Рішення

від 15.06.2016 по справі 922/1154/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2016 р.Справа № 922/1154/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Арсід", м. Київ до ТОВ "Технічний Центр "Полімер-Механіка", м. Харків про стягнення коштів у сумі 3011042,34 грн. за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 за дов. б/н від 05.02.16р.;

від відповідача: ОСОБА_3 за дов. б/н від 01.02.16 р.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Арсід" звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Технічний Центр" Полімер-Механіка" 1 234 758,00 грн., які були сплачені позивачем згідно Договору № 01-1212/14 від 12.12.2014р., неустойку за прострочення поставки товару у розмірі 1 363 173,2 грн, проценти у розмірі 291 674,14 грн. та збитки в розмірі 121437,00 грн. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.04.2016р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 922/1154/16 та розгляд справи призначено на 16.05.2016р. об 11:30 год.

13.05.2016р. через канцелярію суду від представника позивача на виконання ухвали суду від 13.04.2016р. надійшли додаткові документи (вх.№15595) для долучення до матеріалів справи.

16.05.2016р. від представника відповідача до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву разом із документами на підтвердження своїх заперечень (вх.№15760). У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує щодо заявлених вимог, оскільки , на його думку, господарським судом Харківської області у справі №922/4280/15, №922/445/16 вже був вирішений спір між тими сторонами та з тих самих правовідносин. Крім цього , відповідач вважає вимоги позивача щодо стягнення з нього неустойки та процентів річних незаконними та безпідставними, оскільки за договором з якого виникли спірні правовідносини не вбачається нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та договір поставки та позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин. Також зазначає, що попередня сума 50% оплати товару не була сплачена позивачем у повному обсязі у зв'язку із коливанням курсу ЄВРО на міжбанку на момент надходження коштів.

16.05.2016р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 31.05.2016р. 10:00 год.

31.05.2016р. через канцелярію суду представник позивача надав суду письмові заперечення на відзив (вх.№17765).

Після перерви судове засідання було продожено.

Представник позивача у судове засідання з'явивися. Нових письмових доказів до суду не надав.Представник відповідача у судове засідання 31.05.216р. не з'явився, проте через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№177748 від 30.05.2016р.) та клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.05.2016р. клопотання відповідача про продовження строку вирішення спору та відкладення розгляду справи задоволено, продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів. Розгляд справи відкладено на "15" червня 2016 р. о 10:30

15 червня 2016 р. розгляд справи продовжено.

14.05.2016р. від представника відповідача до суду надійшло доповнення письмового відзиву на позовну заяву (вх.№19742). У доповненні відзиву на позовну заяву відповідач заперечує щодо заявлених вимог, вказуючи на їх невідповідність нормам права та дійсним обставинам справи.

15.05.2016р. від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення по справі разом із документами (вх.№19851). У додаткових поясненнях позивач уточнює дату припинення договірних зобов'язань та посилається на можливість односторонньої відмови від договору за положеннями його пункту 8.1. та нарахування неустойки за період з 20.03.2016р. по 19.09.2015р.

Позивач в призначене судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач в призначене судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю, з підстав, викладених в наданому раніше відзиві на позов з врахуванням доповненнями до нього та просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

12 грудня 2014 року між позивачем (за текстом договору покупець) та відповідачем (за текстом договору постачальник) був укладений Договір №01-1212/14 (далі- Договір) відповідно умов якого (пункт 1.1.), у порядку й на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язався виготовити та поставити станцію глибокої біологічної очистки стічних вод "Біопроцесор-625", укомплектовану біофільтром доочистки з плаваючим полімерним завантаженням і системою ультрафіолетового знезараження (товар), передати право власності на товар, а покупець (позивач) зобов'язався прийняти його і сплатитипостачальнику ціну Договору.

Згідно умов п. 3.6. Договору сторони врегулювали, що оплата здійснюється шляхом банківського перерахування на підставі цього Договору та отриманого від постачальника належним чином оформленого рахунку у наступному порядку:

Згідно пункту 3.6.2. Договору покупець (позивач) перераховує постачальнику авансовий платіж у розмірі 50 % від ціни товару відповідно до п. 3.1 цього Договору, протягом 3 банківських днів від дати тримання рахунку. постачальник передає покупцеві відповідний рахунок на оплату товару в день підписання сторонами цього Договору.

Умовою поставки сторони згідно пункту 4.1. договору сторони визначили EХW - Україна, місто Харків, вул. Сериківська, буд. 12, згідно із Правилами Інкотермс - 2010. Строк поставки Товару за пунктом 4.2. Договору - 90 календарних днів від дати оплати постачальнику (відповідачу) авансового платежу згідно з пунктом 3.6.1. Договору.

Згідно пункту 2.1. Договору приймання-передача Товару проводиться на складі Постачальника за адресою, вказаною в п. 4.1. Договору по кількості - згідно видаткової накладної та Специфікації, по якості - згідно з документами, що засвідчують якість Товару. Факт приймання-передачі Товару оформляється видатковою накладною і підписується вповноваженими представниками Сторін.

Згідно пункту 3.1. Договору ціна Товару (сума Договору) складає: 2 418 888 (Два мільйони чотириста вісімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) гривень 00 копійок (у тому числі ПДВ 403 148,00 гривень), що еквівалентно 120 000 (Ста двадцяти тисячам) Євро 00 євроцентів (у тому числі ПДВ) на дату підписання Сторонами цього Договору з розрахунку згідно курсу Гривні до середнього курсу продажу Євро за даними міжбанківського валютного ринку України, що становить 20,1574 Гривень за 1 Євро на дату, яка передує даті підписання Сторонами цього Договору.

У випадку зміни середнього курсу продажу Євро, вказаного в даному пункті, ціна Товару перераховується та сума платежу визначається з використанням середнього курсу продажу Євро до української Гривні за даними міжбанківського валютного ринку України, встановленого на день, який передує виписці рахунку на оплату та зазначеного на сайті http://mezhbank.org.ua/history/eur/.

Ціна Товару (сума Договору) є динамічною і визначається як ціна Товару, сплачена Покупцем у відповідності з умовами, визначеними в пункті 3.6 цього Договору.

Позивач наголошує, що у передбачений Договором строк відповідач свої зобов'язання не виконав. Позивач зазначає, що у відповідності до умов п.3.6. Договору, перерахував 19.12.2014 року на банківський рахунок відповідача авансовий платіж у розмірі 1 234758,00 грн., тобто 50% від ціни товару, в обґрунтування чого долучив до матеріалів справи платіжне доручення № 4 від 19.12.2015 р. на суму 1234758,00 грн.

Враховуючи наведене позивач наголошує, що зобов'язання повинно бути виконане в силу пункту 4.2 вищевказаного Договору (90 календарних днів від дати оплати авансового платежу) до 19 травня 2015 року, проте поставки товару з боку відповідача так і не виконано.

У зв'язку із обставинами невчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач, листом за вих. №02/01/06-2015 від 02.06.2015 року повідомив про одностороннє припинення договірних зобов'язань та вимагав повернути суму попередньої оплати із сплатою неустойки на підставі п.п. 2, 3 ст.693 Цивільного кодексу України та п.8.2 Договору.

Матеріалами справи встановлено, що на вказаний Лист позивача, відповідач надав відповідь Листом за вих. №ТЦ-15\06-74 від 18.06.2015 року в силу змісту якого відповідач не погоджується із вимогами позивача, зазначає про відсутність підстав стверджувати про повне та належне виконання своїх зобов'язань безпосередньо позивачем, що на його думку свідчить про відсутність підстав отриманого Листа та підстав сплати відповідних коштів на користь позивача.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного:

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Матеріалами справи встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Полімер - Механіка" певний термін часу перебувало в стані припинення за рішенням засновників, у зв'язку з чимучасниками товариства призначалася ліквідаційна комісія та встановлювався строк для з'явлення вимог кредиторів. Вимоги позивача, що ґрунтувалися на правовідносинах за Договором №01-1212/14 визнані не були, що стало підставою звернення позивача до суду з вимогами про визнання позивача кредитором відповідача на суму попередньої оплати в розмірі 1234758,00 грн. та суми (неустойки) нарахованих процентів на суму попередньої оплати в розмірі 440808,13 грн., всього - 1 675566,13 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2015 року по справі № 922/4280/15 позов задоволений частково, ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Арсід» визнано кредитором ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Технічний Центр «Полімер-Механіка» на суму - 1 234758,00 грн. (яка складається із суми попередньої оплати), зобов'язано визнати та задовольнити вимоги кредитора - ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Арсід» на суму - 1 234758,00 грн. (яка складається із суми попередньої оплати) та стягнуто сума судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено повністю.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, щопозовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Як встановлено судом, відповідач свої зобов'язання за Договором поставки по поставці товару в обумовлені строки не виконав.

Зазначене свідчить про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми попередньої оплати вартості товару в розмірі 1 234 758,00 грн.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу (ч. 1). Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2). На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч. 3).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3) і вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

З встановлених обставин вбачається, що змістомположення пункту 8.2. договору врегульовано, що при порушенні строку поставки Товару з вини постачальника, постачальник на вимогу покупця виплачує покупцеві неустойку у розмірі 0,3% від ціни не поставленого в строк товару за кожний день прострочення шляхом перерахування протягом 5 банківських днів з дня одержання від покупця відповідного повідомлення й рахунку на оплату.

Одночасно судовим розглядом справи встановлено, що позивач в односторонньому порядку відмовився від договору в частині постачання Товару та фактично нараховує пеню за зобов'язанням, якого не існує з власної ініціативи позивача.

Суд зазначає, що зміст пункту 8.2. Договору, який позивач зазначає у якості правової підстави позовних вимог у частині стягнення неустойки за прострочення поставки товару, свідчить про відсутність законодавчо визначених підстав її нарахування, з урахуванням конкретних обставин даної справи та встановлених Листом позивача за вих. №02/01/06-2015 від 02.06.2015 року обставин одностороннього припинення договірних зобов'язань.

Враховуючи наведене, даний пункт договору не регламентує спірні правовідносини, стосується випадку, коли покупець вимагає постачання Товару, а не припиняє договір в односторонньому порядку та вимагає повернення попередньої оплати вартості Товару.

Суд також констатує, що матеріали справи не містять доказів вручення позивачем рахунку відповідачу на оплату станом на час спірного нарахування неустойки, натомість як пункт 8.2. договору підставою виникнення права на неустойку визначає факт вини постачальника, одержання постачальником від покупця відповідного повідомлення й рахунку на оплату.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки за прострочення поставки товару.

Судом врахована і правова позиція, викладена в "Доповненні Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" N 01-06/1666/14 від 27.10.2014, в силу якої обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням). На аванс можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України (постанова від 16.09.2014 № 921/266/13-г/7).

Відповідно до Узагальнення судової практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України, обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), неустойка на такі суми нараховуватися не може.

У частині позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає наступне:

Правовим підґрунтям позовних вимог в цій частині позивач зазначає норми статтей536, 693 Цивільного кодексу України, статтю 231 Господарського кодексу України.

Як то зазначено вище відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч. 3).

В силу статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Змістом договору №01-1212/14 встановлено, що його положення не містять порядку та розміру процентів за користування чужими грошовими коштами.

Суд не приймає посилання позивача на вимоги статті 231 Господарського кодексу України, оскільки дана норма не регламентує спірні правовідносини з приводу нарахування процентів. Проценти за користування чужими грошовими коштами та штрафні санкції позивач безпідставно кваліфікує, як одну правову категорію, натомість, як такі підлягають ототожненню.

Згідно статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (ч. 1). У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6).Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією (ч. 7).

Згідно вимогЗакону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (стаття 3) унормовано розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відмову у позові в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.

Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в постанові від 01 липня 2015 у справі № 910/14120/14; постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 у справі №921/266/13-г/7 та окремо узгоджується з рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2015 по справі № 922/4280/15, яке набуло законної сили та яким у задоволенні позовних вимог позивача в частині нарахованих сум (неустойки) нарахованих процентів на суму попередньої оплати, відмовлено повністю.

В частині позовних вимог щодо стягнення збитків вартості наданої юридичною фірмою на користь позивача правової допомоги, суд зазначає наступне.

Правовою підставоюпозовних вимог в цій частині визначено статтю 22 Цивільного кодексу України в силу якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1) Збитками є:1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2).

Суд зазначає, що витрати по сплаті правової допомоги юридичної кампанії не є у розумінні наведеної норми права збитками, що окремо вказав Вищий Господарський суд України в постанові пленуму «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» N 7 від 21.02.2013 в редакції від 16.12.2015 року, де зазначив, що витрати на правову допомогу не є збитками в розумінні статті 224Господарського кодексу України та статті 22Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми збитків задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, позовні вимогипідлягають частковому задоволенню у частині стягнення суми попередньої оплати в розмірі 1 234758,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаючи судові витрати в даній справі на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Технічний Центр "Полімер-Механіка" (61145, м. Харків, вул. Клочковська, буд. 192-А, офіс 212, код 39129652) на користь ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "АРСІД" (04070, м. Київ, вул. Волоська, буд. 50/38, літ. "А", приміщення 131, код 33548965): 1234758 грн. 00 коп. заборгованості з попередньої оплати та 18521 грн. 37 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 21.06.2016 р.

Суддя ОСОБА_1