Постанова

від 18.08.2016 по справі 922/1154/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" серпня 2016 р. Справа № 922/1154/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Ільїн О.В., суддя Камишева Л.М.

при секретарі Євтушенку Є.В.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (дов. б/н від 05.02.2016 р.)

відповідача - ОСОБА_2 (дов. б/н від 01.02.2016 р.), ОСОБА_3 (дов. б/н від 16.03.2016 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№1821Х/1-8) на рішення господарського суду Харківської області від 15 червня 2016 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсід", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технічний Центр "Полімер-Механіка", м. Харків

про стягнення коштів у сумі 3 011042,34 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Арсід", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з ТОВ "Технічний Центр "Полімер-Механіка" 1 234 758,00 грн., які були сплачені позивачем згідно договору №01-1212/14 від 12.12.2014 р., неустойку за прострочення поставки товару у розмірі 1363 173, 20 грн., проценти у розмірі 291674,14 грн. та збитки в розмірі 121437,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.06.2015 р. у справі №922/1154/16 (суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Технічний Центр "Полімер-Механіка" на користь ТОВ "Арсід" 1234758,00 грн. заборгованості з попередньої оплати. В решті позову відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд невірно встановив факт відмови позивача від договору 02.06.2015 р., остаточною відмовою від виконання зобов'язання слід вважати 17.011.2015 р. Просить рішення господарського суду в частині відмови в задоволенні позову скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити в повному обсязі. В решті рішення господарського суду залишити без змін.

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим в результаті всебічного розгляду матеріалів справи та з дотриманням вимог процесуального законодавства. Зокрема, зазначає, що суд надав вірну юридичну оцінку обставинам справи щодо початкової та остаточної відмови позивача від договору. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

У зв'язку з відпусткою судді Россолова В.В. протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2016 року для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Ільїн О.В., суддя Камишева Л.М.

Для надання можливості учасникам процесу надати письмові пояснення з посиланням на матеріали справи та відповідні норми чинного законодавства, а також з документальним підтвердженням в обґрунтування своєї позиції стосовно питань, що виникли під час судового розгляду, колегією суддів в судовому засіданні оголошено перерву до 10 години 00 хвилин 18 серпня 2016 року.

Після перерви від позивача надійшли письмові пояснення (вх. №8106 від 16.08.2016 р.), а від відповідача доповнення до відзиву на апеляційну скаргу (вх. №8178 від 18.08.2016 р.), які колегією суддів долучені до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, а також додаткових пояснень сторін вислухавши в судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.12.2014 р. між ТОВ "Технічний Центр "Полімер-Механіка" (постачальник) та ТОВ "Арсід" (покупець) був укладений договір №01-1212/14, відповідно до пункту 1.1. якого, у порядку й на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язався виготовити та поставити станцію глибокої біологічної очистки стічних вод "Біопроцесор-625", укомплектовану біофільтром доочистки з плаваючим полімерним завантаженням і системою ультрафіолетового знезараження (товар), передати право власності на товар, а покупець зобов'язався прийняти його і сплатити постачальнику ціну договору (т. 1 а.с. 15-23).

Згідно пункту 2.1. договору приймання-передача товару проводиться на складі постачальника за адресою, вказаною в п. 4.1. договору по кількості - згідно видаткової накладної та специфікації, по якості - згідно з документами, що засвідчують якість товару. Факт приймання-передачі товару оформляється видатковою накладною і підписується вповноваженими представниками сторін.

Згідно пункту 3.1. договору ціна товару (сума договору) складає: 2 418 888,00 грн. (у тому числі ПДВ 403 148,00 гривень), що еквівалентно 120 000,00 євро (у тому числі ПДВ) на дату підписання сторонами договору з розрахунку згідно курсу гривні до середнього курсу продажу євро за даними міжбанківського валютного ринку України, що становить 20,1574 грн. за 1 євро на дату, яка передує даті підписання сторонами цього договору.

У випадку зміни середнього курсу продажу євро, вказаного в даному пункті, ціна товару перераховується та сума платежу визначається з використанням середнього курсу продажу євро до української гривні за даними міжбанківського валютного ринку України, встановленого на день, який передує виписці рахунку на оплату та зазначеного на сайті http://mezhbank.org.ua/history/eur/.

Ціна товару (сума договору) є динамічною і визначається як ціна товару, сплачена покупцем у відповідності з умовами, визначеними в пункті 3.6 цього договору.

Пунктом 3.6. договору сторони врегулювали, що оплата здійснюється шляхом банківського перерахування на підставі цього договору та отриманого від постачальника належним чином оформленого рахунку у наступному порядку:

Згідно пункту 3.6.1. договору покупець перераховує постачальнику авансовий платіж у розмірі 50 % від ціни товару відповідно до п. 3.1 договору протягом 3 банківських днів від дати тримання рахунку. Постачальник передає покупцеві відповідний рахунок на оплату товару в день підписання сторонами договору.

Умовою поставки згідно пункту 4.1. договору сторони визначили EХW - Україна, місто Харків, вул. Сериківська, буд. 12, згідно із Правилами Інкотермс - 2010.

Строк поставки товару за пунктом 4.2. договору - 90 календарних днів від дати оплати постачальнику авансового платежу згідно з пунктом 3.6.1. договору.

На виконання умов договору покупцем 19.12.2014 р. на банківський рахунок постачальника було перераховано авансовий платіж у розмірі 1 234 758,00 грн., тобто 50% від ціни товару, що підтверджується платіжним дорученням № 4 від 19.12.2015 р. на суму 1234758,00 грн. (т. 1 а.с. 24).

Проте, у встановлений п. 4.2 договору строк (90 календарних днів від дати оплати авансового платежу) - до 19.03.2015 р., постачальник свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав.

У зв'язку з наведеним, ТОВ "Арсід" направило на адресу ТОВ "Технічний Центр "Полімер-Механіка" повідомлення про розрив договору, повернення суми попередньої оплати та виплати неустойки (лист вих.№02/01/06-2015 від 02.06.2015 р.), в якому зазначив, що вважає договір №01-1212/14 від 12.12.2014 р. розірваним та просить повернути суму авансу в розмірі 1 234 758,00 грн., а також сплатити неустойку, яка станом 02.06.2015 р. складає 563 049,65 грн. шляхом перерахування до 15.06.2015 на реквізити покупця (т. 1 а.с. 30-31).

Постачальник авансовий платіж не повернув, в листі №10/01/06-2015 р. від 10.06.2015 р. зазначив про неможливість здійснити повернення грошових коштів, отриманих в якості передоплати за договором, у зв'язку з їх повним перерахуванням постачальникам матеріалів та комплектуючих, та звернувся до покупця з пропозицією здійснити позачерговий платіж в розмірі 591 945,00 грн. (25 000 євро), який не є додатковим фінансуванням. В свою чергу підприємство готово відмовитись від прибуток та зменшити ціну товару до 110 000,00 євро. Компромісний варіант виходу із ситуації, що склалася, викладений в додатковій угоді №2 від 09.06.2015 р. до договору №01-1212/14 від 12.12.2014 р. Просив розглянути можливість підписання даної угоди. В разі позитивного рішення з цього питання гарантував поставку замовлення протягом 60 календарних днів (т. 1 а.с. 32-36).

В листопаді-грудні 2015 року ТОВ "Арсід" повторно звернулось до ТОВ "Технічний Центр "Полімер-Механіка" з листами №17/02/11-2015 від 17.11.2015 р., №21/01/12-2015 від 21.12.2015 р., в яких вимагало повернути суму авансового платежу в розмірі 1 234 758,00 грн. та суму неустойки в розмірі 1 363 173,20 грн. (т. 1 а.с. 39-40, 47-48).

ТОВ "Технічний Центр "Полімер-Механіка" вимоги покупця проігнорував, суму авансового платежу та неустойки не сплатив.

Вказані обставини стали підставою для звернення ТОВ "Арсід" до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ "Технічний Центр "Полімер-Механіка" 1 234 758,00 грн., які були сплачені позивачем згідно договору №01-1212/14 від 12.12.2014 р., неустойку за прострочення поставки товару у розмірі 1363 173, 20 грн., проценти у розмірі 291674,14 грн. та збитки в розмірі 121437,00 грн.

В обґрунтування позову ТОВ "Арсід", зокрема, посилається на п. 8.2 договору №01-1212/14 від 12.12.2014 р. та приписи ст.ст. 22, 536, 611, 693, Цивільного кодексу України, ст. 231, 232 Господарського кодексу України.

Задовольняючи позов в частині стягнення суми попередньої оплати в розмірі 1 234 758,00 грн. господарський суд, встановивши факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної поставки товар, визнав позовні вимоги в цій частині законними та обґрунтованими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд дійшов висновку про їх безпідставність та необґрунтованість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом розгляду у даній справі є правовідносини, що виникли між сторонами на підставі договору поставки.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, позивач на виконання п. 3.6.1 договору 19.12.2014 р. перерахував на банківський рахунок відповідача авансовий платіж у розмірі 1 234 758,00 грн., тобто 50% від ціни товару, що підтверджується платіжним дорученням № 4 від 19.12.2015 р.

Строк поставки товару, встановлений сторонами в п. 4.2. договору - 90 календарних днів від дати оплати постачальнику авансового платежу згідно з пунктом 3.6.1. договору.

Тобто, у відповідності до умов договору поставка товару повинна була відбутись до 19.03.2015 р.

Однак, як вже зазначалось вище, позивач товар у встановлений договором строк не отримав. Факт прострочення поставки підтверджується наявним в матеріалах справи листуванням між сторонами та не заперечується представниками сторін в судовому засіданні.

Крім того, рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2015 р. у справі № 922/4280/15 за позовом ТОВ В«АрсідВ» до ТОВ В«Технічний Центр В«Полімер-МеханікаВ» про стягнення 1675566,13 грн., позов задоволений частково, ТОВ В«АрсідВ» визнано кредитором ТОВ В«Технічний Центр В«Полімер-МеханікаВ» на суму - 1 234758,00 грн. (яка складається із суми попередньої оплати), зобов'язано визнати та задовольнити вимоги кредитора - ТОВ В«АрсідВ» на суму - 1 234 758,00 грн. (яка складається із суми попередньої оплати).

Вказане рішення залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 р.

Згідно вимог ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи наведене, а також відсутність в матеріалах справи доказів поставки, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність порушення постачальником зобов'язання за договором поставки та правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 1 234 758,00 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення суми неустойки у розмірі 1363 173, 20 грн. колегія суддів зазначає про наступне.

Пунктом 8.2. договору №01-1212/14 від 12.12.2014 р., на який ТОВ В«АрсідВ» посилається в обґрунтування своєї правової позиції, сторонами унормовано, що при порушенні строку поставки товару з вини постачальника, постачальник на вимогу покупця виплачує покупцеві неустойку у розмірі 0,3% від ціни не поставленого в строк товару за кожний день прострочення шляхом перерахування протягом 5 банківських днів з дня одержання від покупця відповідного повідомлення й рахунку на оплату.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, листом №02/01/06-2015 від 02.06.2015 р., який має назву В«повідомлення про розрив договору, повернення суми попередньої оплати та виплати неустойкиВ« , позивач просить повернути суму авансу в розмірі 1 234 758,00 грн., а також сплатити неустойку, у зв'язку з тим, що вважає договір №01-1212/14 від 12.12.2014 р. розірваним.

Тобто, 02 червня 2015 року фактично відбулось припинення договірних зобов'язань за спірним договором з ініціативи покупця.

В матеріалах справи відсутні докази вручення покупцем рахунку постачальнику на оплату станом на час спірного нарахування неустойки.

Таким чином, з аналізу змісту пункту 8.2. договору випливає, що він не регламентує спірні правовідносини, стосується випадку, коли покупець вимагає постачання товару, а не припиняє договір в односторонньому порядку та вимагає повернення попередньої оплати вартості товару; підставою виникнення права на неустойку визначає факт вини постачальника, одержання постачальником від покупця відповідного повідомлення й рахунку на оплату.

Крім того, відповідно до узагальнення судової практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України, обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), неустойка на такі суми нараховуватися не може.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, зазначивши, що пункту 8.2. договору, який позивач зазначає у якості правової підстави позовних вимог у частині стягнення неустойки за прострочення поставки товару, свідчить про відсутність законодавчо визначених підстав її нарахування, з урахуванням конкретних обставин даної справи та встановлених листом позивача за вих. №02/01/06-2015 від 02.06.2015 року обставин одностороннього припинення договірних зобов'язань, та відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки за прострочення поставки товару.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

В силу статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що положення договору №01-1212/14 не містять порядку та розміру стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.

Колегія суддів погоджується з позицією господарського суду Харківської області, який не взяв до уваги посилання позивача в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення суми процентів, на приписи статті 231 Господарського кодексу України, вірно вказавши, що дана норма не регламентує спірні правовідносини з приводу нарахування процентів. Проценти за користування чужими грошовими коштами та штрафні санкції позивач безпідставно кваліфікує, як одну правову категорію, натомість, як такі підлягають ототожненню.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач в якості підстави для скасування рішення посилається на не дослідження судом першої інстанції можливості застосування до даних правовідносин приписів ст. 1048 ЦК України з урахуванням ст. 1053 ЦК України.

Колегія суддів зазначає про безпідставність та необґрунтованість таких тверджень з огляду на таке.

Як вже зазначалось вище, предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога, що виникла на підставі укладеного між сторонами договору поставки.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України врегульовано питання щодо процентів за договором позики.

Застосування в даному випадку аналогії закону до правовідносин поставки, що виникли у сторін за договором №01-1212/14 від 12.12.2014 р., а саме шляхом нарахування позивачем (покупцем) процентів у розмірі (на рівні облікової ставки Національного банку України), передбаченому приписами ст. 1048 ЦК України, на суму передоплати, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки договори поставки і позики є не подібними, а різним за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин. Тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про неправомірну відмову господарським судом в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми збитків в розмірі 121437,00 грн., враховуючи наступне.

В обґрунтування позову в цій частині позивач посилається на вимоги ст. ст. 16, 22, 614, 623 ЦК України та 20, 224, 225 ГК України.

Так, згідно статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до вимог ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Предметом даної частини позову є матеріально-правова вимога, що виникла в результаті понесення позивачем витрат, у зв'язку із його зверненням за кваліфікованою юридичною допомогою до фахівців в галузі права.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, витрати по сплаті правової допомоги юридичної кампанії не є у розумінні наведеної норми права збитками, про що окремо вказав Вищий Господарський суд України в постанові пленуму В«Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» за № 7 від 21.02.2013 р. в редакції від 16.12.2015 р., зазначивши, що витрати на правову допомогу не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд правомірно відмовив в задоволенні позову в частині стягнення збитків, оскільки вони є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи наведене, беручи до уваги відсутність документального підтвердження апеляційних вимог, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2015 р. у справі №922/1154/16 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 91, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2015 р. у справі №922/1154/16 залишити без змін.

Повна постанова складена 23.08.2016 р.

Головуючий суддя Івакіна В.О.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Камишева Л.М.