Ухвала

від 07.06.2017 по справі 1302/2-319/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1302/2-319/12 Головуючий у 1 інстанції: Бородійчук О.І.

Провадження № 22-ц/783/237/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія: 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю апелянта - ОСОБА_2, представника апелянта - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 27 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,-

в с т а н о в и л а :

У січні 2012 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (т.1 а.с. 35) просив суд ухвалити рішення, яким виділити йому у власність автомобіль марки SSANG YOUNG « Rexton RX270XDI» та стягнути з відповідачки ОСОБА_4 на його користь 382 300 грн. грошової компенсації частки у спільній сумісній власності. Свої позовні вимоги обгрунтовував тим, що 02.12.1989 року між ним та відповідачкою було зареєстровано шлюб. За час перебування у шлюбі ними придбано рухоме і нерухоме майно, а саме: дерев яний одноповерховий будинок з мансардо, цегляний двоповерховий будинок з мансардою та автомобіль марки SSANG YOUNG « Rexton RX270XDI» , а всього майна загальною вартістю 1 104 600 грн. З лютого 2010 року вони з відповідачкою спільного господарства не ведуть оскільки отання проживає за іншою адресою, хоч шлюб між ними не розірвано, а тому він вирішив звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 27 червня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 квітня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено та рішення Бродівського районного суду Львівської області від 27 червня 2012 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 04 лютого 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 квітня 2013 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено.

Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 27 червня 2012 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - задоволено.

Вирішено: виділити у власність ОСОБА_2 автомобіль марки SSANG YONG Rexton RX270XDI, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі КРТG0B1FS8P269263.

Виділити у власність ОСОБА_4 дерев'яний одноповерховий будинок з мансардою та цегляний двоповерховий будинок з мансардою по вул. Головна, 1 в с. Гаї-Суходільські Бродівського району.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 грошову компенсацію частки у спільній сумісній власності в розмірі 844 624,80 грн. (вісімсот сорок чотири тисячі шістсот двадцять чотири гривні вісімдесят копійок).

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 4828,50 грн. судового збору та 800 грн. за проведення експертизи, а всього 5628 (п'ять тисяч шістсот двадцять вісім) грн. 50 (п'ятьдесять ) коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 08 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2015 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, предметом даного розгляду є апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 27 червня 2012 року.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт покликається на те, що рішення суду не відповідає вимогам ст. ст. 208, 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, зокрема має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вказує, що шлюбні відносини з відповідачкою припинилися у 2010 році, однак на час подачі апеляційної скарги шлюб між ними не розірвано. Зазначає, що за час перебування у шлюбі було побудовано два житлові будинки (будівництво яких є незавершеним, вони не здані в експлуатацію і право власності на них не зареєстровано) та придбано автомобіль. Тому просив виділити йому у власність автомобіль та стягнути на його користь грошову компенсацію частки у спільному майні.

Крім того, посилається на те, що факт будівництва обох будинків під час перебування у шлюбі підтверджується показами свідків, які були допитані при розгляді справи.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі правильного встановлення існуючих правовідносин між сторонами, а доводи апеляційної скарги правильності оскаржуваного рішення не спростовують. До такого висновку колегія суддів дійшла з врахуванням наступних обставин.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суд України у п.11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року №11 роз яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ст. ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до положень ст. ст. 11,15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. ст. 57, 64 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які що мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

Засади шлюбу, а також особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, визначає СК України .

Відповідно до ст. 60 СК України , майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з роз'яснень, що містяться в п. п. 23, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України; ч. 3 ст. 368 ЦК України ), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до вимог ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому беруться до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення для справи.

Разом із тим, ст. 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України ) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-612цс15, від 03 червня 2015 року № 6-38цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Судом встановлено, що шлюб між сторонамибуло зареєстровано 02 грудня 1989 року і на час ухвалення рішення судом першої інстанції такий розірвано не було. Однак із пояснень відповідача, які були визнані в суді першої інстанції позивачем, з червня 2009 року вони разом однією сім'єю не проживають та спільного господарства не ведуть.

В суді першої інстанції сторони спору визнали, що з червня 2009 року вони разом однією сім'єю не проживають та спільного господарства не ведуть.

Факт припинення фактичних шлюбних відносин та окремого проживання сторін з червня 2009 року відображений в рішенні суду про розірвання шлюбу від 17.09.2012 року у справі № 2-699/12 (т.2 а.с.64), а також підтверджений самим позивачем при розгляді справи в суді першої інстанції, так само як підтверджено ним і факт його звернення у 2008 році до відділу РАЦСу із заявою про розірвання шлюбу з відповідачем.

Як вбачається з остаточних уточнених позовних вимог (т.1 а.с.33-35), позивач просив суд виділити йому у власність автомобіль марки SSANG YOUNG « Rexton RX270XDI» та стягнути з відповідачки на його користь 382 300 грн. - в якості грошової компенсації його частки у двох будинках, які були збудованні ними за час шлюбу з відповідачкою. Таким чином, сам позивач до спільного сумісного майна подружжя, яке підлягає поділу відносить автомобіль марки SSANG YONG Rexton RX270XDI, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі КРТG0B1FS8P269263, дерев'яний одноповерховий будинок з мансардою та цегляний двоповерховий будинок з мансардою, які знаходяться по вул. Головна, 1 в с. Гаї-Суходільські Бродівського району.

З пояснень сторін у справі вбачається, що під час шлюбу було придбано речі домашнього вжитку, квартиру АДРЕСА_1, яка належала сторонам на праві спільної часткової власності - кожному по ? ідеальній частині, автомобіль марки MITSUBISHI Lancer та автомобіль марки SSANG YOUNG « Rexton RX270XDI» . Однак, за договором дарування ? частки квартири АДРЕСА_1 позивачем відповідачу, така ще у 2007 році стала особистою власністю відповідача і до обсягу спільно нажитого майна подружжя не відноситься (т.1 а.с.52-53). Вимоги щодо такої не ставляться і самим позивачем.

Також сторонами спору визнається, що за час шлюбу ними було придбано два автомобіля: автомобіль SSANG YOUNG « Rexton RX270XDI» та автомобіль MITSUBISHI „Lancer» . При цьому автомобілем SSANG YOUNG « Rexton RX270XDI» користувалася відповідачка, а автомобілем MITSUBISHI „Lancer» - позивач. Що стосується речей домашнього вжитку та автомобіля марки MITSUBISHI Lancer, апелянтом у поданій ним апеляційній скарзі не оспорюються висновки суду, які грунтуються серед іншого і на особистих поясненнях сторін в судових засіданнях, в тому числі і на поясненнях самого позивача, про те, що коли у 2008 році з ініціативи позивача вперше постало питання про розірвання шлюбу з відповідачкою і він подав про це відповідну заяву до відділу РАЦС, подружжя добровільно поділило між собою згадані автомобілі: кожному залишився саме той автомобіль, яким він користувався, а саме, позивачу автомобіль марки MITSUBISHI Lancer, а відповідачу - автомобіль марки SSANG YOUNG « Rexton RX270XDI» . Окрім цього, позивач ще додатково отримав в якості компенсації за спільно нажите майно 15 000 доларів США. В подальшому позивач розпорядився автомобілем MITSUBISHI Lancer на власний розсуд а саме, продав такий, а гроші від його продажу використав для власних потреб.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що придбані у шлюбі два автомобілі були добровільно розподілені між сторонами ще у 2008 році, а тому позовна вимога про поділ майна подружжя, шляхом виділення позивачу автомобіля марки SSANG YOUNG « Rexton RX270XDI» є безпідставною.

Як наголошено у п. 30 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно,

набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Матеріалами справи безспірно стверджується, що один із спірних будинків - дерев яний, був придбаний відповідачкою по договору купівлі-продажу від 12.06.1989 року (т.1 а.с. 57), тобто до укладення шлюбу з позивачем.

Дозвіл на його реконструкцію відповідачці було дано рішенням виконавчого комітету Пониквянської сільської ради Бродівського району Львівської області № 52 від 15.07.2010 року (т.1 а.с. 265), тобто - вже після припинення між сторонами шлюбно-сімейних відносин.

Щодо будівельних матеріалів, використаних при реконструкції вказаного будинку, то суд апеляційної інстанції зазначає, що факт здійснення такої реконструкції відповідачем самостійно після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами документально підтверджений сукупністю належних доказів, які містяться в матеріалах справи: договори, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, товарні чеки, квитанції (т. 1 а.с. 95-177).

Аналогічно, належним чином підтверджено долученими до матеріалів справи договорами, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, товарними чеками, рахунками на оплату, квитанціями тощо, твердження відповідача про будівництво нею незакінченого будівництвом житлового будинку (цегляного) в с. Гаї-Суходільські Бродівського району Львівської області самостійно, в період, коли фактичні шлюбні відносини між сторонами припинились, за рахунок особистих коштів. Вказані обставини також підтверджені і показаннями свідків у суді першої інстанції. З доказів, поданих сторонами спору до матеріалів справи, вбачається, що перші будівельні матеріали на його будівництво були придбані лише у квітні 2009 року (т. 1 а.с. 95-176).

Як вбачається з показів свідків в суді першої інстанції, до часу припинення шлюбно-сімейних відносин між сторонами спору (червень 2009 року) жодної участі у будівництві цього будинку позивач не приймав.

Цей будинок також по даний час будівництвом не завершений і в експлуатацію не зданий, правовстановлюючий документ на такий відсутній.

Відповідно до ст. 18 Закону України Про основи містобудування новозбудовані об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виходячи зі змісту ч. ч. 1 та 2 ст. 331 ЦК України , ч. 1 ст. 182 ЦК України та п. 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, право власності на новостворене нерухоме майно виникає в особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає.

Згідно з ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

До прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-388цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Висновок № 050/15 судової будівельно-технічної експертизи від 23.10.2015 року, не містить дослідження питань готовності будинків до експлуатації, періоду їх зведення, вартості матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), які є визначальними для встановлення правового статусу спірного майна як спільного сумісного чи особистого приватного.

Про надання з цього приводу будь-яких інших доказів, чи призначення додаткових експертиз сторонами клопотань не заявлено, хоча, у відповідності з вимогами ст.10 ЦПК України, про таке їх право колегією суддів роз яснено.

Більше того, колегія суддів наголошує і на тому, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Однак і такі докази позивачем не надані ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції. В той же час, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів (т. 2, а.с. 83) відповідач, яка є суб'єктом малого підприємництва - фізичною особою-платником єдиного податку , належним чином підтвердила свої доходи за період, в який нею здійснювалися будівництво та реконструкція вищевказаних об'єктів. Натомість, позивачем не подано жодних доказів в підтвердження факту наявності у нього будь-яких доходів чи їх розміру. Не доведено позивачем у справі жодними доказами і факту участі у створенні відповідного майна своєю працею.

Вказані обставини свідчать про те, що ні дерев'яний будинок, ні незакінчений будівництвом цегляний житловий будинок, у відповідності до норм ст. 57 СК України, не є об'єктами спільної сумісної власності, а відтак, поділу між подружжям не підлягають.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком Бродівського районного суду Львівської області щодо того, що набутий відповідачем за договором купівлі-продажу № 18 від 12.06.1989 року дерев яний будинок, який реконструйований згідно рішення виконавчого комітету Пониквянської сільської ради Бродівського району Львівської області № 52 від 15.07.2010 року, і ні на час розгляду справи в суді першої інстанції, ні на даний час в експлуатацію не зданий , правовстановлюючий документ на такий відсутній, що визнається сторонами, не належить до спільної сумісної власності подружжя, як такий, що набутий відповідачем до шлюбу, а реконструйований - після припинення шлюбно-сімейних відносин. Цегляний будинок, будівництво якого згідно висновку експертизи завершено, однак в експлуатацію такий не зданий і правовстановлюючий документ на такий відсутній, також не належать до спільної сумісної власності подружжя, як такий, будівництво якого велось після припинення шлюбно-сімейних відносин у 2010-2011 роках. А отже, оба будинки не відносяться до спільного сумісного майна подружжя і поділу, як об'єкти нерухомого майна, не підлягають.

Земельна ділянка площею 0,250 га, на якій розміщені вище згадані спірні об'єкти будівництва , знаходилась у особистому користуванні відповідача задовго до реєстрації шлюбу з позивачем (т. 1 а.с. 56, 57, 60, 61), а в подальшому була передана у приватну власність відповідачки рішенням Пониквянської сільської ради від 26.12.2007 року № 117. А відтак, ця ділянка в силу вимог ст. 61 СК України (в редакції, яка була чинною на час приватизації цієї земельної ділянки) не може відноситись до спільного сумісного майна подружжя. Окрім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, право власності на дану земельні ділянку на даний час не зареєстровано.

В той же час, питання щодо включення цієї земельної ділянки до обсягу спільно нажитого під час шлюбу майна виходять за межі предмету спору, визначеного позивачем у заяві про зміну предмета позову від 20.03.2012 року (т. 1 а.с. 33-35), про що він не заперечив і в суді апеляційної інстанції.

Відтак, надаючи правову оцінку зібраним у справі доказам та встановленим обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є вірними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права, ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів.

Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних у справі доказів.

З висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Бродівського районного суду Львівської області від 27 червня 2012 року відсутні.

Керуючись ст. ст. 209 ч. 3, 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 27 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_5