Рішення

від 07.06.2016 по справі 910/26025/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2016Справа №910/26025/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

До Житлово-будівельного кооперативу «Наукфільм»

Про стягнення 117 378,05 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Кирищук В.П. представник за довіреністю № 91/2015/11/11-5 від 11.11.15.

Від відповідача: Семесько В.О. представник за довіреністю № б/н від 11.05.15.

Попадик Н.М. голова правління

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Наукфільм» (далі - відповідач) про стягнення 155 247,13 грн., а саме: 82 574,87 грн. - основного боргу, 63 966,10 грн. - інфляційних втрат, 8 706,17 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.15. порушено провадження у справі № 910/26025/15 та призначено її до розгляду на 05.11.15.

В судовому засіданні 05.11.15. відповідачем було подано клопотання про залучення до участі в розгляді даної справи іншого відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «МКС», в задоволенні якого суд відмовив в судовому засіданні 05.11.15.

Крім того, у вказаному судовому засіданні відповідачем було подано клопотання про застосування строку позовної давності.

В судовому засіданні 05.11.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 01.12.15.

В судовому засіданні 01.12.15. позивачем було подано заперечення на заяву відповідача про застосування строку позовної давності та на підставі т. 22 ГПК України було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача на свою користь 117 378,05 грн., з яких: 43 531,29 грн. - основного боргу, 9 098,38 грн. - 3% річних, 64 748,38 грн. - інфляційних втрат.

Вказану заяву про зменшення позовних вимог було прийнято судом, внаслідок чого має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.15. продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 15.12.15.

09.12.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судових засіданнях 15.12.15. та 22.12.15. судом на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошувались перерви до 22.12.15. та 13.01.16.

13.01.16. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 13.01.16. суд дійшов висновку про призначення по справі № 910/26025/15 на підставі ст. 41 ГПК України судової економічної експертизи, про що прийняв відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.16. зупинено провадження у справі № 910/26025/15 на час проведення судової експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.16. поновлено провадження у справі № 910/26025/15, витребувано від сторін документи за клопотанням експерта та зупинено провадження в даній справі.

11.05.16. до господарського суду міста Києва повернулись матеріали справи № 910/26025/16 з повідомленням експертної установи про те, що оскільки попередня оплата вартості експертизи позивачем не здійснена, ухвала про призначення експертизи повертається без виконання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.16. поновлено провадження у справі № 910/26025/15 та призначено її до розгляду на 31.05.16.

В судовому засіданні 31.05.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 07.06.16.

Позивачем в судовому засіданні 07.06.16. підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 07.06.16. проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/26025/15.

В судовому засіданні 07.06.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.05.1999. між позивачем (далі - Енергопостачальна організація) та відповідачем (далі - Абонент) було укладено Договір № 690277 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) предметом Договору є постачання, користування та своєчасна плата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених Договором.

При цьому судом враховано, що відповідно до загальних положень статуту Публічного акціонерного товариства "Київенерго", затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації "Київенерго" (протокол № 1/2012 від 23.01.12.), Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" перейменована у Публічне акціонерне товариство "Київенерго" у відповідності до вимог та положень Закону України "Про акціонерні товариства" № 514-VI від 17.09.08.

Договір № 690277 від 01.05.1999. на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями параграфу 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно з ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до п. п. 2.2.1, 2.2.3 Договору, позивач зобов'язувався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року. Про зміну тарифів повідомляти Абонента.

Відповідач в свою чергу, згідно з п. 2.3.1 Договору зобов'язувався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначенні у додатку 1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Порядок розрахунків сторони погодили Додатком 4 до Договору, яким передбачено, що Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду, платіжну вимогу-доручення. Сплату Абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому, в разі, якщо Абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць. У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується Абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками.

Відповідно до п. 5.3 Договору Абонент, що має прилади обліку, щомісячно надає Енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії в терміни, передбачені в додатку 1 до Договору.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що за період з 01.11.12. по 01.09.15. позивачем поставлено, а відповідачем було спожито теплову енергію, але відповідач за поставлену енергію розрахувався частково, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Положеннями ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем було нараховано відповідачу за спожиту теплову енергію в гарячій воді за період з 01.11.12. по 01.09.15. в розмірі 43 531,29 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Разом з тим, перевіривши надані сторонами розрахунки суми основного боргу, дослідивши додані до матеріалів справи платіжні доручення, акти, суд встановив, що фактично позивачем до стягнення пред'явлено заборгованість з 01.11.12. по 31.01.15. включно, оскільки з 01.02.15. між позивачем та відповідачем було укладено договір про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води з балансоутримувачем, а дія Договору № 690277 від 01.05.1999. припинилась. Крім того, суд встановив, що позивачем неправомірно здійснювалось зарахування здійснених відповідачем оплат в рахунок найдавнішого боргу, оскільки платіжні доручення Абонента містять чітке посилання на Договір та містять зазначення місяця та року, за який здійснюється оплата.

Отже, судом встановлено, що за період з 01.11.12. по 31.01.15. включно (пред'явлений до стягнення період) заборгованість відповідача перед позивачем за Договором відсутня, оскільки Абонент здійснив повну оплату за вказаний період, проте з простроченням.

З огляду на викладене позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в частині стягнення основного боргу в розмірі 43 531,29 грн. є такими, що задоволенню не підлягають.

Позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь 63 966,10 грн. - інфляційних втрат, 8 706,17 грн. - 3% річних.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором в частині внесення плати за теплову енергію нараховано за період з 26.11.12. по 31.10.15.

Як відзначало судом, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

За висновками суду, з урахуванням умов Договору стосовно строків внесення плати, позивач був обізнаний про порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань вже 26.11.12. (коли виникло прострочення оплати на суму 11 967,56 грн. за листопад 2012 року), отже саме в цей день у останнього виникло право на нарахування 3% річних, інфляційних втрат.

Таким чином, строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за розглядуваним позовом розпочався 26.11.12. та закінчився 26.11.15.

При цьому, суд зазначає, що переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та збитків від інфляції. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 17.07.14. Вищого господарського суду України по справі № 910/4129/14.

Разом з тим, визначений позивачем період для нарахування інфляційних втрат та 3% річних не виходить за межі строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

При здійсненні власного перерахунку судом враховано, що прострочення відповідачем оплати за Договором мало місце в листопаді 2012 року - березні 2013 року з повним погашенням боргу 30.07.13., жовтні 2013 року - лютому 2014 року з повним погашенням боргу 28.08.14., жовтні 2014 року - грудні 2014 року з повним погашення боргу 31.03.15. Крім того, судом при здійсненні розрахунку враховано індекси інфляції з від'ємним значенням.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 635,37 грн. - 3% річних та 24 276,75 грн. - інфляційних втрат, інфляційні втрати в розмірі 39 689,35 грн. та 3% річних в розмірі 5 070,80 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Наукфільм» (02156, м. Київ, вул. Курчатова, б. 8-Б; ідентифікаційний код 23378445) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, б. 5, ідентифікаційний код 00131305, на поточний рахунок № 26000306201 у ГУ по м. Києву та Київській області ВАТ «Ощадбанк», МФО 322669, Одержувач - ПАТ «Київенерго») 3 635 37 коп. 3% річних, 24 276 75 коп. інфляційних нарахувань, 418 68 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.06.16.

Суддя Т.М. Ващенко