Ухвала

від 08.06.2016 по справі 1302/2-319/12

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

08 червня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П.,

суддів: Дербенцевої Т.П., Остапчука Д.О., Попович О.В., Савченко В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив провести поділ спільного майна подружжя, до складу якого входять два незакінчені будівництвом жилі будинки: дерев'яний одноповерховий з мансардою й цегляний двоповерховий з мансардою, що розташовані на земельній ділянці площею 0,2500 га по АДРЕСА_2, та автомобіль марки SSANG YONG Rexton RX 270 XDI , шляхом визнання за ним права власності на вказаний автомобіль і стягнення з відповідача на його користь компенсації частки в спільній сумісній власності - незакінчених будівництвом будинків у розмірі 382 300 грн.

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 27 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 квітня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 лютого 2015 року ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 квітня 2013 року скасовано й справу передано на новий апеляційний розгляд.

За результатами якого апеляційним судом Львівської області ухвалено рішення від 25 грудня 2015 року, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Виділено у власність ОСОБА_1 автомобіль марки SSANG YON G Rexton RX 270 XDI , 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

Виділено у власність ОСОБА_2 дерев'яний одноповерховий будинок з мансардою та цегляний двоповерховий будинок з мансардою, що розташовані на земельній ділянці площею 0,2500 га по АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частки в спільній сумісній власності в розмірі 844 624 грн 80 коп.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що спірне майно набуте сторонами в період шлюбу, а відтак є спільним майном подружжя й підлягає поділу між ними в рівних частках, а саме шляхом виділення позивачу у власність автомобіля, а відповідачу двох жилих будинків, із стягненням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості Ѕ частки вказаної нерухомості за відрахуванням вартості автомобіля, які визначені експертним висновком.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02 грудня 1989 року перебували в зареєстрованому шлюбі, за час якого ними придбано квартиру АДРЕСА_1, набуто у власність земельну ділянку площею 0,2500 га, що розташована по АДРЕСА_2 й на якій здійснено будівництво дерев'яного одноповерхового будинку з мансардою та цегляного двоповерхового будинку з мансардою, земельну ділянку площею 0,5016 га за вищевказаною адресою та автомобіль марки SSANG YONG Rexton RX 270 XDI , 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

Засади шлюбу, а також особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, визначає СК України .

Відповідно до ст. 60 СК України , майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з роз'яснень, що містяться в п. п. 23, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до вимог ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі ст. 71 СК Українимайно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому беруться до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення для справи.

Разом із тим, ст. 57 СК Українивизначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.

За правилами ст. 60 СК Українимайно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України ) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів норма ст. 60 СК Українивважається правильно застосованою.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-612цс15, від 03 червня 2015 року № 6-38цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковим для всіх судів України.

Крім того, відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи містобудування» новозбудовані об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виходячи зі змісту ч. ч. 1 та 2 ст. 331 ЦК України , ч. 1 ст. 182 ЦК України та п. 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, право власності на новостворене нерухоме майно виникає в особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає.

Згідно з ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

До прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-388цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковим для всіх судів України.

Відповідач ОСОБА_2 заперечувала факт того, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки сімейні стосунки та спільне проживання припинено з позивачем з червня 2009 року, дерев'яний будинок було придбано нею в червні 1989 року, тобто до реєстрації шлюбу, а цегляний будинок зведено після припинення шлюбних стосунків з позивачем у 2010-2011 роках за її власні кошти, що в силу вимог ст. 57 СК України виключає спільну сумісну власність подружжя. Крім того, за час шлюбу з ОСОБА_1 ними було придбано два автомобілі, один з яких при припиненні шлюбних стосунків, в добровільному порядку нею було виділено позивачу, разом з компенсацію за спільне майно в розмірі 15 000 доларів США.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 крім іншого, заперечувала висновок експерта щодо визначення вартості спірного майна, зазначаючи про те, що він не може бути допустимим доказом.

Проте вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, на порушення вимог ст.ст. 213, 214, 304, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів ОСОБА_2 належним чином не перевірив; не встановив та не зазначив у рішенні обсяг всього спільного майна подружжя, вартість спірного майна, джерело коштів, за які його було придбано та підстави набуття; не з'ясував коли саме та за яких обставин було здійснено будівництво цегляного будинку, й яким чином позивач приймав у цьому участь, не дослідив документи щодо вказаних будинків та не визначився з тим чи прийняті вони до експлуатації, унаслідок чого дійшов передчасного висновку щодо можливості здійснення поділу такої нерухомості.

При цьому, суд не з'ясував статус спірних земельних ділянок, на яких розташовано спірну нерухомість, кому, коли й в якому порядку було виділено такі земельні ділянки й взагалі не вирішив вимоги ОСОБА_1 щодо їх поділу.

Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що висновок експертизи є одним із доказів і не має пріоритету перед іншими видами доказів та має оцінюватись судом у сукупності з іншими доказами відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України , згідно з якою суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, й не звернув уваги на те, що експертом не досліджувалося питання готовності спірних будинків до експлуатації та період їх зведення.

Отже, апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України, не з'ясував усіх дійсних обставин справи, що мають визначальне значення для правильного її вирішення й не надав мотивування всім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ), та дійшов передчасного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 й визнання спірних автомобіля та нерухомості спільним сумісним майном подружжя.

У порушення вимог ч. 4 ст. 338 ЦПК України, судом апеляційної інстанції при новому розгляді не було враховано висновки й мотиви, з яких скасовано попереднє рішення, й які є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, згідно вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення із передачею справи на новий судовий розгляд до апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргуОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2015 року скасувати.

Справу передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.П. Касьян

Судді: Т.П. Дербенцева

Д.О.Остапчук

О.В.Попович

В.О.Савченко