Ухвала

від 30.05.2016 по справі 826/10456/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016 року м. Київ К/800/45047/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.А.М.»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015 року

у справі № 826/10456/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.А.М.»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Р.А.М.» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2015 року у справі № 826/10456/15 позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 14.05.2015 року № 0001712202 та № 0001702202.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015 року постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Р.А.М.» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ПТСК» за період з 01.11.2014 року по 30.11.2014 року, відповідачем складено акт від 23.04.2015 року № 198/26-57-22-02-10/31724470, яким встановлено порушення пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 97 170, 00 грн.; п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 107 966, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.05.2015 року № 0001712202, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 161 949, 00 грн. та № 0001702202, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 121 462, 50 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо непідтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ПТСК».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо правомірного формування позивачем даних податкового обліку за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «ПТСК».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується реальне виконання договірних зобов'язань позивача з його контрагентом.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ «ПТСК» згідно укладеного договору про надання послуг.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано додаток до договору, акт здачі-прийняття робіт, податкову накладну, банківські виписки, платіжні доручення.

Дані документи передбачають, що послуги, отримані від ТОВ «ПТСК», були замовлені позивачем з метою їх використання у власній господарській діяльності щодо виконання взятих на себе зобов'язань з просування продукції ТМ Лореаль за договором з ТОВ «Лореаль Україна».

Підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання став висновок податкового органу про те, що для виконання умов договору у ТОВ «ПТСК» недостатньо трудових ресурсів, оскільки згідно звіту ТОВ «ПТСК» про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за листопад 2014 року у ТОВ «ПТСК» зареєстрований один працівник - директор.

В матеріалах справи наявна копія листа від 24.10.2014 року № 15, яким ТОВ «ПТСК» повідомляє позивачу перелік осіб, які виконуватимуть роботи згідно договору.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що даний список, який складається з 25 осіб, не містить жодної додаткової інформації, яка б дала змогу ідентифікувати цих осіб: не можливо встановити хто є ці особи, яке вони мають відношення до ТОВ «ПТСК», на якій основі вони співпрацюють з ТОВ «ПТСК» (на основі трудового договору чи цивільно-правової угоди), чи мають вони відповідну кваліфікацію та можливість для здійснення роботи, покладеної на ТОВ «ПТСК» за договором, яким чином особи, що не є працівниками ні ТОВ «ПТСК», ні ТОВ «Р.А.М.», могли отримувати безперешкодний доступ до визначених торгових точок та здійснювати відповідні контрольні й координаційні функції щодо персоналу позивача.

З наданого позивачем звіту до додатку до договору про надання послуг, на підтвердження виконання умов договору, не можливо встановити якими саме особами надавалися послуги з координації та контролю роботи персоналу позивача, оскільки даний звіт містить лише назву міста, торгової точки і її адресу та кількість відпрацьованих годин консультантів.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що з наданих позивачем документів вбачається, що позивач мав власних співробітників, які здійснювали контроль за виконанням виробничих процесів, а тому економічна доцільність (ділова мета) залучення до цього ТОВ «ПТСК» та фактичне надання даним підприємством послуг за спірним договором ставиться під сумнів.

Крім того, з наданих позивачем звітів не вбачається, що вони були складені саме ТОВ «ПТСК», а не іншою особою чи власне позивачем.

Отже, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження виконання договірних зобов'язань з ТОВ «ПТСК», колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку по вказаному контрагенту.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.А.М.» відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015 року у справі № 826/10456/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук