Ухвала

від 15.06.2016 по справі 820/11183/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року м. Київ К/800/47718/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - не з'явився,

від відповідача - Шендрик С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юрбізнесконсалт Груп»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2014 р.

у справі № 820/11183/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юрбізнесконсалт Груп»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Юрбізнесконсалт Груп» (далі - позивач, ТОВ «Юрбізнесконсалт Груп») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.02.2014 р. № 16726552209.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2014 р. позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 04.02.2014 р. № 16726552209; вирішено питання про судові витрати.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2014р. постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2014 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2014 р. та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2014 р.

Відповідач в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 21.10.2013 р. по 23.10.2013 р., на підставі направлення від 21.10.2013 р. № 836/26-55-22-07, згідно наказу від 18.10.2013 р. № 1905 та підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, посадовою особою ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ «Кей Уай Менеджмент Груп», правонаступником якого є ТОВ «Юрбізнесконсалт Груп», з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з податку на додану вартість, а саме: щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ «Айпі Сервіс» за вересень 2012 року, ТОВ «Бізнес Консалт Плюс» за грудень 2012 року, ТОВ «ДМС Голд» за березень 2012 року, за результатами якої складено акт від 30.10.2013 р. № 581/26-55-22-07/37241025 та встановлено порушення позивачем вимог статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 р. за № 1401/18696, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 491 075 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 14.11.2013 р. № 87526552207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 636 584 грн., з яких 509 267 грн. - за основним платежем та 127 317 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами оскарження позивачем вказаного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, Рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.01.2014 р. № 929/10/26-15-10-06-15, прийнятим за результатами розгляду первинної скарги від 28.11.2013 р. (вх. № 17874/10 від 02.12.2013 р.), скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.11.2013 р. № 87526552207 в частині основного платежу в розмірі 18 192 грн. та застосованих штрафних санкцій у розмірі 4548 грн., а в іншій частині - без змін.

Так, на підставі акта від 30.10.2013 р. № 581/26-55-22-07/37241025 та рішення ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.01.2014 р. № 929/10/26-15-10-06-15, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 04.02.2014 р. № 16726552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 613 844 грн., з яких 491 075 грн. - за основним платежем та 122 769 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки від 30.10.2013 р. № 581/26-55-22-07/37241025 підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Айпі Сервіс», ТОВ «Бізнес Консалт Плюс» та ТОВ «ДМС Голд», оскільки, за твердженнями відповідача, правочини укладені позивачем з вказаними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними та вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення позовних вимог виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства є обґрунтованими, оскільки позивачем не підтверджено документально належними первинними документами реальність здійснення господарських операцій на підставі яких ним були сформовані спірні суми податкового кредиту, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не може бути визнане незаконним та не підлягає скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді між позивачем, як замовником, та ТОВ «Айпі Сервіс», ТОВ «Бізнес Консалт Плюс» та ТОВ «ДМС Голд», як виконавцями, було підписано ряд правочинів про надання юридичних та консультаційних послуг.

При цьому, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, долучені до матеріалів справи первинні документи, складені за результатами проведених операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704), містять лише загальні відомості щодо виду виконаних робіт, форми оплати але жоден з них не несе в собі докази виконання та передачі (надання) послуг з урахуванням їх специфіки.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем належним чином не доведено реальності господарських операцій, колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано погодився з доводами податкового органу про безпідставне заниження позивачем податку на додану вартість.

Таким чином, податковим органом виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юрбізнесконсалт Груп» залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2014 р. у справі № 820/11183/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко