при сплаті на послуги адвоката. В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

В частині стягнення судових витрат прийняти нове рішення, яким стягнути з ТОВ "Хого" на користь позивача витрати за подачу позову та на правову допомогу у загальному розмірі 11 695,17 грн та 6 967,11 грн витрат за подачу касаційної скарги.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За договором поставки продавець (постачальник), зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 ГК України та ст. 712 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 10.12.2013 між ТОВ "ТД Планета Океан" (постачальник) та ТОВ "Хого" (замовник) було укладено договір поставки № 10/12, за умовами якого постачальник зобов'язувався систематично постачати та передавати замовникові товар, на підставі заявлених замовником замовлень на постачання, а замовник приймати цей товар та оплачувати його на умовах, передбачених цим договором.

Предметом поставки є товар, перелік якого зазначається замовником в замовленнях на постачання (п. 1.2. договору).

За п. 3.3. договору датою постачання є дата отримання замовником товару за адресою замовника, що оформлюється товарними накладними, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. п. 4.1., 4.2. договору товар поставляється постачальником замовнику за договірними цінами, погодженими сторонами шляхом виставлення та оплати рахунку-фактури. Ціну договору складає вартість поставленого товару згідно з замовленнями на постачання та оплаченими рахунками-фактурами.

Замовник проводить 100% оплату визначеного в замовленні товару в день поставки, або за згодою сторін з відстрочкою платежу на 14 календарних днів. Замовник оплачує виставлений постачальником рахунок-фактуру лише у разі відповідності найменування та кількості товару, зазначеного в цьому рахунку-фактурі, замовленню на постачання, та згоди з вартістю товару, зазначеною в рахунку-фактурі. Оплата проводиться в національній валюті (п. п. 5.1., 5.3. договору).

У п. п. 11., 11.2. договору сторони погодили, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2013. Якщо жодна із сторін не заявить письмово про припинення дії договору за 30 днів до моменту його закінчення, то термін дії договору продовжується на наступний рік на тих самих умовах.

Договір поставки № 10/12 від 10.12.2013 підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками сторін.

На виконання умов договору, в період з 16.12.2013 по 02.06.2015 позивач поставив, а відповідач прийняв товари на загальну вартість 854 061,01 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних.

Також, позивач виставив відповідачу для оплати відповідні рахунки та рахунки-фактури.

Як встановлено судами, сторони погодили оплату товару з відстрочкою до 14-ти календарних днів.

Станом на 22.12.2014 заборгованість з оплати за товари становила 537 397,54 грн, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2014 по 22.12.2014 (а.с. 27, т. 1). Відповідач отриманий товар оплачував несвоєчасно.

02.06.2015 позивач звертався до відповідача з претензією щодо сплати 480 170,38 грн заборгованості за договором поставки № 10/12 від 10.12.2013.

ТОВ "Хого" сплатив суму основного боргу, однак залишивши без задоволення вимоги щодо сплати штрафних санкцій у зв'язку з протермінуванням оплати товару.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач отриманий товар своєчасно не оплачував, то суди прийшли до правильного висновку про стягнення з відповідача 231 632,12 грн - інфляційних втрат, 15 955,18 грн - 3% річних.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Таким чином, пеня - це санкція, яка нараховується від першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконане.

Пунктом 8.2. договору визначено, що у разі несвоєчасної оплати товару в термін, зазначений у п. 5.1. цього договору, замовник сплачує постачальнику за кожний день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення, що діяла протягом терміну затримки оплати товару.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (пені) - п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, тому, не може вважатися підставою для переривання перебігу позовної давності за цими вимогами.

Таким чином, апеляційний господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку, що переривання перебігу позовної давності за вимогами щодо стягнення з відповідач пені не відбулося та, врахувавши заяву відповідача про застосування позовної давності, прийшов до правильного висновку про часткове задоволення цих вимог в розмірі 4 129,12 грн та обґрунтовано скасував рішення місцевого суду в цій частині.

При цьому, умови п. 8.2. договору про те, що замовник сплачує постачальнику за кожний день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення, що діяла протягом терміну затримки оплати товару не змінює строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про стягнення пені, що закріплений у п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України і доводи касаційної скарги цього не спростовують.

Також, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції було неправильно розподілено судовий збір та не повернуто позивачу надлишково сплачений виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Станом на момент подачі цієї позовної заяви до господарського суду - 01.09.2015 (а.с. 46-47, т. 1) розмір ставки судового збору за її подання до господарського суду був змінений і відповідно до підпункту 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" становив 1,5 % від ціни позову, а не 2 %, як зазначає позивач в касаційній скарзі. Водночас, в силу вимог ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається лише за клопотанням особи, яка його сплатила, однак з таким клопотанням позивач не звертався.

Проте, не можна погодися з висновком судів в частині відмови у стягненні з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката виходячи з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", котра зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

При цьому, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Отже, при вирішенні питання про стягнення з відповідача 5 359,20 грн витрат, понесених позивачем на оплату послуг адвоката, судами не були враховані зазначені вимоги закону і те, що вказані послуги адвокатом Бірюковою О.М. позивачу надавалися, що підтверджується договором про надання правової допомоги адвокатом № 7 від 01.05.2015, актом приймання передачі наданих адвокатських послуг від 28.09.2015, платіжним дорученням № 160 від 06.10.2015, свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1583 (а.с. 221-227, т. 1).

Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2016 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 в частині відмови у стягненні з відповідача витрат на оплату послуг адвоката підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове їх задоволення, на суму 4 258,42 грн згідно з ст. 49 ГПК України.

Оскільки судові рішення скасовуються в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача витрат на послуги адвоката, які згідно зі ст. 49 ГПК України є судовими витратами, а судові витрати на судові витрати не нараховуються, то відсутні підстави для розподілу судових витрат за розгляд касаційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Планета Океан" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 08 лютого 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2016 року у справі за № 914/3220/15 в частині відмови у стягненні 5 359,20 грн витрат на оплату послуг адвоката скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким ці вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Хого" (80500, Львівська обл., Буський р-н., місто Буськ, вул. Буського Братства, буд. 9, код ЄДРПОУ 38767441) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Планета Океан" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 30, код ЄДРПОУ 38807012) витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 4 258,42 грн.

В решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2016 року у справі за № 914/3220/15 залишити без змін.

Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя П. Гончарук Суддя М. Черкащенко