Ухвала

від 13.06.2016 по справі 175/1274/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2936/16 Справа № 175/1274/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Каратаєвої Л.О., Кочкової Н.О.

при секретарі - Григор'євій В.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 за участю третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації та повернення майна у власність, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2014 року в межах заявленого цивільного позову на суму 1 020 554,10 грн. накладено арешт на майно обвинуваченої ОСОБА_7

Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2014 року ОСОБА_7 визнано винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено їй покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі із застосуванням п. «є» ст. 1 та ст. 14 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року. Також вироком було вирішено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди завданої злочином 10 554,10 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 600 000 грн.

Вироком апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2015 року засуджено ОСОБА_7 до 4 років відбування покарання та позбавлення права на управління транспортними засобами строком на 2 роки, в іншій частині вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області залишено без змін.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції від 03 листопада 2014 року відкрито виконавче провадження № 45291734.

При отриманні відповідей із державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з»ясувалось, що ОСОБА_3 24 вересня 2014 року під час дії ухвали про арешт майна, здійснила відчуження належного їй майна, а саме: шлюбний договір подружжя, договір про виділення часток домоволодіння, договір дарування 1/3 частини житлового будинку, договір дарування земельної ділянки, договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Вважає, що внаслідок укладення зазначених правочинів істотно порушені її інтереси, вона позбавлена можливості стягнути з ОСОБА_7 на свою користь моральну та матеріальну шкоди.

У зв'язку із вищезазначеним, просить визнати недійсними: шлюбний договір подружжя від 24 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4; договір про виділення часток домоволодіння від 24 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4Е; договір дарування 1/3 частини житлового будинку від 02 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4Е; договір дарування земельної ділянки від 02 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4Е; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5

Скасувати державну реєстрацію речових прав: ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 1221485600:02:001:0100, площею 0,250 га, що розташована у Дніпропетровській області, Дніпропетровському районі, с. Миколаївка-1 по вул. Генерала Пушкіна, буд. 80; ОСОБА_4 на 1/3 домоволодіння, що розташоване у Дніпропетровській області, Дніпропетровському районі, с. Миколаївка-1 по вул. Генерала Пушкіна, буд. 80; ОСОБА_5 на земельну ділянку, кадастровий номер 1221485600:02:001:0101, площею 0,3256 га, у Дніпропетровській області, Дніпропетровському районі, с. Миколаївка-1 по вул. Генерала Пушкіна, буд. 80; повернути незаконно відчужене майно у власність ОСОБА_7 для здійснення подальшого примусового виконання стягнення за вироком суду.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено (т.1 а.с.236-242).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (т.2 а.с. 2-6).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Як встановлено судом, в процесі розгляду кримінальної справи у відношенні ОСОБА_7, ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2014 року у межах заявленої суми позову у розмірі 1 020 554, 10 грн. було накладено арешт на майно обвинуваченої ОСОБА_7 (т.1 а.с.10-11).

Відповідно до ст. 175 КПК України ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню слідчим, прокурором.

Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2014 року ОСОБА_7 визнано винною у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено їй покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з застосуванням додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки, із застосуванням п. «є» ст. 1 та ст. 14 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 10 554,10 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди завданої злочином та 600 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю малолітньої доньки (т.1 а.с.12-18).

Ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року з мотивувальної та резолютивної частини вищевказаного вироку було виключено посилання на застосування амністії на підставі п. «є» ст. 1 та ст. 14 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року, в іншій частині вирок залишено без змін (т.1 а.с.19-24).

22 жовтня 2014 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області було видано виконавчий лист № 175/1359/14 про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином 610 554,10 грн.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного юстиції від 03 листопада 2014 року відкрито виконавче провадження за № 45291734.

Згідно п. 4.13.4 Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження інструкції про проведення виконавчих дій» розшук майна боржника здійснює державна виконавча служба шляхом запитів до відповідних установ.

Як вбачається із державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 24 вересня 2014 року ОСОБА_7 здійснила відчуження належного їй майна, а саме: домоволодіння та двох земельних ділянок, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Миколаївка-1 по вул. Генерала Пушкіна, буд. 80.

Як вбачається з копії витягу про державну реєстрацію обтяжень, арешт на все нерухоме майно відповідача був накладений на підставі постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції лише 11 грудня 2014 року було арештовано все нерухоме майно ОСОБА_3Г.(а.с.25).

Правочини з відчуження нерухомого майна, а саме: житлового будинку та земельної ділянки нотаріально посвідчені, тобто на момент їх вчинення будь-які обтяження на нерухомість не були зареєстровані у встановленому законом порядку.

Домоволодіння № 80 по вул. Генерала Пушкіна у с. Миколаївка-1 Дніпропетровського району Дніпропетровської області було придбане на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 2003 року в період шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_4 (т. 1 а.с.169, 170).

Право власності на земельну ділянку, площею 0,250 га для будівництва та обслуговування житлового будинку зареєстроване за відповідачем на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, видане 15 березня 2004 року, а на земельну ділянку, площею 0,3256 га для ведення особистого селянського господарства, право власності зареєстроване на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 15 березня 2004 року (т.1 а.с.171-172).

24 вересня 2014 року між ОСОБА_7 та її чоловіком ОСОБА_4 був укладений та нотаріально посвідчений шлюбний договір, за умовами сторони домовились про те, що майно, нажите подружжям під час шлюбу, яке підлягає державній реєстрації, є особистою приватною власністю кожного з подружжя, на чиє ім'я зареєстроване рухоме або нерухоме майно (п. 1.1 Договору), а згідно із п. 2.4 цього Договору визначено, що будь-яке майно та кошти (у тому числі будь-які рахунки у будь-яких банках), які сторони набудуть на своє ім'я у період з моменту підписання цього Договору, є особистою власністю кожного з них і не є спільною сумісною власністю подружжя (т. 1а.с.103).

В той же день, 24 вересня 2014 року між відповідачем та її чоловіком був кладений договір про виділення часток домоволодіння № 80 по вул. Генерала Пушкіна у с. Миколаївка-1 Дніпропетровського району Дніпропетровської області (т.1 а.с.97), який був нотаріально посвідчений. За вищевказаним договором сторони розподілили частки зазначеного домоволодіння, яке було придбано в період шлюбу, але право власності на яке було зареєстровано виключно на відповідача, пропорційно до витрат їх особистих коштів на його придбання: у розмірі 1/3 частки на користь ОСОБА_7 та 2/3 частки у власність її чоловіка ОСОБА_4

02 жовтня 2014 року між ОСОБА_7 та її чоловіком ОСОБА_4 укладено та нотаріально посвідчено договір дарування частки житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_7 передала безоплатно у власність чоловіка ОСОБА_4, а останній прийняв в дар 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами № 80 по вул. Генерала Пушкіна у с. Миколаївка-1 Дніпропетровського району Дніпропетровської області (т. 1а.с.113).

В той же день, 02 жовтня 2014 року укладено та нотаріально посвідчено договір дарування земельної ділянки, відповідно до якого відповідачка передала безоплатно у власність чоловіка, а останній прийняв в дар земельну ділянку площею 0,250 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташований по вул. Генерала Пушкіна, 80 у с. Миколаївка-1 Дніпропетровського району Дніпропетровської області (а.с.105).

02 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3256 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за зазначеною вище адресою.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України однією з підстав недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною п'ятою ст. 203 ЦК України.

Положеннями ч. 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що однією з необхідних загальних вимог для чинності правочину є те, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. При вчиненні фіктивного правочину його учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений (нотаріальне посвідчення, державна реєстрація).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Таким чином, визнання договору недійсним, у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Згідно з ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Із роз'яснень, які містяться у п. 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З урахуванням вищезазначених норм та відповідності оскаржуваних правочинів, за їх формою та змістом вимогам чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про недоведеність позивачем вищевказаних обставин щодо фіктивності оспорюваних правочинів та порушення прав ОСОБА_2 у результаті укладення оспорюваних правочинів.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про укладання оспорюваних договорів з метою приховання майна від виконання в подальшому за його рахунок вироку суду, шляхом звернення стягнення на це майно, оскільки не спростовують наведених судом першої інстанції мотивів, якими обгрунтовано рішення.

Інші обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_8

ОСОБА_9